ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
29.01.2004
Справа N 3/147-03-4825
Про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому ДПІ у Малиновському районі м. Одеси судовому засіданні касаційну скаргу на постанову від 24.09.2003 року Одеського апеляційного господарського суду у справі № 31 господарського суду Одеської області за позовом ВАТ "АП" до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача не з'явились
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.08.2003 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2003 року по справі № 31 позов задоволене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 08.05.2003 р. № 0000582600/0 визнане недійсним; з відповідача на користь позивача стягнуте витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.
В касаційній скарзі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси просить скасувати ухвалені по справі судові акти, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 34, 36 ГПК України ( 1798-12 ), ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (далі Закон - 2181).
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) оцінка доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи.
Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив з того, що здійснене відповідачем застосування до позивача штрафних санкцій з посиланням на самостійне відчуження ним активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження, є неправомірним на підставі того, що ст. 8 Закону України-2181 набрала чинності з 01.10.2001 року, а тому за відсутності доказів знаходження майна позивача в податковій заставі із зазначеного часу право податкової застави не поширюється на будь-які активи позивача.
Постанова апеляційного суду мотивована наступним. Активи позивача взяті в податкову заставу з 09.06.1999 року і зареєстровані у Державному реєстрі застав нерухомого майна № 111-1707 від 07.07.1999 року. Відповідно до ст. 18 Закону-2181, яка набрала чинності 18.01.2001 року, списанню з платників податків підлягає податковий борг, який виник станом на 31.12.1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею. За таких обставин, позивач був вільним від боргів, за якими була застосована податкова застава, в зв'язку з чим вона втратила чинність. Будь-які докази про те, що в зв'язку з наявністю боргу, що виник після 01.01.2000 року, до майна підприємства була застосована податкова застава у встановленому Указом Президента України від 04.03.1998 року № 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Указ № 167/98) або Законом-2181 порядку, в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів відзначає, що податкову заставу як спосіб забезпечення погашення платником податків податкової заборгованості запроваджено Указом № 167/98. Статтею 2 Указу № 167/98 було встановлено, що з дня виникнення податкової заборгованості все майно і майнові права платника податків перебувають у податковій заставі, крім майна і майнових прав, що відповідно до закону не можуть бути предметом застави, та основних фондів підприємства, визнаного у встановленому порядку казенним підприємством. За правилами цієї статті податкова застава не потребувала письмового оформлення; у триденний строк від дня виникнення податкової застави орган державної податкової служби повинен був письмово повідомити платника податків про податкову заставу належного йому майна та майнових прав. Статтею 3 Указу № 167/98 передбачалося, що з 1 липня 1998 року податкова застава рухомого майна підлягає реєстрації в Державному реєстрі застав рухомого майна.
Як зазначалось вище, судами встановлено, що відповідно до акту перевірки, у зв'язку з тривалою наявністю недоїмки перед Державним бюджетом України активи ВАТ "АП" взяті ДПІ у Іллічівському районі м. Одеси у податкову заставу 09.06.1999 року і зареєстровані у Державному реєстрі застав рухомого майна № 11-1707 від 07.07.1999 року.
Судами не враховано, що передбачений пунктом 18.1 статті 18 Закону № 2181-III механізм реструктуризації податкового боргу передбачав як списання боргу, що виник станом на 31 грудня 1999 року, так і розстрочення боргу, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року.
Судами, в порушення ч. 1 ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ), не потребовувалися докази щодо наявності у позивача податкового боргу за період з 01.01.2000 року по 01.01.2001 року та докази того, яким чином було реструктуризовано податковий борг позивача по справі.
Згідно ст. 7 Указу № 167/98 податкова застава припиняється погашенням або списанням у встановленому порядку податкової заборгованості. Отже, за нормами Указу № 167/98 припинення податкової, застави не пов'язувалось із настанням такого юридичного факту як розстрочення податкового боргу.
Відповідно до пунктів 19.1, 19.2 Закону-2181 з набранням чинності з 1 жовтня 2001 року статтею 8 "Податкова застава" припинилася дія Указу № 167/98 у частині правового регулювання податкової застави. Слід зазначити, що у зв'язку з набранням чинності зазначеною статтею законодавство не містить вказівок, які б давали підставу для висновку про звільнення активів платника податків з податкової застави, що виникла до 1 жовтня 2001 року на підставі Указу № 167/98.
Згідно з підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону-2181 платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, зокрема, операцій з продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав. Аналогічна норма, якою платнику податків дозволялося відчужувати майно та майнові права, що перебувають у податковій заставі, лише за письмовою згодою органів державної податкової служби, містилася у статті 5 Указу № 167/98.
З огляду на наведене, при новому розгляді справи суду слід з'ясувати наявність або відсутність податкового боргу у позивача на дату реалізації зазначених в акті перевірки активів, чи мало місце звільнення активів позивача після 09.06.1999 року, та чи правомірно застосовані відповідачем штрафні санкції до позивача за відчуження активів.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - постановив:
Касаційну скаргу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 20.10.2003 року № 5578/1/10-00 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2003 року справі № 31 задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2003 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2003 року у справі № 31 - скасувати.
Справу № 31 направити до Господарського суду Одеської області на новий розгляд.