ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
16.06.2004
Справа N Н12/45
Про зобов'язання повернути майно
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку "П" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 8 жовтня 2003 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 січня 2004 року у справі № Н12/45 за позовом акціонерного комерційного агропромислового банку "У" до закритого акціонерного товариства комерційного банку "П", за участю третьої особи - Кабінету Міністрів України про зобов'язання повернути майно, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2003 року акціонерний комерційний агропромисловий банк "У" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до закритого акціонерного товариства комерційного банку "П", з урахуванням уточнених позовних вимог, про зобов'язання повернути майно, передане відповідачу за договором оренди від 25 лютого 2002 року, посилаючись на те, що строк дії даного договору закінчився 1 березня 2003 року, проте відповідач не виконав його умови щодо повернення відповідного орендованого ним майна.
Ухвалою місцевого суду від 9 вересня 2003 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Кабінет Міністрів України.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 8 жовтня 2003 року позов задоволено частково, зобов'язано відповідача повернути позивачу передані йому за договором оренди від 25 лютого 2002 року відповідні приміщення, а в частині позову щодо повернення 18 приміщень відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 січня 2004 року рішення місцевого суду змінено. Позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача повернути позивачу 450 приміщень, наданих йому відповідно до договору оренди від 25 лютого 2002 року. Припинено провадження у справі щодо позовних вимог про повернення певного майна. В решті позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
В касаційній скарзі відповідач просить постановлені у справі судові рішення змінити та відмовити позивачу в задоволенні частини позову щодо повернення 450 приміщень, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права, а в частині відмови у задоволенні позову про повернення 18 приміщень у зв'язку з їх передачею позивачу вказані судові рішення та постанову апеляційного суду в частині припинення провадження у справі щодо 14 приміщень за відсутності предмету спору і 25 приміщень у зв'язку з не включенням їх до переліку об'єктів оренди - залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на відсутність правових підстав для її задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, письмових пояснень до неї та заперечення проти неї, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений термін, відповідно до вимог закону чи договору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, на підставі договору від 25 лютого 2002 року позивач передав в оренду відповідачу майно, в тому числі спірні приміщення строком на 12 місяців.
За згодою сторін дія договору оренди припинена з 1 березня 2003 року.
Задовольняючи позов частково, попередні судові інстанції виходили з вимог ст. 265 Цивільного кодексу України ( 435- 15 ), якою передбачений обов'язок наймача при припиненні дії договору повернути майно в тому ж стані, в якому воно було ним одержано, та того, що відповідачем не виконані умови вказаного договору оренди стосовно передачі позивачу всієї кількості орендованих приміщень, а передана лише їх частина.
Висновок господарського суду є законним, обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги про незастосування судом при вирішенні спору ч.ч. 1, 5 ст. 48 та ч. 1 ст. 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), а також Розпорядження Кабінету Міністрів України № 599-р від 13 жовтня 2003 року "Про використання викупленого майна Акціонерним банком "У" та неправильне застосування вимог п. 5 ст. 265 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) в редакції 1963 року, не заслуговують на увагу, оскільки невиконання відповідачем своїх зобов'язань по поверненню спірного майна впливає на зобов'язання позивача та право власника майна - Кабінет міністрів України - вимагати від позивача згідно умов договору купівлі-продажу № 130-04/055/128 від 28 серпня 2003 року та додатку до нього прийомупередачі спірного майна.
Посилання в касаційній скарзі на необхідність застосування апеляційним судом ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) 2003 року безпідставне і ґрунтується на неправильному розумінні ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435- 15 ).
З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції зміні або скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку "П" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 січня 2004 року у справі № Н12/45 без змін.
Поновити виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 січня 2004 року у справі № Н12/45.