ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.04.2002
Справа N 17-3-23/01-1146
Про визнання недійсним рішення
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі:
Головуючого судді, Суддів;
за участю представників позивача - присутні,
розглянувши за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "ХХХ" (далі-Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від ХХ жовтня 2001 року справу за позовом Товариства до Н-ської об'єднаної державної податкової інспекції (далі-Інспекція) про визнання недійсним рішення № 80-22-00480922-954/22 від ХХ лютого 2001 року "Про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення вимог валютного законодавства",
встановив:
з зазначеним позовом Товариство звернулося до Арбітражного суду Ч-ської області ХХ лютого 2001 року.
Заявлена позовна вимога обґрунтовувалася тим, що відповідно до пункту шостого Указу Президента України № 724/99 від 27 червня 1999 року "Про заходи щодо недопущення відпливу з України валютних та інших майнових цінностей" (далі-Указ № 724/99), статті 4 Закону України "Про розрахунки в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (далі Закон про розрахунки в іноземній валюті), статті 209 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (далі - ЦК) та статті 79 Конвенції Організації Об'єднаних Націй (1980 року) "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" (далі-Конвенція ООН) при застосуванні до Товариства санкцій за порушення строку, передбаченого Законом про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) надходження в Україну валютної виручки, Інспекція зобов'язана була врахувати форс-мажорні обставини, що підтверджені у встановленому порядку Ч-ською регіональною Торгово-промисловою палатою. Крім того,Товариство вважало, що оспорюване рішення не мав права підписувати виконувач обов'язків начальника Інспекції, оскільки таке право має тільки начальник.
Рішенням від ХХ березня 2001 року в позові відмовлено з тих підстав, що цивільне законодавство до податкових відносин не застосовується (стаття 2 ЦК ( 1540-06 )), а Закон про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) не ставить стягнення пені за порушення строків зарахування виручки резидентів на їх валютні рахунки в залежність від причин, з яких ці строки порушені. Крім того, суду не була надана ліцензія Національного банку України про продовження термінів надходження валютної виручки, що передбачено статтею 6 названого Закону ( 185/94-ВР ).
Постановою Арбітражного суду Ч-ської області від ХХ червня 2001 року вказане судове рішення залишено без змін.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ серпня 2001 року рішення від ХХ березня 2001 року та постанова від ХХ червня 2001 року Арбітражного суду Ч-ської області залишені без змін.
Вищий господарський суд України оскаржуваною постановою від ХХ жовтня 2001 року постанову апеляційного суду залишив без змін.
В касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови Вищого господарського суду України і передачу справи на новий розгляд у зв'язку з виявленням факту різного застосування Вищим господарським судом України розпорядження Головної податкової адміністрації України від 20 травня 1997 року № 89-р "Про посвідчення на перевірку" (далі - розпорядження № 89-р) в аналогічних справах. При цьому робиться посилання на постанову Вищого арбітражного суду України від ХХ березня 2000 року № Х6 та постанову від ХХ лютого 2000 року № Х2, якими рішення Державної податкової інспекції у Я-ському районі м. Р-ська та М-ської об'єднаної державної податкової інспекції у Р-ській області визнано недійсними, оскільки вони приймалися на підставі актів перевірки, складених працівниками, які не мали спеціальних посвідчень на перевірку. В даній справі Вищий господарський суд України послався на те, що порушення вимог зазначеного розпорядження не є підставою для визнання рішення Інспекції недійсним.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи оскаржувану постанову Вищий господарський суд України виходив з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (далі-Закон про податкову службу) на час відсутності начальника Інспекції та його заступників може призначатися виконувач обов'язків, який користується правами начальника, а тому підписання такою особою рішення Інспекції не суперечить закону.
Суд також визнав необгрунтованим посилання позивача на Указ № 724/99, який не вступив у дію у зв'язку з відхиленням поданого Президентом України відповідно до пункту четвертого "Перехідних положень" Конституції України ( 254к/96-ВР ) проекту Закону України "Про недопущення відпливу з України валютних та інших майнових цінностей" ( 1054-14 ) (постанова Верховної Ради України № 1054-ХІV від 16 вересня 1999 року).
З цих підстав суд дійшов висновку про законність постанови Ч-ського апеляційного господарського суду.
Зазначений висновок відповідає встановленим судами фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини сторін.
Обгрунтування в касаційній скарзі недійсності рішення Інспекції посиланням на розпорядження № 89-р безпідставне, оскільки цей акт не пройшов державну реєстрацію відповідно до вимог статті 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ), тому він не має юридичної сили нормативно-правового акту і у зв'язку з цим не може регулювати правовідносини між підприємцями і органами державної податкової служби України. Зокрема, недотримання вимог цього розпорядження не може бути підставою для визнання недійсним рішення Інспекції про застосування встановленої законом відповідальності за порушення розрахунків у іноземній валюті.
Судами встановлено факт порушення Товариством вимоги Закону про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) щодо надходження валютної виручки протягом 90 календарних днів з дати митного оформлення товару, експортованого за договором № 177 від 9 червня 2000 року Фірмі "YYY" (м.Баку).
На підставі договору № 177, укладеного на території України сторони вступили в цивільно-правові відносини, що регулюються нормами ЦК ( 1540-06 ) та ратифікованими Верховною Радою України міжнародними договорами (стаття 9 Конституції України ( 254к/96-ВР )).
Відповідно до статті 209 ЦК ( 1540-06 ) особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини. Відсутність вини доводиться особою, яка порушена зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство свої зобов'язання щодо відправлення продукції на умовах "ZZZ" згідно "SSS"-1990 виконало, а тому факт затримання відправленого вантажу на транзитній території (Російська Федерація) не може вважатися для нього форс - мажорною обставиною. У зв'язку з цим видана йому Ч-ською регіональною торгово-промисловою палатою довідка № ХХХ0 від 31 січня 2001 року про форс-мажорні обставини, які звільнюють його від відповідальност і на підставі статті 79 Конвенції ООН і статті 209 ЦК ( 1540-06 ), не має юридичного значення для визначення його відповідальності відповідно до Закону про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) за несвоєчасне надходження валютної виручки за експортною операцією.
Відповідно до пункту десять-два договору № 177 підтвердження форс-мажорних обставин повинно засвідчуватись торгово-промисловою палатою відповідної країни чи покупця .
Фірма "YYY" - покупець за договором наявність зазначених обставин, що стали причиною несвоєчасної оплати продукції, у встановленому порядку не підтвердив.
Отже, Товариство повинно нести відповідальність за порушення строків надходження валютної виручки за договором № 177, що передбачена Законом про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ).
У зв'язку з цим підстави для скасування оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України відсутні.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України
постановив:
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "ХХХ" залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від ХХ жовтня 2001 року у даній справі залишити без змін.
Постанова є обов'язковою до виконання, остаточною і оскарженню не підлягає.