ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
17.01.2006
Справа N 35/269-04
Про стягнення коштів
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Виший господарський суд України у складі колегії суддів: Плюшка І.А. - головуючого у засіданні (доповідач), Панченко Н.П., Плахотнюк С.О.
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Силові машини"
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.08.2005 р.
у справі N 35/269-04 господарського суду Харківської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Силові машини"
до Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом"
про стягнення 1200000 дол. США
за участю представників:
Позивача:
Шершньова І.В., Павлов О.К., Бонюк О.П., Ісайкіна В.П.
Відповідача:
Кузнєцов Р.В.;
встановив:
Відкрите акціонерне товариство "Силові машини", яке є правонаступником акціонерного товариства "Енергомашекспорт" (надалі - "Позивач") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Турбоатом", який є правонаступником державного підприємства УНВО "Турбоатом" (надалі - "Відповідач" коштів у сумі сумі 1200000,00 доларів США, витрат Позивача по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на Угоду про міжнародний консорціум від 15.06.1989 р., угоду про консорціум радянських підприємств від 28.12.1990 р. та договір комісії від 04.10.1991 р.
Крім того, Позивач посилався на Рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної Торговельної Палати (надалі - "МТП") від 15.11.2002 р. у справі N 11551/Е5ДО/МЗ.
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2005 р. позов задоволений повністю та постановлено стягнути з Відповідача на користь Позивача 1200000,00 доларів США, 1700,00 грн. держмита та 118,00 грн. судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що збитки, яких зазнав Позивач, заподіяні внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов'язань по поставці устаткування, які, згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (надалі - "ЦК УРСР"), належать до стягнення на користь Позивача.
Крім того, в основу рішення господарського суду першої інстанції покладено Рішення Міжнародного арбітражного суду МТП від 15.11.2002 р., як доказ факту узгодження конкретних умов, параметрів і підметів виплаті сум, досягнутого грецькою фірмою "Біокат" і АТ "Енергомашекспорт" у результаті підписання мирової угоди, укладеного в інтересах Комітента (Відповідача). Додаткові витрати, які були зроблені фірмою "Біокат" у зв'язку з відступами від заданих параметрів, допущених Відповідачем і послужили причиною обігу фірми "Біокат" у Міжнародний арбітражний суд з позовом до АТ "Энергомашэкспорт", а це, у свою чергу, стало причиною обігу з позовом у регресному порядку АТ "Энергомашэкспорт" до Відповідача у господарський суд Харківської області.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2005 р. у справі N 35/269-04 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити Позивачу в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Відповідач посилався на те, що при постановлені оскаржуваного рішення, господарський суд Харківської області порушив вимоги ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (надалі - "ГПК України"), прийнявши факт винесення Рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної Торговельної Палати від 15.11.2002 р. у справі N 11551/Е8Рх/МЗ як преюдиціальний факт, а також суд порушив вимоги ст.ст. 28, 54, 63 ГПК України, прийнявши до свого розгляду позовну заяву, що по своєму втримуванню не відповідає зазначеним процесуальним нормам і підписано неправомочною особою. Крім того, позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку позовних вимог, Позивач не представив доказів перерахування ним грецькій компанії "Біокат" коштів у сумі 1200000,00 дол. США. Позов, що був представлений грецькою компанією "Біокат" для розгляду в Міжнародному арбітражному суді Міжнародної Торговельної Палати в м. Парижу не містить ніяких вимог, претензій рекламаційних актів щодо поставленого Відповідачем устаткування, а підписання мирової угоди доводить, що Позивачем допущено порушення умов Угоди про міжнародний консорціум про відповідальність і зобов'язання учасників у відношенні один одного. У поданій апеляційній скарзі Відповідач зазначив, що він виконав свої зобов'язання по виконанню проекту "Пурнарі-2", що підтверджено протоколами про початок комерційної експлуатації від 08.06.1998 р. та 21.08.1998 р., а також протоколу остаточного приймання від 05.07.2002 р.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.08.2005 р. у справі N 35/269-04 рішення господарського суду м. Києва від 25.04.2005 р. скасовано та прийняте нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова мотивована тим, що рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2005 р. у справі N 35/269-04 прийнято при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Не погоджуючись з зазначеною постановою Харківського апеляційного господарського суду, Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.08.2005 р. та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2005 р.
В обґрунтування поданої скарги, Позивач посилається на порушення Харківським апеляційним господарським судом положень ст. ст. 4, 38, 43, 105 ГПК України ( 1798-12 ), не застосування судом під час розгляду справи положень гл. 46 Цивільного кодексу РФ та Інструкції Зовнішторгбанку РСРС від 25.12.1985 р. N 1 (в ред. від 05.02.1991 р.) "Про порядок здійснення банківських операцій за міжнародними розрахунками", ст.ст. 388, 395, 400, 402, 416 ЦК УРСР ( 1540-06 ), а також неправильне застосування положень ст.ст. 397, 399 ЦК УРСР.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ), у судовому засіданні 17.01.2006 р. оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України у справі N 35/269-04.
Заслухавши доповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, Позивач, діючи в складі міжнародного консорціуму із грецькою компанією "Біокат" (надалі - "Компанія "Біокат") на підставі Угоди про міжнародний консорціум від 15.06.1989 р. і доповнень до нього, уклав 31.12.1990 р. з грецькою компанією Паблик Пауэр Корпорейшн (далі Замовник) контракт N ОАУЕ/РК-3/99100 на будівництво в Грецькій Республіці на умові "під ключ" гідроелектростанції "Пурнарі-2" (надалі - "ГЕС "Пунарі-2").
На виконання зазначеного контракту, між Позивачем і Відповідачем укладений договір комісії від 04.10.1991 р. N 89/10-91/0025-05 (надалі - "Договір комісії"), згідно з умовами якого (п. 1.1., п. 2.4., п. 4.1.1., п. 4.2.1., п. 8.2.) у всьому, що не врегульовано даним Договором, діють умови Угоди від 28.12.1990 р. N 89/10-91/0025 про Консорціум радянських підприємств "Пурнарі-2" (надалі - "Угода про консорціум"), яка Відповідачем не підписувалася.
Як вбачається з матеріалів справи, у зазначений консорціум увійшли: ВО "Энергомашэкспорт" (м. Москва), ВО "Электротяжмаш" (м. Харків), ВО "Запорожтрансформатор" (м. Запоріжжя), інститут "Гідропроект" (м. Москва), Трест "Спецгидроэнергомонтаж" (м. Ленінград) і Трест "Гідромонтаж" (м. Москва), які й брали участь у реалізації проекту по будівництву ГЕС "Пурнарі-2".
В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов Договору комісії, Відповідач зобов'язався спроектувати, виготовити, поставити, провести шеф-монтаж, налагодження, випробування, пуск в експлуатацію двох капсульних турбін для виробництва електроенергії, а також розробити робочий проект устаткування, що поставляється, надати технічну допомогу по виготовленню частин устаткування в Греції в рамках частки поставок відповідача.
Позивач, у свою чергу, діючи від власного імені, але за дорученням Відповідача, прийняв на себе відповідні зобов'язання перед учасниками міжнародного консорціуму й Замовником відповідно до умов Угоди про міжнародний консорціум від 15.06.1989 р. і доповнень до нього, а також зовнішньоторговельного контракту від 31.12.1990 р. N БАУЕ/РК-3/99100 (надалі - "Контракт на будівництво").
04 березня 2001 року Компанія "Біокат" звернулася у МТП про арбітражний розгляд, про стягнення з Позивача у даній справі збитків у розмірі 3233163,00 євро, у відповідності зі ст. 28 Угоди про міжнародний консорціум від 15.06.1989 р.
20 липня 2001 року Позивач подав відзив та зустрічний позов на заяву про арбітражний розгляд, відповідно до якого шляхом попереднього протесту він затверджує, що арбітражний суд не має юрисдикції розглядати позови й зустрічні позови на підставі пунктів про арбітраж в Угоді про консорціум.
Міжнародний арбітражний суд МТП приступив до здійснення судового розгляду у відповідності зі ст. 6.2 Правил МТП.
Позивач стверджує, що лідер міжнародного консорціуму Компанія "Біокат" звернулася в Міжнародний Арбітражний суд МТП в м. Парижу з позовною заявою до нього про стягнення збитків в розмірі 3233163,00 євро внаслідок неналежного виконання Позивачем узятих на себе зобов'язань за Договором комісії.
Як встановлено судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи, з метою підготовки до розгляду справи в Міжнародному Арбітражному суді МТП Позивач письмово звертався до Відповідача з проханням взяти участь у розгляді справи й представити технічні обґрунтування заперечень по суті заявлених вимог, що підтверджується листами.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Відповідач відмовився від участі в розгляді даного спору й повністю поклав функції по його вирішенню на Позивача як на лідера консорціуму радянських підприємств, який несе повну відповідальність по захисту інтересів своїх постачальників і повинне виступати відповідачем і свідком у Міжнародному Арбітражі по претензіях Компанії "Біокат".
Разом з тим, Відповідач повідомив Позивача, що надалі він готовий, надати консультаційну допомогу Позивачу при розгляді конкретних технічних питань, що підтверджує, що Відповідач не вбачає своєї вини в понесенні додаткових матеріальних витрат Компанією "Біокат". При цьому, Відповідач зазначив, що починаючи з 1995 року, Позивач здійснював самостійно зв'язок з Компанією "Біокат", у тому числі по її претензіях. За весь період відповідей на листи Відповідача з будь-якими зауваженнями з боку Позивача не надходило.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач в ході розгляду справи в Міжнародному Арбітражному суді МТП без отримання від Відповідача відповідної згоди, вступив з Компанією "Біокат" у переговори, спрямовані на досягнення мирової угоди, про що Відповідач був повідомлений шляхом отримання претензії від 24.04.2002 р. N 01-2/65, в якій Позивач повідомив Відповідача про пред'явлення Компанією "Біокат" до Позивача вимог про відшкодування збитків на суму 3204000,00 доларів США та про намір укласти мирову угоду на умовах перерахування на користь Компанії NN 01-2/65 "Біокат" коштів у розмірі 1300000,00 доларів США, крім того, Позивач запропонував Відповідачеві надати зазначені кошти на відшкодування збитків позивача, однак Відповідач не вбачаючи своєї вини у даному арбітражному спорі, відмовився відшкодовувати зазначену суму.
З матеріалів справи також вбачається, що Позивач уклав з компанією "Біокат" мирову угоду, яку затверджено Рішенням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної Торговельної Палати у справі N 11551/Е8ДО/М8, та відповідно до якого запропоновано стягнути з Позивача на користь Компанії "Біокат" кошти в сумі 1200000,00 доларів США.
Підписання цієї мирової угоди відбулося також без згоди на те Відповідача, без подання йому документів, на підтвердження того, з яких підстав та які саме претензії Компанії "Біокат" визнані Позивачем, у зв'язку з чим була зменшена сума позовних вимог, які зустрічні позовні вимоги були визнані Компанією "Біокат", яка частка збитків понесена Компанією "Біокат" саме з вини Відповідача.
З огляду на наведене, господарський суд Харківської області при задоволенні позовних вимог стверджує, що виходячи із суті позовних вимог у справі N 11551/Е8ДО/М8 вбачається, що у в кожному конкретному випадку мається на увазі вина Комітенту (Відповідача), представником якого у зовнішньоторговельному контракті та Угоді про міжнародний консорціум є Комісіонер (Позивач).
При цьому, господарський суд зазначає, що у всіх претензіях Компанії "Біокат" мова йде про встаткування гідротурбіни й послугах, пов'язаних із проектуванням, виготовленням, монтажем і пусконалагодженням даного устаткування, що відповідно до Договору комісії повністю стосується компетенції й зобов'язань Відповідача.
Відповідно до ст. 3 Договору комісії, його предметом є взаємні зобов'язання сторін, що випливають із угоди про консорціум радянських підприємств та воно оголошено сторонами базовим документом Договору комісії, що стосується зобов'язань Комітента, зазначено, що обсяг цих зобов'язань визначається відповідно до обсягу зобов'язань і послуг з Контракту, Угоді про консорціум радянських підприємств і Угоді про міжнародний консорціум.
Колегією суддів господарського суду Харківської області відхилено доводи Відповідача про те, що Позивач був зобов'язаний на стадії передачі технічної документації стежити за її відповідністю умовам Угоди про міжнародний консорціум і зобов'язаний негайно інформувати інших учасників міжнародного консорціуму про всі зміни й у випадку ненадання такої інформації нести всю повноту відповідальності за будь-які наслідки, оскільки з точки зору господарського суду, до зобов'язань Позивача ні за Договором комісії, ні за Згодою про консорціум радянських підприємстві, ні по будь-якому іншому документу не віднесено обов'язок здійснення контролю за правильністю розробки відповідачем технічної документації.
Проте, як встановлено Харківським апеляційним господарським судом та не спростовано Позивачем у встановленому законом порядку, згідно з п. 4.2.2 та п. 4.2.3 Договору комісії Відповідач всю технічну документацію, креслення, інструкції, розрахунки, описи передає Компанії "Біокат" через Позивача, який виконує функції лідера Консорціуму радянських підприємств, відповідно до Угоди від 28.12.1990 р. (п. 4.1.1 Договору комісії).
Крім того, господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 5.4.2 Угоди від 28.12.1990 р., Позивач, як лідер консорціуму радянських підприємств, має право блокувати передачу інформації й документації, призначеної для передачі третім особам, якщо, на думку лідера, завдасть шкоди його майновим інтересам.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком Харківського апеляційного господарського суду, що Позивач був зобов'язаний у стадії передачі технічної документації стежити за її відповідністю умовам Угоди про міжнародний консорціум.
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 1 ст. 16 Консорциальної угоди зобов'язаний інформувати інших учасників про всі події, що ставляться до його обсягу виконання проекту, які впливають або можуть вплинути на виконання зобов'язань іншими учасниками негайно.
У противному випадку вважається, що такий учасник (тільки у зв'язку з непредставленням інформації, і незалежно від яких-небудь інших зобов'язань) несе всю повноту відповідальності й зобов'язань перед порушеною цією Угодою учасником за будь-які наслідки, які він (вони) випробовує (ють) у зв'язку із цим.
Як встановлено Харківським апеляційним господарським судом, під час виконання робочого проекту турбіни Замовник збільшив максимальний напір, при якому можлива робота турбіни з 12,9 м до 14,5 м, що змусило Відповідача зробити більш жорсткою конструкцію несучих вузлів турбіни й, як наслідок, збільшення їхньої ваги.
Господарським судом апеляційної інстанції також встановлено, що ця обставина були відомо ВАТ "Энергомашэкспорт - Силові машини", тому що його представник підписував протокол від 18.02.1992 р. про виконання приемосдаточных модельних випробувань, де було відбите збільшення максимального напору, що також відбито й у звіті "Приймально-здавальних модельних випробувань" ГТО-366. даний факт Позивачем в установленому законом порядку не спростовано.
Крім того, Харківським апеляційним господарським судом в ході розгляду справи встановлено, що Відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договором комісії від 04.10.1991 р., підтвердженням чого є протоколи про початок комерційної експлуатації від 08.06.1998 р. і 21.08.1998 р., а також протокол остаточного приймання від 05.07.2002 р.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Позивач в порушення п. 1 ст. 16 Консорциального повідомив Відповідача про всі події, що ставляться до його обсягу виконання проекту, які впливають або можуть вплинути на виконання зобов'язань іншими учасниками не негайно, а після звернення Компанії "Біоком" до Міжнародного арбітражного суду МТП.
З огляду на все вищенаведене, а також приймаючи до уваги положення ст. 397 ЦК УРСР ( 1540-06 ), відповідно до якої за угодою, укладеною комісіонером з третьою особою, набуває права і стає зобов'язаним комісіонер, хоча б комітент був названий в угоді або вступив з третьою особою в безпосередні відносини по виконанню цієї угоди, колегія суддів вважає, що Харківський апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Судова колегія також вважає необґрунтованим твердження касатора про необхідність застосування до спірних відносин положень гл. 34 ЦК УРСР ( 1540-06 ), якими регулюються відносини договору доручення, адже, незважаючи на те, що Харківським апеляційним господарським судом зроблено висновок про те, що Договір комісії не є класичним договором комісії, зокрема, комітент у договорі названий постачальником, ані господарським судом Харківської області, ані Харківським апеляційним судом не встановлено, що спірний договір містить в собі елементи договору доручення.
Крім того, колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу, твердження касатора про порушення Харківським апеляційним господарським судом під час розгляду справи ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ), а також п. "в" ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної країнами-учасницями СНД від 20.03.1992 р. з огляду на наступне (надалі - "Угода СНД").
Відповідно до п. "в" ст. 11 Угоди СНД цивільне законодавство однієї держави - учасниці СНД застосовується на території іншої держави - учасниці СНД згідно з такими правилами: виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно визначається за законодавством держави, на території якої майно знаходиться в момент, коли мала місце дія або інша обставина, що стала підставою виникнення або припинення такого права.
Проте, даний спір є спором не щодо виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, а спором, що виник при виконанні господарського договору.
У відповідності до ст. 6 Закону України від 16.04.1991 р. N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" при відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), у договорі комісії застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є комітентом.
Зважаючи на те, що у Договорі комісії комітентом виступає Відповідач (м. Харків), колегія суддів вважає, що Харківським апеляційним господарським правильно застосовано до спірних правовідносин матеріальне право України.
Колегія суддів також вважає таким, що не заслуговує на увагу, твердження Позивача про те, що Харківським апеляційним господарським судом в порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ), не досліджено обставини справи у їх сукупності з посиланням на конкретні документи, що підтверджують здійснення Позивачем оплати 1200000,00 доларів США на користь Компанії "Біокат" згідно з мировою угодою та Рішення Міжнародного арбітражного суду МТП від 15.11.2002 р. у справі N 11551/Е8Рх/МЗ.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ), обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, мирова угода, укладена в межах справи N 11551/Е8Рх/МЗ не містить жодного посилання на неналежне виконання Відповідачем договірних зобов'язань (певних робіт) за Договором комісії та на відповідні рекламаційні акти.
За таких обставин, мирова угода та Рішення Міжнародного арбітражного суду МТП від 15.11.2002 р. у справі N 11551/Е8Рх/МЗ, а також документи, що відображають послідовність банківських операцій щодо перерахування Позивачем грошових коштів на користь Відповідача можуть бути лише доказом здійснення Позивачем платежу у сумі 1200000,00 доларів США на користь Компанії "Біокат", проте не можуть бути належним доказом понесення Позивачем збитків у зазначеній сумі.
В той же час, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію Харківського апеляційного суду, що з огляду на положення ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ), Рішення Міжнародного арбітражного суду МТП від 15.11.2002 р. у справі N 11551/Е8Рх/МЗ не є преюдиціальним, адже відповідно до частини другої зазначеної статті не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ГПК України ( 1798-12 ) сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач, тоді як сторонами у справі N 11551/Е8Рх/МЗ є Позивач та Компанія "Біокат", тобто не ті самі, що є у даній справі, сторони.
Щодо посилання касатора на обов'язок суду в порядку ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) витребувати документи, необхідні для вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ), судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Реалізація даного принципу полягає у тому, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, тоді як господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У відповідності зі ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд за клопотанням сторін або прокурора може витребувати їх від підприємств, посадових осіб та організацій, незалежно від їх участі у справі.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) сторона, яка порушує клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинна докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, Позивачем таке клопотання не порушувалось перед господарським судом, а тому твердження про порушення Харківським апеляційним господарським судом положень ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) є необґрунтованим.
Колегія суддів також вважає необґрунтованим твердження Позивача про порушення Харківським апеляційним господарським судом положень п. 8 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ), оскільки в оскаржуваній постанові надана як правова оцінка Договору комісії, так і зазначено правові норми, якими повинні регулюватись спірні відносини.
Щодо решти доводів касаційної скарги, то вісі вони по своїй суті є посиланням на недоведеність обставин справи, що, відповідно до ч. 2 ст. 111 ГПК України ( 1798-12 ) є недопустимим, адже, згідно з ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, якою встановлені межі перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при ухваленні рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2005 р. у справі N 35/269-04 судом допущене неправильне застосування ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ), тоді як постанова Харківського апеляційного господарського суду від 25.08.2005 р. у справі N 35/269-04 винесена з додержанням вимог чинного законодавства, а підстав для її скасування не вбачається.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, постановив:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Силові машини" залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.08.2005 р. зі справи N 35/269-04 залишити без змін.
Головуючий суддя: І.Плюшко
Судді: Н.Панченко
С.Плахотнюк