ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
14.07.2004
Справа N 2-23/8699-2003
Про стягнення суми
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
За участю представників позивача - присутній,
відповідача - присутній;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Н-ськ
касаційну скаргу Р-ського республіканського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Ч-ського апеляційного господарського
суду від 11.02.2004 року
у справі № Х3
за позовом Р-ського республіканського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів
до Управління державної служби охорони
при ГУ МВС України в Р-ській обл.
про стягнення 19800,00 грн.,
та за зустрічним позовом Управління державної служби охорони
при ГУ МВС України в Р-ській обл.
до Р-ського республіканського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів
про стягнення 1100,98 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Р-ської обл. від 15.10.2003 року у справі № Х3 (суддя А.А.А.) у позові Р-ському республіканському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Р-ській обл. (далі - Управління) про стягнення 19800,00 грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів відмовлено; зустрічний позов Управління до Фонду задоволено частково: з Фонду на користь Управління стягнено суму основного боргу у розмірі 129898,00 грн. В іншій частині провадження за зустрічною позовною завою припинено.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року (судді Б.Б.Б., В.В.В., Г.Г.Г.) рішення господарського суду Р-ської обл. від 15.10.2003 року у справі № Х3 залишено без змін, а апеляційну скаргу Фонду - без задоволення.
Не погоджуючись із постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року, Фонд звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року скасувати та прийняти нове рішення у справі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до звіту Управління про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-П середньооблікова чисельність штатних працівників Управління у 2002 році становила 1959 осіб. Враховуючи наведене та вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон), норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів для Управління у 2002 році становив 77 робочих місць, тоді як фактично зайнято було лише 1 робоче місце, у зв'язку з чим відповідачу було нараховано суму штрафних санкцій.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Стаття 20 Закону ( 875-12 ) передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону ( 875-12 ), щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону ( 875-12 ) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім того, згідно з п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
В постанові господарського суду апеляційної інстанції встановлено, що вказаними органами інваліди для працевлаштування до Управління не направлялись; також не було безпосереднього звернення самих інвалідів до Управління з метою працевлаштування. Таким чином, господарські суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про відмову Фонду у задоволенні позовних вимог.
Крім того, згідно з постановою Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 № 11 із відповідними змінами та доповненнями рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Разом з тим, в порушення зазначених вимог господарські суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи зустрічний позов Управління до Фонду в частині стягнення з останнього основного боргу в сумі 129898,00 грн. із суми зайво перерахованих штрафних санкцій за 2001 рік, не з'ясували природу спірних правовідносин, не обґрунтували свої рішення з посиланням на норми закону та не вказали, норми права (цивільного, бюджетного) які підлягали застосуванню при вирішенні спору за зустрічним позовом.
Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Беручи до уваги вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Р-ської обл. від 15.10.2003 року та постанова Ч-ського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року у справі № Х3 щодо часткового задоволення зустрічного позову та стягнення з Р-ського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Р-ській обл. основного боргу в сумі 129898,00 грн., та держмита у сумі 1100,98 грн. підлягають скасуванню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Р-ського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
Рішення господарського суду Р-ської обл. від 15.10.2003 року та постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року у справі № Х3 щодо часткового задоволення зустрічного позову та стягнення з Р-ського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Р-ській обл. основного боргу в сумі 129898,00 грн., та держмита у сумі 1100,98 грн. скасувати. Справу у цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Р-ської обл..