ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
14 грудня 2006 року
м. Київ
Справа № К-17908/06
Про визнання недійсними податкових повідомлень
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого-суддя: А.,
Суддів: Р.,
при секретарі А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Приморець” на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 у справі № 2-25/4647.1-2006 господарського суду АР Крим за позовом Відкритого акціонерного товариства “Приморець” до Державної податкової інспекції у м. Феодосії Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Постановою господарського суду АР Крим від 23.01.2006 позов задоволено: визнані недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії від 19.11.2002 № 000426/1916/23-15-1/5 про визначення ВАТ “Приморець” податкового зобов’язання за платежем із штрафу в сумі 1 122,00 грн., накладеного на підставі ст. 16 Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”; від 19.11.2002 № 001854/1916/23-1/1 про визначення позивачу податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток у сумі 30 600,00 грн., в тому числі: 26 200,00 грн. – основний платіж та 4 400,00 грн. – штрафні санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; від 19.11.2002 № 000425/1916/23-1/4 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання за платежем із пені в сумі 3 274,27 грн., нарахованої на підставі ст.ст. 1, 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.
Постанова вмотивована висновком суду про правомірність дій позивача щодо визначення дати збільшення валових витрат та валового доходу при отриманні авансових платежів, сплачених замовниками робіт по ремонту суден, відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України “Про заходи державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні” датою здачі судна замовнику; наявністю у позивача станом на 01.01.2002 дебіторської заборгованості по зовнішньоекономічному контракту № 05/300 від 24.11.2000, укладеного з нерезидентом фірмою “Evoikes lines maritames” /Республіка Греція/, в сумі 203,90 доларів США, а не 1809,57 доларів США, з якої виходила податкова інспекція при нарахуванні пені за порушення ст. 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”; відсутністю у податкової інспекції законних повноважень на накладення штрафу на підставі ст. 16 Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 постанова суду першої інстанції змінена, позов задоволено частково: податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії від 19.11.2002 № 000425/1916/23-1/14 та № 000426/1916/23-1/5 визнані недійсними в частині визначення суми пені 3 274,27 грн. та суми штрафу 1 122,00 грн. сумами податкових зобов’язань ВАТ “Приморець”. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Висновок суду апеляційної інстанції обґрунтований посиланням на порушення позивачем підпункту 11.2.1 пункту 11.2 та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та частини 3 ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” при визначенні дати збільшення валового доходу іншою, ніж дата надходження на банківський рахунок авансових платежів від замовників робіт по ремонту суден; наявністю у позивача станом на 01.01.2002 дебіторської заборгованості за контрактом № 05/300 від 24.11.2000, по якій минув строк розрахунків, встановлений ст. 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, в сумі 1 809,57 доларів США та правомірним накладенням на позивача штрафу за порушення пункту 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49, щодо недекларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які знаходяться за межами митної території України.
Часткове задоволення позову у вищезазначеній частині позовних вимог вмотивоване невідповідністю спірних податкових-рішень пункту 1.2 ст. 1, підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
В касаційній скарзі ВАТ “Приморець” просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.
Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ у м. Феодосії просить залишити скаргу без задоволення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що податкові зобов’язання за платежем з податку на прибуток в загальній сумі 26 200,00 грн. згідно спірного податкового повідомлення-рішення № 0001854/1916/23-1/1 визначені позивачу за ІV квартал 2001 року /13 100,00 грн./, за І квартал 2002 року /9 400,00 грн./ та за ІІ квартал 2002 року / 3 700,00 грн./ з підстав, які за висновком контролюючого органу, викладеному в акті перевірки від 18.11.2002 № 3457, полягали в неправомірному визначенні позивачем податкового періоду для збільшення валових витрат та валового доходу на суму авансових платежів, сплачених замовниками робіт по ремонту суден.
Згідно преамбули Закону України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні” від 18.11.1999 № 1242-ХІV цей Закон направлений на ефективне використання виробничого, науково-технічного та експортного потенціалу вітчизняного суднобудування і підвищення його конкурентноздатності, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, в тому числі іноземних, зменшення витрат на будівництво суден та поповнення обігових коштів суднобудівельних підприємств.
Відповідно до статті 1 цього Закону в редакції Закону України від 13.12.2001 № 2892-ІІІ на період з 01.01.2000 до 01.01.2005 серед заходів державної підтримки суднобудівельної промисловості запроваджується правило, за яким суми авансових платежів і попередньої оплати по контрактах підприємств суднобудівної промисловості, одержані від замовників суден, з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, включаються до складу валових доходів таких підприємств у тому податковому періоді, в якому здійснюється здача судна замовнику, а витрати зазначених підприємств суднобудівної промисловості, здійснені ними за рахунок авансових платежів та попередньої оплати відповідно до їх цільового призначення, включаються до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадає дата збільшення валових доходів на суму зазначених платежів.
Перелік суднобудівних підприємств, для яких вводиться зазначений захід, крім підприємств, що є суб’єктами спеціальних /вільних/ економічних зон, затверджується Кабінетом Міністрів України за результатами їх діяльності в 1999 році /частина 2 цієї статті/.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.2000 № 978 до переліку суднобудівних підприємств, для яких запроваджуються заходи державної підтримки суднобудівної промисловості, включено державне підприємство “Приморець” /код згідно ЄДРПОУ ______/, перетворене згідно наказу ФДМ АР Крим від 18.07.2000 № 528 у ВАТ “Приморець”, який є його правонаступником.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу податкових зобов’язань за платежем з податку на прибуток, суд апеляційної інстанції виходив з положень частини 3 статті 1 Закону України “Про систему оподаткування”, згідно якої в редакції Закону України від 18.02.1997 № 77/97-ВР, чинній в період існування спірного правовідношення, ставки, механізм справляння податків і зборів /обов’язкових платежів/ і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Разом з тим, чинним законодавством не встановлено критеріїв, за якими той чи інший закон може бути визначений як закон про оподаткування. Закон України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні” включає три статті, перша і друга з яких регулюють питання, що охоплюються сферою оподаткування, а стаття третя встановлює порядок вступу в силу цього Закону.
Згідно пункту 1 частини 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 справа про набуття чинності Конституцією України/ конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Як зазначив Конституційний Суд України, звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Оскільки відтворення позивачем в податковому обліку авансових платежів, сплачених замовниками робіт по ремонту суден, було здійснено згідно з приписами ст. 1 Закону України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні”, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що дії позивача, як такі, що не відповідають ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, призвели до заниження об’єкту оподаткування та до несплати до бюджету відповідної суми податку на прибуток. При цьому суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що в звітних податкових періодах, за які позивачу донараховано спірну суму податкових зобов’язань за платежем з податку на прибуток, нецільового використання позивачем авансових платежів, як перешкоди для відтворення сум останніх в податковому обліку в порядку, запровадженому ст. 1 Закону України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні”, контролюючим органом не виявлено, що власне і встановлено в постанові від 12.04.2006.
Згідно ст. 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення /виписки вивізної вантажної митної декларації/ продукції, що експортується, а в разі експорту робіт /послуг/, прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
За змістом цієї норми при експорті, зокрема, робіт /послуг/ дотримання вищезазначеного терміну розрахунків в іноземній валюті визначається виходячи із акту або іншого документа, що засвідчує виконання робіт /послуг/. Це стосується і вартості експортованих робіт /послуг/.
Судом встановлено, що на підставі контракту від 24.11.2000 № 05/300 на рахунок позивача від нерезидента фірми “Evoikes lines maritime” платежами від 03.01., 26.03., 12.09.2001 р. поступила валютна виручка в загальній сумі 13 970,00 доларів США. Згідно актів від 31.10.2001, від 31.12.2001 та від 14.01.2002 загальна сума виконаних позивачем на експорт робіт по ремонту судна нерезидента склала 14 173,90 доларів США, тобто прострочена сплатою вартість виконаних робіт склала 203,90 доларів США. Саме з цієї вартості експортованих робіт і виходив суд першої інстанції, визнаючи правомірним нарахування позивачу пені в сумі 250,57 грн. із 3 524,84 грн., визначеної до сплати податковим повідомленням-рішенням від 19.11.2002 № 000425/1916/23-1/4. Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та правильному застосуванню ст. 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.
Апеляційний же суд помилково при визначенні вартості експортованих робіт виходив не з актів виконаних робіт, підписаних позивачем та його контрагентом за зовнішньоекономічним контрактом, які свідчать про зміст волевиявлення сторін цього контракту щодо його умов та виконання, а з даних бухгалтерського обліку позивача щодо витрат позивача при виконанні вказаного контракту.
З огляду на встановлений факт ненадходження на рахунок позивача від нерезидента валютної виручки за експортовані роботи в сумі 203,90 доларів США та положення ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, пункту 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Національного банку України від 08.02.2000 № 49, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 за № 209/4430, ст. 3 Указу Президента України “Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства” від 27.06.1999 р. № 734/99, прийнятого відповідно до пункту 4 розділу ХV “Перехідні положення” Конституції України, суд апеляційної інстанції правомірно визнав законним застосування до позивача штрафу в сумі 1 122,00 грн. за недекларування належних йому валютних цінностей, які знаходяться за межами України. Правильним є і висновок суду апеляційної інстанції про те, що вказаний штраф не є сумою податкового зобов’язання позивача, у зв’язку з чим податкове повідомлення-рішення від 19.11.2002 № 000426/1916/23-1/ обґрунтовано визнано частково недійсним як таке, що не відповідає ст. ст. 14,15 Закону України “Про систему оподаткування”, пункту 1.2 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Враховуючи зазначене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 19.11.2002 № 001854/1916/23-1/1 та № 000425/1916/23-1/4 із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з наведених вище мотивів, у зв’язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Приморець” задовольнити частково.
Скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 в частині відмови в позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії від 19.11.2002 № 001854/1916/23-1/1 та податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії від 19.11.2002 № 000425/1916/23-1/4 в частині визначення до сплати ВАТ “Приморець” пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 3 274,27 грн., залишивши в силі постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.01.2006 в цій частині позовних вимог.
В іншій частині постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді