ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
29 березня 2006 року
м. Київ
Щодо стягнення штрафних санкцій
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої,
Суддів,
при секретарі,
з участю представника Комунального підприємства “Голосіїво-житло” - Д. та представників Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів – П., Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою комунального підприємства “Голосіїво-житло” на рішення Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 року по справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства “Голосіїво-житло” про стягнення штрафних санкцій у сумі 248 472,00грн.,-
встановила:
У серпні 2005 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до комунального підприємства “Голосіїво-житло” про стягнення штрафних санкцій у сумі 248 472,00 грн. за нестворення робочих місць для інвалідів.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 року, позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено.
У поданій касаційній скарзі КП “Голосіїво-житло”, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, заперечень до неї та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судові інстанції, задовольняючи позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, обґрунтували свої рішення тим, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон) від 21 березня 1991 року.
Проте з такими висновками не можна погодитися.
Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Робоче місце інваліда, згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
За ст. 19 Закону керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Позивач вимоги закону виконав. Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік (а.с. 6), передбачив 40 робочих місць для штатних працівників інвалідів, створених відповідно 4-х відсотковому нормативу. Із них фактично працювало 11 осіб.
Господарські суди не звернули увагу на те, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати і не зважили на те, що органами працевлаштування не приймались заходи, визначені в ст. 18 Закону, щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця в Комунальне підприємство “Голосіїво-житло”, а також на те, що не встановлено фактів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів.
Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 229, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -
постановила:
Касаційну скаргу комунального підприємства “Голосіїво-житло” задовольнити.
Рішення Господарського суду м. Києва від 6 вересня 2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 року скасувати.
У позові Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства “Голосіїво-житло” про стягнення штрафних санкцій у сумі 248472,00грн . відмовити за безпідставністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді