ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
06.03.2007
Справа N 45/356
Про стягнення грошової суми
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.04.2007
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: В.Овечкін - головуючого, Є.Чернов, В.Цвігун
за участю представників:
- прокурора - Шумко Г.В. - прокурор відділу Генпрокуратури України
- позивача - Нікіточкіна П.Н. - (дор. N 05-02/03 від 05.03.2007)
- відповідача - Уланов І.В. - (дор. N 667 від 29.12.2006)
розглянув касаційну скаргу Фонду державного майна України
та касаційне подання заступника прокурора м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2006 року
у справі N 45/356 господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ "Палладія Файненс"
до Фонду державного майна України
про стягнення 3454864,31 грн.
встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.08.2006 (суддя С.Балац) позовні вимоги задоволені частково, з відповідача стягнуто 3038500 грн. безпідставно набутих коштів, 22426 грн. витрат по сплаті державного мита.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що згідно рішення господарського суду м. Севастополя від 24.11.2004 у справі N 20-3/315 за позовом прокурора Нахімовського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Фонду державного майна України договір купівлі-продажу пакету акцій ВАТ "Парус" від 02.07.2002 N КПП-371 було розірвано, пакт акцій в кількості 12117221 шт., що складає 50% плюс одна акція повернено у власність держави в особі Фонду державного майна України.
Отже у Фонду державного майна України відповідно до ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ) відпала підстава для набуття грошових коштів.
Заміна кредитора у зобов'язанні згідно ст. 516 ЦК України ( 435-15 ) здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто у відповідача виник обов'язок сплатити позивачеві грошові кошти в розмірі 3038500 грн.
В результаті повторного продажу спірного пакету акцій та надходження на рахунок фонду державного майна України 6250000 грн. у відповідача виник обов'язок повернути позивачеві як новому кредитору раніше перераховані грошові кошти в сумі 3038500 грн.
Умови повернення коштів покупцеві зафіксовані у п. 133 Закону України "Про державну програму приватизації" ( 1723-14 ) та передбачають: а) розірвання договору; б) повторний продаж об'єктів; в) отримання коштів від повторного продажу.
Правовідносини щодо відступлення права вимоги свідчать про сингулярне правонаступництво.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2006 (суддів: С.Дикунська, С.Сотнікова, В.Панталієнко) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ), умови повернення коштів передбачені п. 133 Закону України "Про державну програму приватизації" ( 1723-14 ).
Фонд державного майна України у касаційній скарзі та прокурор у касаційному поданні просять судові рішення у справі скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки згідно п. 133 Закону України "Про державну програму приватизації" ( 1723-14 ) повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації проводиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного фонду, не дотримані вимоги Порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, у разі розірвання або визнання недійсним договорів купівлі-продажу, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.08.2000 N 1701.
Уступку вимоги здійснено з порушенням ст. 515 ЦК України ( 435-15 ), боржник не був повідомлений про заміну кредитора як це передбачено ст. 516 ЦК України.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та касаційного подання та вважає, що скарга та подання не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України ( 435-15 ) застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Касаційна інстанція зазначає, що відсутні правові підстави для набуття або збереження майна, оскільки Фондом державного майна України утримується майно після розірвання договору купівлі-продажу пакету акцій на підставі рішення господарського суду м. Севастополя від 24.11.2004.
Фондом державного майна України повторно продано пакет акцій та повторно отримано грошові кошти в сумі 6250000 грн. від іншого покупця за продаж одного і того ж пакету акцій.
Відповідно до ст. 653 ЦК України ( 435-15 ) сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Касаційна інстанція констатує, що особливості укладення, зміни і розірвання договорів регулюються виключно нормами глави 53 ЦК України ( 435-15 ) і не можуть знаходитися і по іншому тлумачитися в іншому законі, зокрема, Законі України "Про державну програму приватизації" ( 1723-14 ).
П. 133 розділу XIII Закону України "Про державну програму приватизації" ( 1723-14 ) не визначає, яке саме рішення суду про повернення коштів мається на увазі.
Зазначений пункт має системно та логічно тлумачитися судом з урахуванням умов про повторний продаж пакету акцій та надходження коштів на рахунок фонду.
Виходячи з викладеного касаційна інстанція не погоджується з позицією касаторів про те, що саме у рішенні суду про розірвання договору від 24.11.2004 повинна міститися імперативна вимога про зобов'язання фонду державного майна України повернути грошові кошти.
Відповідні норми глави 53 ЦК України ( 435-15 ) стосовно порядку розірвання договорів не вимагають наявність додаткового судового рішення для повернення коштів у разі розірвання договору.
Касаційна інстанція вважає, що позивач має майновий інтерес визнаний законодавством України в частині перешкод щодо володіння позивачем майном, які з боку відповідача є нерозмірними, свідчать про пошуки відповідачем формальностей з метою ухилення від повернення коштів.
Касаційна інстанція погоджується із правомірним застосуванням попередніми судовими інстанціями вимог ст. 516 ЦК України ( 435-15 ), повним встановленням обставин справи щодо наявних умов повернення коштів покупцеві.
Крім того, слід зазначити, що угода про уступлення вимоги недійсною у встановленому законодавством порядку не визнавалася, відповідні вимоги касатором не пред'являлися.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), постановив:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2006 та рішення господарського м. Києва від 16.08.2006 у справі N 45/356 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу та касаційне подання без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
В.Цвігун