ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
31 жовтня 2006 року
м. Київ
Про визнання незаконною постанови правління
Національного банку України від 4 червня 2003 року № 240
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: К.,
Суддів: Г., Ж., М., М., С., Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за скаргою гр. Ч. про визнання незаконною постанови правління Національного банку України від 4 червня 2003 року № 240 “Про окремі питання регулювання діяльності банків”, -
встановила:
У лютому 2004 року гр. Ч. звернувся в суд зі скаргою про визнання незаконною постанови правління Національного банку України від 4 червня 2003 року № 240 “Про окремі питання регулювання діяльності банків”, посилаючись на те, що зазначеною постановою Національний банк України, всупереч ст. 35 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, неправомірно підвищив мінімально допустимий рівень нормативу адекватності капіталу банку, що в свою чергу порушує його права як акціонера акціонерного комерційного банку “Правекс-Банк”.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 6 травня 2004 року скаргу гр. Ч. задоволено. Визнано недійсною постанову правління Національного банку України від 4 червня 2003 року № 240 “Про окремі питання регулювання діяльності банків”.
У рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 35 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки, а також власники істотної участі зобов'язані підтримувати норматив співвідношення між розміром регулятивного капіталу і сумою зважених до ризиків активів - адекватності капіталу. Від банків вимагається підтримувати їх регулятивний капітал на рівні, що становить не менше 8 відсотків зважених до ризику активів і позабалансових зобов'язань. Оскільки оскаржуваною постановою правління Національного банку України пункт 1.4 глави 1 розділу ІV Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні було викладено в новій редакції, відповідно до якої починаючи з 1 березня 2004 року нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 10 відсотків, що суперечить наведеній нормі закону, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття такої постанови та необхідність її скасування.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2006 року, наведене рішення скасовано, у задоволенні скарги гр. Ч. відмовлено.
Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні послався на те, що суд першої інстанції, задовольняючи скаргу гр. Ч., не врахував вимог Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо повноважень Національного банку України, внаслідок чого ухвалив рішення без додержання норм матеріального права, яке регулює спірні правовідносини.
У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2006 року гр. Ч. вказує на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та неправильне застосування судом норм процесуального права.
Скарга гр. Ч. підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що гр. Ч. є акціонером АКБ “Правекс-Банк”.
Постановою правління Національного банку України від 4 червня 2003 року № 240 “Про окремі питання регулювання діяльності банків”, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 червня 2003 року № 510/7831, були внесені зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, а саме: пункт 1.4 глави 1 розділу ІV зазначеної Інструкції було викладено в новій редакції, відповідно до якої з 1 березня 2004 року нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 10 відсотків.
Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України “Про Національний банк України” до компетенції Національного банку України, крім іншого, віднесено встановлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна. Частиною 1 статті 56 зазначеного Закону передбачено право Національного банку України видавати нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Стаття 58 цього Закону передбачає, що з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків, Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.
Частиною 2 статті 35 Закону України “Про банки і банківську діяльність” за Національним банком України закріплене право визначати порядок обчислення нормативу адекватності капіталу банку та встановлювати мінімальний розмір регулятивного капіталу банку.
На підставі аналізу наведених норм суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку про те, що оскаржувану постанову прийнято правлінням Національного банку України у межах повноважень, наданих йому законом.
Висновки суду в цій частині правильні але їх недостатньо для з'ясування обґрунтованості скарги гр. Ч.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведених вимог закону суд не виконав і не з'ясував перераховані обставини, які мають істотне значення для справи та підлягали з'ясуванню, оскільки у справі перевіряється правильність рішення суб'єкта владних повноважень.
Визначивши обставини, які підлягають з'ясуванню в адміністративній справі, суд, керуючись статтею 11 КАС, мав зобов'язати суб'єкта владних повноважень довести обґрунтованість своїх рішень, дій чи бездіяльності. Зокрема, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний обґрунтувати чи розсудливо вимагати від банків підтримувати їх регулятивний капітал на рівні, що становить не менше 10 відсотків зважених до ризику активів і позабалансових зобов'язань; чи доцільно збільшувати рівень регулятивного капіталу з 8 відсотків зважених до ризику активів і позабалансових зобов'язань до 10 відсотків, якими можуть бути ймовірні негативні наслідки для кредиторів/вкладників банку у випадку залишення регулятивного капіталу на рівні 8 відсотків, та для банків - у випадку його збільшення до 10 відсотків; як можна співставити такі негативні наслідки; у який спосіб банки повинні діяти, щоб забезпечити реалізацію приписів оскаржуваної постанови, і чи цей спосіб не впливає на корпоративні права та обов'язки акціонерів банку, чи не зачіпає їх інтересів та чи не змушує їх до певної поведінки.
Оскільки судом ці питання не досліджувалися, висновок суду про те, що оскаржувана постанова стосується лише діяльності банків і не порушує права та законні інтереси заявника як акціонера АКБ “Правекс-Банк”, не можна визнати обґрунтованим.
Зважаючи обсяг допущених процесуальних порушень та їх суть Верховний Суд України дійшов висновку, що вони могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 242, 243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, -
постановила:
Скаргу гр. Ч. про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2006 року задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 6 травня 2004 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2004 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2006 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 КАС.
Головуючий
Судді