ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.02.2004
Справа N 9/105-33
Про визнання угоди недійсною
Вищий господарський суд України у складі: суддя А.А.А. - головуючий, судді Б.Б.Б. (доповідач) і В.В.В.
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "ХХХ", м. Н-ськ (далі - ПП "ХХХ")
на рішення господарського суду Волинської області від 17.10.2003 р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2003 р.
зі справи № Х3
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Д.Д.Д., м. Ч-ськ (далі - СПД Д.Д.Д.)
до ПП "ХХХ"
про стягнення 80523,36 грн.,
та зустрічним позовом ПП "ХХХ"
до СПД Д.Д.Д.
про визнання угоди недійсною.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
СПД Д.Д.Д.: не з'явились, ПП "ХХХ": присутній.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Волинської області від 17.10.2003 у задоволенні зустрічного позову відмовлено; позовні вимоги за первісним позовом задоволено: з ПП "ХХХ" на користь СПД Д.Д.Д. стягнуто 80523,36 грн. збитків та судові витрати. Рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом умов договору, чим позивачеві було завдано збитки; відсутністю підстав для визнання договору недійсним та посиланням на статті 164, 203, 452 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК) і статтю 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2003 назване рішення залишено без змін з тих же мотивів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПП "ХХХ" просить рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і в задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити. Касаційну скаргу мотивовано невиконанням СПД Д.Д.Д. умов договору від 05.06.2002 №169 та неправильним застосуванням судовими інстанціями статей 161,162 ЦК ( 1540-06 ).
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що судовими інстанціями повно досліджено усі обставини справи, а прийняті рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України ( 1798-12 ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Належним чином уповноважені представники позивача у судове засідання не з'явилися. Подані в засідання суду касаційної інстанції громадянами Є.Є.Є. і К.К.К. доручення за підписом Д.Д.Д. всупереч приписові частини п'ятої статті 28 ГПК України ( 1798-12 ) нотаріально не посвідчені.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями інстанції у справі встановлено, що:
- СПД Д.Д.Д. та ТОВ "YYY" 01.12.2001 уклали договір №26/11 на перевезення вантажу автотранспортним засобом у міжміському сполучення, за умовами якого назване товариство доручило підприємцю перевезення вантажу (лікеро-горілчаних виробів);
- строк дії договору від 01.12.2001 №26/11 пролонговано до 31.12.2003;
- 05.06.2002 СПД Д.Д.Д. (замовник) та ПП "XXX" (експедитор) уклали договір № 169, предметом якого є надання послуг з організації та виконання перевезення вантажів за заявкою на конкретне перевезення, яка є невід'ємною частиною договору;
- відповідно до розділу другого договору від 05.06.2002 № 169 експедитор зобов'язався забезпечити подачу під завантаження транспортний засіб, придатний для перевезення вантажу, виконати перевезення вантажу за маршрутом та в строки, узгоджені з замовником, забезпечивши зберігання вантажу в дорозі до видачі його вантажоотримувачу;
- замовник відповідно до того ж розділу договору від 05.06.2002 № 169 зобов'язався передати письмову заявку на подачу транспорту під завантаження, забезпечити завантаження автомобіля та оформити супровідні документи;
- згідно із заявкою від 06.12.2002 № 129 та товаро-транспортною накладною від 09.12.2002 №482460 та на виконання договору від 01.12.2001 №26/11 СПД Д.Д.Д. (виконавець) зобов'язався перед ТОВ "YYY" здійснити перевезення вантажу за маршрутом Київ-Вінниця на адресу ПП "QQQ";
- на виконання умов договору від 05.06.2002 № 169 СПД Д.Д.Д. подала ПП "XXX" заявку від 09.12.2002 №106 на перевезення зазначеного вантажу;
- ПП "XXX" прийняло заявку та надало автомобіль МАN 1968 КВ з причепом 18520 КА під керуванням водія Л.Л.Л.;
- вантаж не був доставлений до місця призначення (акт про неотримання товару від 20.12.2002);
- згідно з пунктом 2.1.6 договору від 05.06.2002 № 169 та пунктом 1 заявки від 09.12.2002 №106 ПП "XXX" несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту його отримання до передачі вантажоотримувачу;
- ПП "XXX" згідно з договором від 01.04.2002 № 211-25 та заявкою №3В-0212032 залучило до перевезення ПКФ "SSS" ЛТД, (м. Кіровоград), яка, в свою чергу, згідно із заявкою, доручила здійснювати перевезення ТОВ "ВБП "RRR";
- у заявках №№ 129, 106 зазначено, що для виконання перевезення надається автомобіль MAN 16978 КВ з водієм Л.Л.Л.;
- відповідач не навів обставин, які звільняли б його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором від 05.06.2002 № 169;
- у зв'язку з неналежним виконанням договору СПД Д.Д.Д. визнала претензію ТзОВ "YYY" в розмірі вартості втраченої продукції на загальну суму 80 523, 36 грн. та відшкодувала цю суму;
- договір, укладений сторонами, є договором з надання послуг транспортно-експедиційного характеру, які передбачені статтями 2, 125, 126 Статуту автомобільного транспорту УРСР ( 401-69 ) та Правилами транспортно-експедиційного обслуговування підприємств і організацій ( 770-93 ).
Причиною спору за первісним позовом стало, на думку позивача, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 05.06.2002 №169 щодо відшкодування збитків, завданих втратою вантажу.
Підставою подання зустрічного позову стала відсутність у ПП "XXX" ліцензії на здійснення автомобільних перевезень.
Вирішуючи питання про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відсутність безпосередньої вини ПП "XXX" у втраті вантажу не звільняє його від відповідальності за договором від 05.06.2002 № 169, оскільки відповідно до статті 164 ЦК ( 1540-06 ) при покладенні зобов'язання на третю особу відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло.
Доводи ПП "XXX" про те, що нижчими судовими інстанціями були порушені приписи статей 161, 162 ЦК ( 1540-06 ), Вищим господарським судом України не беруться до уваги. З установлених судовими інстанціями обставин справи вбачається, що відповідач за первісним позовом несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту його отримання до передачі вантажоотримувачу.
Відповідно до статті 161 ЦК ( 1540-06 ) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Статтею 162 цього Кодексу ( 1540-06 ) передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Відшкодування збитків, завданих відповідачем СПД Д.Д.Д. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором, передбачене статтею 203 ЦК ( 1540-06 ).
Дослідженими судовими інстанціями доказами підтверджено заподіяння позивачеві збитків у сумі 80523,36 грн. Тому ними зроблено правильний висновок про те, що ПП "XXX" зобов'язане відшкодувати завдані СПД Д.Д.Д. збитки.
Що ж до рішення місцевого суду у частині відмови в задоволенні зустрічного позову, то судом правильно визначено, що у даному випадку сторонами було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування, який відповідає Статутові автомобільного транспорту УРСР ( 401-69 ), Правилам транспортно-експедиційного обслуговування підприємств і організацій ( 770-93 ) та статутові ПП "XXX", основним видом діяльності якого є надання транспортно-експедиційних послуг. Відповідачем здійснювалося не перевезення, а надання експедиційних послуг, що включало визначення експедитором перевізника для перевезення вантажу. Відповідно до статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) надання послуг транспортно-експедиційного характеру не потребує отримання ліцензії.
З огляду на це судом прийнято правильне рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову та визнання недійсним договору між сторонами.
З урахуванням наведеного відсутні передбачені законом підстави для скасування прийнятих зі справи судових рішень.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні касаційної скарги приватного підприємства "XXX" відмовити.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 17.10.2003 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2003 зі справи № X3 залишити без змін.