ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
20 березня 2007 року
м. Київ
Справа № К-21547/06
Про визнання недійсними рішень
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: Ф.,
Суддів: Б., Г., Г., Ч.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою міського комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна контора № 11” на постанову господарського суду Вінницької області від 16 листопада 2005 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 21 березня 2006 року, у справі № 11/365-05 за позовом міського комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна контора № 11” до управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м. Вінниці про визнання недійсними рішень, - встановила:
МКП “Житлово-експлуатаційна контора № 11” звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в якому просило визнати недійсними рішення управління Пенсійного фонду України у Замостянському районі м. Вінниці від 08.08.2005 р. №№ 313, 316, 317, якими до позивача застосовані фінансові санкції та нарахована пеня. Позивач посилався на порушення відповідачем Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, Положення про затвердження Порядку сплати платниками заборгованості за внесками до Пенсійного фонду України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 1997 року № 135.
Постановою господарського суду Вінницької області від 16 листопада 2005 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 21 березня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі МКП “Житлово-експлуатаційна контора № 11” просить скасувати зазначені судові рішення і направити справу на новий розгляд. Вважає, що судами невірно застосовано норми матеріального права.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до п. 6 ст. 20 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим відповідним періодом для позивача є місяць. При цьому в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід). У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом. Відповідно до пп. 2 п. 9 ст. 106 Закону за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих, страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу. Оскільки позивач порушив строки сплати страхових внесків, які він вказував в розрахунках зобов'язань до нього були застосовані фінансові санкції.
Згідно ст. 106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 Закону (страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період сплачуються не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення календарного місяця), в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Судами встановлено факт наявності у позивача заборгованості зі сплати страхових внесків та їх сплати з простроченням, який позивачем не заперечувався.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що рішення від 08.08.2005р. №№ 313, 316, 317 прийняті відповідачем правомірно і підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм матеріального права.
Оскаржувані судові рішення ухвалені судами з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ухвалила:
Касаційну скаргу міського комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна контора № 11” відхилити, а постанову господарського суду Вінницької області від 16 листопада 2005 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 21 березня 2006 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді