ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
17 січня 2007 року
м. Київ
Справа № К-14205/06
Про стягнення штрафних санкцій
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючий: А.,
Судді: Р., А.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Фонд, позивач) до Волинської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль” про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за касаційною скаргою Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Волинської області від 11 листопада 2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10 січня 2006 року, -
встановила:
У вересні 2005 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду із зазначеним позовом до Волинської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль” про стягнення 51 707,64 грн. штрафних санкцій. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не повністю виконано норматив по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим позивач просив стягнути вищевказану суму штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Волинської області від 11 листопада 2005 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10 січня 2006 року, в задоволенні позовних вимог Фонду відмовлено з тих підстав, що позивачем пропущено строк застосування штрафної санкції, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України.
В касаційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постановлених по справі судових рішень та просить винести нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування скарги Фонд посилається на ту обставину, що правовідносини, які склалися в даному випадку регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", який не регламентує порядок проведення підприємствами господарської діяльності, є соціальним законом, що встановлює порядок захисту прав та інтересів осіб з обмеженими можливостями, а тому до правовідносин, що склалися не можуть бути застосовані положення ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки Главою 27 вказаного Кодексу врегульовано порядок та строки стягнення штрафних санкцій за порушення суб’єктами господарювання правил здійснення саме господарської діяльності.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, давши оцінку правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України, підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до ч. ст. 220. КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма № 10-ПІ поштова) за 2002 рік повинен був створити у 2002 році 9 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 223 особи), а фактично на підприємстві працювало 10 інвалідів, але 5 із них – неповний робочий рік. Таким чином, відповідачем не було виконано в повному обсязі нормативу по створенню робочих місць для інвалідів в кількості 4 особи, про що судом апеляційної інстанції зроблено обґрунтований висновок.
Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У зв’язку з цим, позивачем були нараховані штрафні санкції у розмірі 51 707,64 грн.
Проте, як встановлено судами, право у позивача на застосування штрафних санкцій існувало до 15.04.2003 року, а відповідно до ст. 250 ГК України застосованими ці санкції могли бути протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через 1 рік з дня порушення норми закону.
Отже суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що Фондом позов було подано з пропуском однорічного строку, рахуючи з 15.04.2003 р.
Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що дані правовідносини не відносяться до господарської діяльності, а тому на них не поширюються положення ст. 250 ГК України ґрунтуються на невірному розумінні заявником закону, оскільки вказана норма Господарського кодексу України має загальну дію і поширюється на необмежене коло учасників господарських правовідносин. Обмеження щодо дії закону можуть бути встановлені тільки законом.
Так, 06.10.2005 р. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" статтю 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" було викладено у новій редакції, частиною 4 якої було обмежено дію положень ст. 250 ГК України щодо строків стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів.
Положення даної статті вступили в силу з 01.01.2006 р.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що постановлені по справі судові рішення за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 11 листопада 2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10 січня 2006 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді