ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
26 січня 2006 року
№ 2-506 2005
Про визнання бездіяльності
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого: С.,
суддів: С., В., К., К.
при секретарі К.,
з участю представника суб’єкта оскарження: гр.Г,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за скаргою гр. Л. і гр. В. до начальника Управління пенсійного забезпечення – заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області гр. Т. про визнання бездіяльності неправомірною і зобов’язання провести індексацію пенсії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою гр. В. на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 квітня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2005 року, встановила:
У березні 2005 року гр. Л. і гр. В. звернулися в суд зі скаргою до начальника Управління пенсійного забезпечення – заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області гр. Т. про визнання бездіяльності неправомірною і зобов’язання провести індексацію пенсії.
Вимоги обґрунтовували тим, що гр. Т. у порушення положень Закону України “Про звернення громадян” не розглянула їх заяву (звернення) про проведення індексації пенсії, а передала на розгляд своїм підлеглим, які не виконали вимог, викладених у заяві, а тільки обмежилися відпискою про відмову в проведенні індексації.
Просили визнати бездіяльність відповідача неправомірною та зобов’язати розглянути їх звернення і провести індексацію пенсії відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 березня 2005 року дана скарга залишена без руху, так як вона не відповідає вимогам ст. 248-1 ЦПК України 1963 року, в ній не вказана повна назва державного органу або службової особи, дії якої оскаржуються, і не оплачена державним митом.
Ухвалою цього ж судді від 4 квітня 2004 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2005 року, позовну заяву визнано неподаною і повернуто позивачам, так як вони не в повному обсязі виправили вказані недоліки у встановлений судом строк – не вказали повної назви державного органу чи посадової особи, дії яких оскаржуються.
У касаційній скарзі скаржники просять скасувати зазначені судові рішення, так як вони постановлені з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нову постанову по суті позовних вимог.
В запереченнях суб’єкт оскарження просить залишити без зміни оскаржувані рішення судів, оскільки вони є законними.
Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Висновок вважати скаргу неподаною і повернути скаржникам суди робили з того, що скаржники в скарзі не вказали ім’я та по-батькові суб’єкта оскарження.
Такий висновок судів не узгоджується з положеннями процесуального законодавства.
Пленум Верховного Суду України в пункті 10 Постанови № 13 від 3 грудня 1997 року “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян” роз'яснив, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів оскарження подаються в суд за місцезнаходженням останніх, за формою та змістом мають відповідати загальним вимогам (статті 137, 138 ЦПК) і оплачуються державним митом у розмірі, встановленому законом.
З урахуванням особливостей порядку розгляду цих скарг, передбачених ст.ст. 248-1 – 248-4 ЦПК, у них, зокрема, повинно бути зазначено, чиї та які саме рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються, які конкретно права і свободи порушено, наведено правове обґрунтування останніх та запропоновано шляхи їх поновлення, а також вказано, чи подавалася така сама скарга вищестоящому в порядку підлеглості органу або посадовій особі, яку й коли відповідь отримано. До скарг, що не відповідають зазначеним вимогам, суддя застосовує правила ст. 139 ЦПК.
Згідно другої частини ст. 137 ЦПК України 1963 року (зміст і форма позовної заяви) позовна заява повинна містити в собі: 1) назву суду, до якого подається заява; 2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; 3) зміст позовних вимог; 4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 5) зазначення доказів, що стверджують позов; 6) зазначення ціни позову; 7) підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви.
Із зазначених процесуальних норм і роз’яснень Пленуму Верховного Суду України не випливає, що при подачі скарги до суду на дії посадової особи вимагається вказувати ім'я та по-батькові цієї особи.
Отже, висновок суду про те, що скарга не відповідає положенням ст. 137 ЦПК України є надуманим і таким, що не передбачений процесуальним законодавством.
Вимогу касаційної скарги про ухвалення нового рішення по скарзі необхідно відхилити, так як судом першої інстанції справа по суті не розглядалася.
За таких обставин оскаржувані судові рішення необхідно скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для прийняття скарги і розгляду по суті.
Керуючись ст.ст. 223, 227, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу гр. В. задовольнити частково.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 квітня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2005 року скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для прийняття скарги і вирішення по суті.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді