ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
24 квітня 2007 року
м. Київ
Справа № К-20823/06
Щодо визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень
Вищий адміністративний суд України у складі:
Головуючого-судді: Б.,
Суддів: Г., К., Р., Ф.,
секретар судового засідання: М.,
за участю представників: позивача – гр. Б, відповідача – гр. П, гр. С, гр. Щ,
розглянувши касаційну скаргу Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2006 у справі № 7/237а за позовом Відкритого акціонерного товариства “Словважмаш” до Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Відкритим акціонерним товариством “Словважмаш” подано позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області від 19.05.2005 № 0001592341/0/1409 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1552286 грн., в т. ч. 776143 грн. основного платежу та 776143 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 11.07.2005 № 0001592341/1/1940 про визначення аналогічної податковому повідомленню-рішенню від 19.05.2005р. № 0001592341/0/1409 суми податкового зобов’язання.
Постановою господарського суду Донецького області від 26.12.2005 у справі № 7/237а в задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що: вексель в податкових відносинах має інший, ніж розрахунковий, юридичний характер; товарообмінні операції оподатковуються податком на прибуток та податком на додану вартість; передані позивачем на погашення заборгованості за отримані матеріальні цінності векселі підпадають під ознаки товару в розумінні ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2006 постанову від 26.12.2005 по даній справі скасовано, позов задоволено.
При цьому підставами такого висновку судом апеляційної інстанції вказано те, що: вексель має подвійну правову природу, а саме об’єднує в собі ознаки платіжного документа та цінного паперу; в спірних правовідносинах в кожній окремій господарській операції вексель виступав як засіб розрахунків; векселі, які були передані шляхом індосаменту в розрахунках за отримані товари не є об’єктом оподаткування ПДВ, що не суперечить податковим роз’ясненням.
Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1, пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3, п. 4.1., п. 4.8. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 1.6., п. 1.19. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі, так як вважає, що постанова апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по наступним доводам та мотивам.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті проведеної відповідачем планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 по 01.01.2005 виявлено заниження позивачем податкового зобов’язання по податку на додану вартість за 2004 рік на суму 776143 грн., в т. ч. за травень – 212813 грн., за вересень – 283250 грн., за жовтень – 280080 грн. та складено акт № 121/23-2-00210594 від 16.05.2005.
На підставі зазначеного акту 19.05.2005 Слов’янською об’єднаною державною податковою інспекцією Донецької області прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001592341/0/1407 про визначення позивачу суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1552286 грн., в т. ч. 776143 грн. основного платежу та 776143 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
В процесі процедури адміністративного оскарження відповідачем 11.07.2005 прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001592341/1/1940 про визначення аналогічної податковому повідомленню-рішенню від 19.05.2005 № 0001592341/0/1409 суми податкового зобов’язання.
Обставини справи сторонами не оскаржуються.
Так, за договорами купівлі-продажу № 1/5-1 від 14.01.2004 та № 2/14-1 від 02.02.2004 укладеними, відповідно між ТОВ “Дніпрометалургмаш” і позивачем та між позивачем і ТОВ НВФ “Дніпротехсервіс”, позивач отримав валки чавунні для гарячого прокату металів на загальну суму 1276876 грн. 80 коп. та реалізував їх за таку ж суму ТОВ НВФ “Дніпротехсервіс” і здійснив повний розрахунок за отриману продукцію простими векселями наданими йому останнім в оплату заборгованості.
Аналогічно попереднім обставинам, за договорами купівлі-продажу від 05.05.2004 № 5/05/74 та від 13.07.2004 № М-13/07/74 між ТОВ “Спілка заводів важкого машинобудування” і позивачем, від 17.05.2004 № 150А/45 та від 15.09.2004 № 161 А/74 між позивачем і ВАТ “Завод Коксохімобладнання”, позивач отримав станок розточний моделі 2К637Г загальною вартістю 1699200 грн., станок вертикально-фрезерний моделі 65А80 загальною вартістю 1680780 грн. та реалізував їх, відповідно, за 1699500 грн., 1680480 грн. ВАТ “Завод Коксохімобладнання” і здійснив повний розрахунок за отримане обладнання простими векселями наданими йому останнім в оплату заборгованості.
З аналізу положень п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1, пп. 3.2.1, 3.2.4 п. 3.2 ст. 3, п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 1.6, п. 1.19 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 № 135, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 за № 368/5559, слідує, що вексель по своїй природі не підпадає під ознаки товару, операції щодо його передачі і використанню в розрахунках за отримані товари (роботи, послуги) є однією із форм розрахунків і операцій з валютними цінностями, які не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.
По вищезазначеним господарським операціям векселі використані саме як засоби розрахунків за отримані продукцію, обладнання та не мали ознак товарів, а тому не можуть бути об’єктами оподаткування ПДВ.
Крім того, згідно п. 4.8 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній в період отримання, передачі продукції, обладнання та розрахунків за них) векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов’язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.
Також, відповідно до роз’яснення ДПА України наданих листом від 15.07.1999 № 10417/7/16-1201 на передачу, індосамент векселя в розрахунок за отриманні (роботи, послуги) не нараховується податок на додану вартість.
Підпунктом 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено неможливість притягнення до відповідальності платника податків, який діяв в порядку передбаченому податковим роз’ясненням.
Крім того, відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
За вказаних обставин, зважаючи на відсутність зазначених в касаційній скарзі порушень норм матеріального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову є вірним, постанова прийнята відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, –
ухвалив:
1. Залишити касаційну скаргу Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2006 у справі № 7/237а – без змін.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст.ст. 235-237, ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді