ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
20 липня 2006 року
м. Київ
N К-6689 2006
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача – У.,
суддів: К., Ш., С., М.,
при секретарі судового засідання П.,
розглянувши касаційну скаргу Рівненської об‘єднаної державної податкової інспекції Рівненської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 у справі N 2/342 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Р” до Рівненської об‘єднаної державної податкової інспекції Рівненської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень встановив:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.01.2005, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2005, позов ВАТ “Р” задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення—рішення:
- N 000132341/2/23 від 18.10.2004 про донарахування податку на прибуток у розмірі 64 800,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 12 960,00 грн.;
- N 0001972341/2/23-124 від 18.10.2004 в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 290 376,04 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 145 188,02 грн.
Підставою для донарахування податку на прибуток слугував висновок податкового органу про завищення позивачем за 3 кв. 2002 року валових витрат в сумі 364,7 тис. грн., що дорівнює сумі недоамортизованої частини вартості основних засобів 1 групи, ліквідованих за самостійним рішенням платника податку, що призвело до порушення позивачем підпункту 8.4.10 пункту 8.4 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та завищення від‘ємного значення з податку на прибуток за 1 кв. 2004 р. в сумі 105,4 тис. грн. та заниження податку на прибуток за 1 квартал 2004 року в сумі 77,8 тис. грн.
Підставою для донарахування податку на додану вартість у вказаній сумі був висновок податкового органу про завищення податкового кредиту в сумі 217 684,01 грн., сформованого на підставі податкових накладних, заповнених контрагентом позивача (ТОВ “Є”) з порушенням пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та заниження податкових зобов‘язань в сумі 72 692, 03 грн. у зв‘язку з не оподаткуванням позивачем згідно п. 4.9 ст. 4 вказаного Закону операції з ліквідації об‘єкта основних засобів за самостійним рішенням підприємства.
Судові рішення вмотивовані тим, що підпункт 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає умови, за яких платник податку має право збільшити валові витрати підприємства на суму балансової вартості окремого об‘єкта основних фондів групи 1, до яких, зокрема, належить вимушена відмова від використання основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або знесення. Вимушений демонтаж арочного складу, гуртового магазину та оприбуткування на господарський склад матеріальних цінностей, одержаних в результаті демонтажу.
Водночас суди дійшли висновку, що операцію позивача з ліквідації основних засобів не можна розцінювати як оподатковувану податком на додану вартість операцію з огляду на положення частини 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, якими встановлено, що правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.
Також судами встановлено, що на час включення суми ПДВ у розмірі 217 684,01 грн. до складу податкового кредиту в податковому обліку позивача знаходились як належним чином оформлені ТОВ “Є” податкові накладні, на підставі яких і було сформовано податковий кредит на вказану суму, так і податкові накладні, виписані ТОВ “Є” у тому ж самому звітному періоді за цими ж господарськими операціями і на таку ж саму суму ПДВ, з порушенням порядку заповнення, встановленому пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Отже, з огляду на наявність на момент перевірки та в матеріалах справи податкових накладних, що відповідають вимогам чинного законодавства щодо порядку їх заповнення, суди дійшли висновку про помилковість доводів податкового органу стосовно завищення позивачем за 3 кв. 2002 року податкового кредиту на загальну суму 217 684,01 грн.
В касаційній скарзі Рівненська ОДПІ просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як необґрунтовану.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- ліквідація арочного складу та гуртового магазину відображена в податковому обліку позивача шляхом списання на валові витрати залишкової вартості / недоамортизованої частини вартості /основних фондів у розмірі 363 460,16 грн.;
- позивачем за 3 квартал 2002 року сформовано податковий кредит на суму 217 684,01 на підставі податкових накладних NN 3-5, 9,10, 11-18, 20-25, виписаних ТОВ “Є”.
Порядок відображення в податковому обліку результатів ліквідації основних фондів регламентований пп. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 4.9 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакціях Законів України, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пп. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у разі вимушеної заміни основних фондів, якщо з не залежних від платника податку обставин вони (чи їх частина) зруйновані, вкрадені чи підлягають знесенню або платник податку змушений відмовлятись від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучої заміни, зруйнування або знесення (за умови підтвердження наявності такої загрози або неминучості у порядку, визначеному законодавством), платник податку в звітному періоді, на який припадає така заміна:
а) збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, який підлягає вимушеній заміні, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля;
б) не змінює балансову вартість груп 2 і 3 для таких обставин стосовно основних фондів цих груп.
Зі змісту наведеної правової норми та з урахуванням того, що норми пп. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” кореспондуються з нормами частини 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, випливає, що єдиною передумовою збільшення валових витрат на суму балансової вартості основного фонду є неможливість подальшого використання основного фонду. При цьому наявність документу, що засвідчує знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами ніж його знищення або зруйнування внаслідок дії обставин непереборної сили або в разі викрадення основного фонду тощо, є обов‘язковою умовою підтвердження неможливості використання основного фонду у майбутньому за первісним призначенням.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, вимушений демонтаж основних фондів та оприбуткування на господарський склад матеріальних цінностей, одержаних в результаті демонтажу, підтверджується первинними документами позивача (протоколом засідання правління N 2 від 25.09.2002, журналом-ордером N 13, актами оприбуткування запасів N 1 та N 2 форми N 03-4, листком-розшифровкою ліквідації фондів за вересень 2002 року).
Вимушена причина ліквідації основного фонду та її документальне підтвердження також має значення з огляду на підстави виникнення податкових зобов‘язань з ПДВ.
Згідно із частиною 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо є документ, який підтверджує, що ліквідований об‘єкт не може бути використаний за його первісним призначенням, податкові зобов‘язання з ПДВ не виникають. Таким чином, наявність у позивача зазначених вище первинних документів, що засвідчують вимушену причину ліквідації арочного складу та гуртового магазину /непридатність до нормальної експлуатації, інтенсивне несанкціоноване розбирання металевих елементів і конструкцій, корозійні та руйнівні процеси/, виключають обов‘язок позивача на нарахування податкових зобов‘язань або коригування (у бік зменшення) податкового кредиту на суму ПДВ, що відноситься до недоамортизованої частини балансової вартості об‘єкта.
Крім того, на користь вищенаведеного свідчить те, що особливістю основних фондів, що амортизуються, є поступове віднесення витрат на їх придбання на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань у зв‘язку з їх зносом. У випадку дострокового вибуття основних фондів з експлуатації, іншого порядку зменшення бази оподаткування на суму понесених платником податку витрат на придбання основних фондів, які не компенсовані за рахунок амортизаційних відрахувань, ніж того, що встановлений пп. 8.4.8. Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не передбачено, у зв‘язку з чим збільшення валових витрат на недоамортизовану частину вартості ліквідованого основного фонду є цілком закономірним.
Вимушене дострокове вибуття основних фондів з експлуатації пов‘язується вказаними вище правовими нормами не стільки з волею (виною) платника податку на ліквідацію основного фонду і прийняття відповідного рішення, скільки з непридатністю основного фонду до належної, зокрема, за первісним призначенням експлуатації.
Висновки податкового органу щодо завищення за 3 кв. 2002 року податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ “Є” на загальну суму 217 684,01 грн., спростовуються встановленими судами обставинами щодо наявності на момент перевірки та в матеріалах справи виправленими податковими накладними на вказану суму ПДВ.
З огляду на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо прав і обов’язків сторін та правильного вирішення спору доводи касаційної скарги стосовно наявності підстав для скасувань постановлених у справі судових рішень є необґрунтованими.
Керуючись статтями 160, 167, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ухвалив:
Касаційну скаргу Рівненської об‘єднаної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді