ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
02 червня 2006 року
Справа № 23/108а
Про застосування фінансових санкцій та
начислення пені
Господарський суд Донецької області, у складі:
головуючого судді З.,
при секретарі судового засідання І.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача - 1: К. за дов.,
від відповідача - 2: М. за дов.,
розглянувши матеріали за позовною заявою Державного підприємства “Донвуглереструктуризація” м. Макіївка до відповідача - 1. Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове до відповідача - 2. Головного управління Пенсійного фонду України у Донецької області м. Донецьк про відміну рішення управління ПФУ в м. Селидове № 5 від 08.02.2006 р. про застосування фінансових санкцій та начислення пені та рішення ДУПФУ в Донецької області від 10.03.2006 р. № 2366/06, -
суть спору:
Справа слухалась 16.05.2006 р. У засіданні суду була оголошена перерва на 30.05.2006 р. В засіданні, яке відбулось 30.05.2006 р. суд оголосив перерву на 02.06.2006 р.
Позивач, державне підприємство “Донвуглереструтуризація” м. Макіївка, звернувся до суду з позовом про скасування рішення управління Пенсійного фонду України в м. Селидове м. Селидове (далі - УПФУ) про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду № 5 від 08.02.2006 р. та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області м. Донецьк (далі-Управління) від 10.03.2006 р. № 2366/06.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на: рішення № 5 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду від 08.02.2006 р. (далі-рішення № 5), яким до відособленого підрозділу позивача - Селидівської дирекції з ліквідації шахт (далі - Дирекція) застосовано штраф на суму 24 743,93 грн. та пеню у розмірі 2 182,95 грн; залишення Управлінням без задоволення скарги підприємства на рішення № 5 винесене УПФУ; не проведення Дирекцією розрахунків з застрахованими особами, що позбавляє її статусу страхувальника відповідно до норм ст. 14 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058); сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (далі - Фонд) не Дирекцією, а безпосередньо юридичною особою у склад якої він входить; договір про перерахування заробітної плати, укладений з ЗАТ “Ощадбанк України”; наявність у нього статусу неприбуткової бюджетної організації, у зв’язку з чим він може використовувати бюджетні кошти лише чітко за призначенням; на відсутність у нього недоїмки, штрафу та пені, якби УПФУ при зарахуванні коштів користувалося б не нормами ч. 5 ст. 106, а ч. 3 ст. 106 Закону № 1058.
УПФУ вимоги позивача не визнало тому, що Дирекція є відособленим підрозділом позивача і зареєстроване в УПФУ як платник страхових внесків за № 01-0942; Дирекція у відповідності до норм ст.ст. 14, 15 Закону № 1058 та згідно п. п. 4.10.1 Положення про Дирекцію є страхувальником; кошториси на утримання Дирекції затверджуються керівництвом позивача, тобто, позивач може впливати на виконання зобов’язань Дирекції перед УПФУ; погашення сум недоїмки, штрафу та пені відбувається у порядку передбаченому ч. 5 ст. 106 Закону № 1058.
Управління вимоги позивача не визнало тому, що: Дирекція є страхувальником згідно ст. 14 Закону № 1058; відповідно картки особового рахунку страхувальника, яка ведеться згідно п. п. 9.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1 (далі – Інструкція № 21-1); Дирекцією за період з липня 2004 р. по грудень 2005 р. не в повному обсязі та з порушенням строків перерахування сплачувались страхові внески; штраф та пеня нараховані на позивача у відповідності з нормами ст. 106 Закону № 1058; воно є неналежним відповідачем, а рішення № 5 було розглянуте у порядку апеляційного провадження.
Позивач подав до суду заяву про відмову від позову щодо вимог стосовно головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Суд відмову від позову в цій частині прийняв.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін суд, -
встановив:
УПФУ 08.02.2006 р. винесло рішення № 5. Цим рішенням до Дирекції позивача були застосовані санкції за несвоєчасну і не у повному обсязі сплату страхових внесків - 24 743,93 грн. штрафу та 2 182,95 грн. пені.
Згідно п. 1 ст. 14 Закону № 1058 страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці у т.ч. і філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи підприємств, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Частиною 3 ст. 15 Закону № 1058 встановлено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду. Дирекція, як відособлений підрозділ позивача, була зареєстрована в УПФУ як платник страхових внесків за № 01-0942, і за статусом, станом на день реєстрації, була страхувальником.
Частиною 5 ст. 106 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок сум, що надходять від страхувальника погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. Частина 3 цієї статті не регулює порядок погашення суми недоїмки. Тому суд не приймає до уваги посилання позивача на норми ч. 3 ст.106 Закону № 1058.
Позивач не подав суду документів, які б свідчили про зарахування відповідачем отриманих від нього коштів не за призначенням чи з порушення норм чинного законодавства України.
Частиною 2 ст. 106 Закону № 1058 встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки визначені статтею 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Таким чином, допоки у Дирекції є статус страхувальника, до нього можуть бути застосовані штрафні санкції.
У відповідності зі статутом позивача, він є підприємством, яке створене з метою некомерційної господарської діяльності, а саме: для організації та контролю за виконанням заходів та робіт з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств (п. 2.1 Статуту). Предмет діяльності позивача закріплено у п. 2.2 Статуту. Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що він є бюджетною установою оскільки позивач є підприємством згідно цього ж статуту ( див. ст. ст. 52-54, ч. 2 ст. 62 Господарського кодексу України).
Пунктом 3.6 Статуту позивача закріплено, що він має поточний та депозитний рахунки в установах банків та реєстраційні рахунки в установах Держказначейства. Пунктом 7.3 цього ж Статуту встановлено, що джерелом коштів на оплату праці працівників підприємства є кошти, передбачені кошторисом витрат на ліквідацію підприємств вугільної промисловості. Суду не наведено доказів, що виплачувати зарплату позивач може лише з реєстраційного рахунку в органах Держказначейства України. Посилання позивача на угоду № 75 на виплату заробітної плати та інших виплат через установи Ощадбанку та його філій від 30.01.2004 р. суд не приймає як доказ виплати заробітної плати тільки за цим договором оскільки: не подано доказів, що термін його дій був продовжений на 2005 р.; не доведено, що у разі недостатності коштів не реєстраційному рахунку, заробітну плату не можна виплачувати з інших рахунків в установах банків (представник позивача підтвердив у засіданні суду, що у Дирекції відкрито рахунки в установах банків, однак не довів, що на цих рахунках за спірний період кошти були відсутні).
Пунктом 11 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058 встановлено, що страхувальник зобов’язаний про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи органах Держказначейства України повідомляти територіальні органи УПФУ – позивач не навів суду доказів про виконання ним цього зобов’язання.
Постановою від 21.06.2005 р. № 10-1 Пенсійний фонд України затвердив Тимчасовий порядок узяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців як платників страхових внесків (далі-Тимчасовий порядок). Пунктом 5 цього порядку встановлені правила зняття з обліку платників-юридичних осіб. Тимчасовий порядок не визначає окремого порядку для зняття з обліку обособлених підрозділів юридичних осіб, які набули статусу страхувальника. Представники сторін заявили суду, що такий порядок не визначений. У зв’язку з цим суд вважає, що треба застосовувати аналогію права (ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України), тобто, зняття з обліку Дирекції повинне було проведене за правилами встановленими для юридичних осіб. Позивач не подав суду доказів про зняття Дирекції з обліку УПФУ.
Представники сторін заявили суду, що Дирекція подавала звіти до УПФУ за спірний період.
З огляду на встановлене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача необґрунтовані і задоволенню не підлягають.
На підставі ст. ст. 1, 5, 14, 15, 17 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та керуючись ст. ст. 3, 6, 9, 17, 86, 94, 153, 157, 160, 167 Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
постановив:
Закрити провадження у справі в частині вимог позивача про скасування рішення головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.03.2006 р. № 2366/06.
У решті вимог позивачу у позові відмовити.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя