ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
06 червня 2007 року
м. Київ
Справа № К-6826/06
Про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Головуючого-судді: П.,
Суддів: К., Л., Н., С.,
при секретарі: І.,
за участю представників позивача: гр. Б, гр. С,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на рішення господарського суду Запорізької області від 13.01.2005 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24.05.2005 у справі № 5/241 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Запорізький сталепрокатний завод” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі – СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, – встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.01.2005, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.05.2005, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 02.07.2004 № 0000180204/1. Стягнуто з СДПІ на користь позивача 85 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не є платником земельного податку щодо земельних ділянок, розташованих під житловим фондом, який є державною власністю і перебуває на його балансі. На час проведення перевірки спірний житловий фонд перебував у державній власності, оскільки не увійшов при приватизації до статутного фонду позивача і не був переданий до комунальної власності. Перебування майна на балансі позивача не є безспірною ознакою його права власності. Це майно не втрачає статусу державної власності, перебуваючи на балансі заводу.
СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким буде відмовлено у задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів Положення про порядок передачі у комунальну власність державного житлового фонду, що перебувало у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 2, ст. 12 Закону України “Про плату за землю” та ст. 129 Конституції України.
СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, належним чином повідомлена про день, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направила.
Представники позивача в судовому засіданні просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін, як законні та обґрунтовані.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачеві визначено податкове зобов’язання із плати за землю в сумі 15642 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 782,10 грн. Податкова інспекція вважає, що, у порушення вимог ст. 14 Закону України “Про плату за землю” підприємством при нарахуванні земельного податку у 2004 році не враховувалися земельні ділянки, зайняті житловим фондом загальною площею 45637,63 кв. м.
Суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій надана правильна правова оцінка діям позивача щодо виключення із об’єктів оподаткування земельних ділянок, на яких розташований житловий фонд, який не приватизований позивачем, але перебуває у нього на балансі.
Судами попередніх інстанцій було достовірно встановлено, що під час приватизації Запорізького метисного заводу, правонаступником якого є ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод”, державний житловий фонд, належний державному підприємству, не було включено до статутного фонду акціонерного товариства.
Державний житловий фонд, який не увійшов до статутного фонду позивача є державною власністю і лише залишений на балансі позивача.
Згідно із рішенням Запорізької міської ради від 28.04.2000 № 15 “Про затвердження переліку підприємств, які готують до передачі у комунальну власність міста Запоріжжя у 2000 – 2001 році” позивач був включений до цього переліку, однак передача у комунальну власність житлового фонду, що перебувало на його балансі, не відбулася, акт приймання-передачі житлового фонду не підписувався членами комісії та не затверджувався держадміністрацією або виконкомом, який утворив цю комісію, як то передбачено приписами Положення про порядок передачі в комунальну власність житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що право власності на житловий фонд згідно плану приватизації та акту оцінки майна перейшло до держави, відповідно, виходячи із вимог ст. 30 Земельного кодексу України, чинного на час здійснення приватизації, перейшло і право користування земельними ділянками, на яких розташований цей житловий фонд.
Відповідно до ст. 15 вказаного Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
З огляду на те, що земельна ділянка, на якій розташований житловий фонд, що перебуває на балансі позивача, не передавалися у власність чи на праві користування позивачеві, позивач у спірний період не був суб’єктом плати за вказану земельну ділянку у розумінні ст. 5 Закону України “Про плату за землю”, що свідчить про відсутність правових підстав у податкового органу для нарахування земельного податку за вказаною земельною ділянкою.
При цьому, судами попередніх інстанцій правильно враховано, що перебування державного житлового фонду на балансі позивача не ототожнюється з належністю такого житла на праві власності чи у користуванні, а полягає в утриманні (зберіганні) такого майна балансоутримувачем. Правові підстави для висновку про належність земельної ділянки позивачеві на праві власності чи на праві користування, за які сплачується земельний податок, відсутні, оскільки відсутні документи, які б посвідчували таке право.
Оскільки позивач не був у спірний період суб’єктом плати за спірну земельну ділянку, суд касаційної інстанції відхиляє доводи податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень судів попередніх інстанцій.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, – ухвалив:
Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 13.01.2005 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24.05.2005 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий
Судді