ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
17 січня 2007 року
м. Київ
Справа № К-19244/06
Про визнання неправомірними дій посадової особи
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючий: А.,
Суддів: А.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Б. до начальника Державної податкової інспекції Центрального району м. Одеси про визнання неправомірними дій посадової особи, стягнення матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою Б. на рішення Центрального районного суду м. Одеси від 26 листопада 1999 року та ухвалу Одеського обласного суду від 15 лютого 2000 року, - встановила:
В грудні 1998 року Б. звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії начальника ДПІ Центрального району м. Одеси щодо організації роботи по реєстрації громадян в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків і інших обов’язкових платежів та видачі відповідних документів населенню. Також просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 200 грн. та 2400 грн. моральної шкоди.
Рішенням Центрального районного суду м. Одеси від 26 листопада 1999 року, залишеним без змін ухвалою Одеського обласного суду від 15 лютого 2000 року, у задоволенні позову Б. відмовлено.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, Б. звернувся з касаційною скаргою в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить вказані судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України, підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач діяв відповідно до Інструкції про організацію роботи державних податкових інспекцій при реєстрації фізичних осіб-платників податків і інших обов’язкових платежів, затвердженої наказом ДПА України № 76 від 05.10.1995 р. та Закону України "Про звернення громадян".
На виконання зазначених нормативних актів відповідачем в межах своїх повноважень було винесено розпорядження № 16 від 22.09.1998 р. про затвердження графіку особистого прийому фізичних осіб з метою постановки їх на облік в Державний реєстр або видачі довідки з ідентифікаційним номером. Відповідно до затвердженого графіку начальником податкової інспекції здійснювався особистий прийом громадян. Той факт, що заявник не потрапив на прийом 22.10.1998 р. пояснюється об’єктивними причинами, що наведені у рішенні суду.
Обов’язок по присвоєнню ідентифікаційного номера та видачі відповідного документа відповідачем виконано, що підтверджується випискою з журналу та довідки-повідомлення про присвоєння заявнику ідентифікаційного номера, яку він отримав 01.11.1998 р. (а.с. 9, 40).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишивши в силі рішення суду першої інстанції, відмовив Б. у задоволенні його скарги.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують та до уваги взятими бути не можуть.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх обов’язкового скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити фірмі Б. у задоволенні його касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ухвалила:
Касаційну скаргу Б. – залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Одеси від 26 листопада 1999 року та ухвалу Одеського обласного суду від 15 лютого 2000 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді