ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
6 липня 2006 року
№ К-12784/06
Щодо недійсності податкового повідомлення-рішення
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача – У.,
суддів: К., Ш., С., М.,
при секретарі судового засідання П.,
розглянувши касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2005 у справі № 14/150 за позовом Відкритого акціонерного товариства Українська страхова компанія “Г” в особі Закарпатської обласної дирекції страхування до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, - встановив:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.09.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2005, позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 03.03.2004 № 247-23-1-22100506/1832 про визначення Закарпатській обласній дирекції страхування ВАТ Українська страхова компанія “Г” податкового зобов‘язання за платежем з податку на прибуток в сумі 46086,19 грн., в тому числі: основний платіж – 30 970,89 грн. та штрафні санкції, накладені на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 15 115,30 грн.
Судові рішення вмотивовані посиланням на відсутність заниження позивачем об‘єкту оподаткування за період ІІ квартал 2002 року – ІІ квартал 2003 року, оскільки перераховані Закарпатською обласною дирекцією Центральному апарату УСК ВАТ “Г” страхові платежі були включені останнім до бази оподаткування. Крім того, суд з огляду на наявність у ВАТ “Г” ліцензії на страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів /Синя карта/ визнав правомірним оподаткування Закарпатською ОБС сум страхових премій, отриманих від перерозподілу 50% суми страхових платежів по полісах “Синя карта”, за ставкою 3%.
В касаційній скарзі Ужгородська МДПІ просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно п. 1.1 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платники податків – це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб‘єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законодавством покладено обов‘язок утримувати та/або сплачувати податки і збори /обов‘язкові платежі/, пеню та штрафні санкції.
Відповідно до п.п. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, є самостійними платниками податку на прибуток.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 цього Закону встановлено. що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних /нарахованих/ страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами /крім договорів страхування життя/, зменшених на суму страхових платежів /страхових внесків, страхових премій/, сплачених /нарахованих/ страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.
Пункт 11.3 ст. 11 Закону, яким встановлені правила щодо визначення дати збільшення валового доходу, не містить будь-яких виключень для валового доходу від страхової діяльності.
Пунктом 3.1 Порядку складання декларації про доходи страховика, затвердженого наказом ДПА України від 16.01.1998 р. № 22, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.02.1998 р. за № 92/2532, визначено, що з метою оподаткування страхової діяльності під валовим доходом від страхової діяльності розуміється сума одержаних /нарахованих/ протягом звітного періоду валових внесків за договорами страхування і перестрахування, за виключенням суми валових внесків, переданих у перестрахування, повернутих страхувальникам надмірно сплачених ними страхових платежів. а також платежів, отриманих від реалізації страхових полісів інших страховиків при виконанні платником податку агентської діяльності, та платежів, одержаних від філій, відділень та інших відокремлених підрозділів платника податку, що не мають статусу юридичної особи.
Водночас вказаний Порядок підлягає до застосування не лише юридичними особами, діяльність яких регулюється Законом України “Про страхування” та які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності, а й їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими структурними підрозділами, розташованими на території іншої територіальної громади /пункт 1.2 Порядку/.
З огляду на наведені правові норми наявність у Закарпатської обласної дирекції страхування статусу самостійного платника податку на прибуток, в тому числі з доходів від страхової діяльності, зобов‘язує дирекцію дотримуватися правил податкового обліку, встановлених Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, зокрема, щодо визначення валового доходу /пункт 4.1 ст. 4/, порядку оподаткування страхової діяльності /пункт 7.2 ст. 7/ та дати збільшення валового доходу /пункт 11.3 ст. 11/. Перерахування дирекцією частини страхових платежів Центральному апарату ВАТ УСК “Г” не може впливати на об‘єм обов‘язків дирекції як платника податку щодо дотримання правил податкового обліку незалежно від підстав такого перерахування, оскільки інше Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” не передбачено. До того ж, як передбачено пунктами 2.1, 4.2 Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, затвердженого наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 12.03.1994 № 13, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.05.1994 за № 100/309, встановлення максимального обсягу страхових зобов‘язань за окремим договором страхування і загального обсягу страхових зобов‘язань філії та дотримання такого обсягу філією при здійсненні страхової діяльності є необхідними умовами створення страховиком філії, іншого структурного підрозділу користування страховиком виданими йому ліцензіями.
Судами попередніх інстанцій, однак, правила податкового обліку, встановлені вище зазначеними нормами чинного законодавства, взяті до уваги не були, що призвело до неправильних висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі. Беручи до уваги, що оспорювана сума податкового зобов‘язання визначена позивачу як із суми страхових платежів, перерахованих ЦА ВАТ “Г”, так і із суми доходу, одержаного внаслідок реалізації страхових полісів САТ “Б”, а також те, що судами попередніх інстанцій не встановлені обставини щодо сум донарахування за кожною із зазначених підстав і що таке в силу ст. 220 КАС України знаходиться поза межами повноважень касаційної інстанції, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, всебічно, повно й об‘єктивно встановити обставини справи, зокрема, щодо характеру доходів, отриманих дирекцією від реалізації страхових полісів САТ “Б” (з точки зору того, чи не є вони доходами від агентської діяльності), та в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, - ухвалив:
Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2005 та рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2004 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді