ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
7 листопада 2006 року
м. Київ
Про стягнення недоїмки по страхових внесках
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: К.,
Суддів: Г., Ж., М., М., Т.,
розглянувши скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2006 року в справі за позовом прокурора Ярмолинецького району Хмельницької області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі Хмельницької області до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі – СТОВ "Відродження") про стягнення недоїмки по страхових внесках, фінансових санкцій та пені, -
встановила:
У квітні 2005 року прокурор Ярмолинецького району Хмельницької області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі Хмельницької області звернувся в суд з позовом до СТОВ "Відродження" про стягнення недоїмки по страхових внесках, фінансових санкцій та пені.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 25 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 12 січня 2006 року, позов задоволено.
Ухвалою вищого господарського суду України від 28 лютого 2006 року касаційну скаргу СТОВ "Відродження" передано до Вищого адміністративного суду України з тих підстав, що даний спір відноситься до адміністративної юрисдикції.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2006 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою СТОВ "Відродження" на рішення господарського суду Хмельницької області від 25 липня 2005 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 12 січня 2006 року відмовлено. Вказана ухвала мотивована тим, що даний спір підвідомчий господарським судам.
У скарзі СТОВ "Відродження" ставиться питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2006 року у зв'язку із неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, тому даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Проте, з висновками суду касаційної інстанції погодитися не можна з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом пункту 1 частини 1 статті З КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі – адміністративна справа) – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Визначення управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах як органів державної влади, що здійснюють владні управлінські функції, випливає з Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 8-2 від 30 квітня 2002 року.
Разом з тим, відповідно до пункту 2.1 зазначеного положення основними завданнями управління є:
1) облік платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (далі – страхові внески), збирання та акумулювання в районі (місті) страхових внесків та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Фонду;
2) забезпечення призначення і виплати пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат відповідно до чинного законодавства;
3) ефективне використання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, здійснення у межах своєї компетенції контрольних функцій;
4) забезпечення функціонування в районі (місті) автоматизованої загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до покладених на нього завдань управління контролює надходження страхових внесків та інших платежів до фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати страхових внесків, цільового використання коштів фонду в організаціях, що здійснюють виплату і доставку пенсій.
Також положенням статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право приймати рішення про сплату недоїмки по страховим внескам надано саме територіальним органам Пенсійного фонду України.
Отже, спір за участю управління Пенсійного фонду України та суб'єкта господарювання про стягнення заборгованості за платежами до Пенсійного фонду України є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, а саме: органу виконавчої влади, що реалізовував у цих відносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції щодо контролю надходження страхових внесків та інших платежів до фонду, та відповідає вищенаведеному нормативному визначенню адміністративної справи.
Крім того, під перелік публічно-правових справ, на які не поширюється компетенція адміністративних судів, визначений частиною 2 статті 17 КАС України, зазначена справа не підпадає.
Згідно з частиною 3 статті 20 та статті 210 КАС України, Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
Таким чином, спір за участю відповідного управління Пенсійного фонду України та суб'єкта господарювання про стягнення заборгованості за платежами до Пенсійного фонду України має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2006 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на розгляд суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.
Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, -
постановила:
Скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2006 року скасувати, а справу направити до Вищого адміністративного України для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді