Амністія
(про застосування Закону “Про амністію”)
Закон України “Про амністію” № 995 прийнято 19.04.2007 р. (далі - Закон). Ст. 1 Закону передбачено звільнення від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, зокрема:
а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
б) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;
в) жінок, вагітних на день набрання чинності Законом;
г) чоловіків та жінок, які на день набрання чинності Законом досягли відповідно 60-річного та 55-річного віку;
ґ) осіб, які на день набрання чинності Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей;
д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”);
е) осіб, яких на день набрання чинності Законом у встановленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи;
є) осіб, яких на день набрання чинності Законом в установленому порядку визнано хворими на туберкульоз (диспансерні категорії 1, 2, 3, 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України № 3/6 від 18.01.2000 р.;
ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - осіб, які підпадають під дію Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та аналогічних законів інших держав- республік колишнього СРСР.
Ст. 2 Закону визначено, що звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у ст. 1 Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Ст. 3 Закону передбачено, що звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім зазначених у ст. 1 Закону:
а) засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо вони на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
б) засуджених вперше за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
в) жінок, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо вони на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Ст. 4 Закону передбачено, що звільняються від покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
а) засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;
б) засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Ст. 5 Закону визначено скоротити на третину невідбуту частину покарання особам, засудженим до обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк, які не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1-4 Закону:
а) засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі;
б) засудженим за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
в) засудженим за злочини, вчинені з необережності, які вчинені вперше, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше третини призначеного основного строку покарання.
Ст. 6 Закону передбачено звільнити від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених Законом, осіб, які підпадають під дію ст. 1 Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судами або розглянуті, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності Законом.
Ст. 7 Закону визначено, що амністія не застосовується до осіб:
а) яких засуджено до довічного позбавлення волі та яким у порядку помилування смертну кару чи довічне позбавлення волі замінено на позбавлення волі на певний строк;
б) які мають дві і більше судимостей (у тому числі ту, за якою особа відбуває покарання) за вчинення тяжких злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 1960 року (далі - КК України 1960 р.), вчинення тяжких та (або) особливо тяжких умисних злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 2001 року (далі - КК України 2001 р.);
в) яких засуджено згідно з КК України 1960 р. за вчинення тяжкого злочину чи яких засуджено згідно з КК України 2001 р. за вчинення тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину;
г) до яких застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75, 79 і 104 КК України 2001 р.) і які під час іспитового строку вчинили умисний злочин;
ґ) які після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;
д) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання;
е) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші права та інтереси цих дітей, що охороняються законом ;
є) які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків - інвалідів першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші права та інтереси цих батьків, що охороняються законом;
ж) до яких протягом 1997-2007 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;
з) які злісно порушують режим у період відбування покарання;
и) які вчинили злочин (злочини), наслідком якого (яких) стала загибель двох чи більше осіб;
і) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (ст.ст. 109-114 КК України 2001 р.; ст.ст. 56-60, 62 і 63 КК України 1960 р.); умисне вбивство (ст. 115 КК України 2001 р.; ст.ст. 93 і 94 КК України 1960 р.); доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (ч. третя ст. 120 КК України 2001 р.); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (ч. друга ст. 121 КК України 2001 р.; ч. друга і третя ст. 101 КК України 1960 р.); катування (ст. 127 КК України 2001 р.); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини при обтяжуючих обставинах (ч. четверта і п’ята ст. 143 КК України 2001 р.); незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК України 2001 р.; ст.ст. 123 і 124 КК України 1960 р.); захоплення заручників (ст. 147 КК України 2001 р.; ст. 123-1 КК України 1960 р.); торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини (ст. 149 КК України 2001 р.; ст. 124-1 КК України 1960 р.); зґвалтування при обтяжуючих обставинах (ч. третя і четверта ст. 152 КК України 2001 р.; ч. третя і четверта ст. 117 КК України 1960 р.); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом при обтяжуючих обставинах (ч. друга і третя ст. 153 КК України 2001 р.; ч. друга ст. 118, ч. друга ст. 122 КК України 1960 р.); грабіж при обтяжуючих обставинах (ч. третя, четверта і п’ята ст. 186 КК України 2001 р.; ч. третя і четверта ст.ст. 82 і 141 КК України 1960 р.); розбій (ст. 187 КК України 2001 р.; ст.ст. 86, 86-1 і 142 КК України 1960 р.); вимагання при обтяжуючих обставинах (ч. друга, третя і четверта ст. 189 КК України 2001 р.; ч. друга і третя ст. 86-2, ч. друга і третя ст. 144 КК України 1960 р.); шахрайство при обтяжуючих обставинах (ч. четверта ст. 190 КК України 2001 р.; ч. третя ст.ст. 83 і 143 КК України 1960 р.); привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. п’ята ст. 191 КК України 2001 р.; ст. 86-1 КК України 1960 р.); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК України 2001 р.; ст. 79 КК України 1960 р.); контрабанду при обтяжуючих обставинах (ч. друга ст. 201 КК України 2001 р.; ч. друга ст. 70 КК України 1960 р.); незаконне виготовлення, а також збут підакцизних товарів при обтяжуючих обставинах (ч. третя ст. 204 КК України 2001 р.); протидію законній господарській діяльності при обтяжуючих обставинах (ч. друга і третя ст. 206 КК України 2001 р.); легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК України 2001 р.); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ч. третя ст. 212 КК України 2001 р.; ч. третя ст. 148-2 КК України 1960 р.); примушування до антиконкурентних узгоджених дій при обтяжуючих обставинах (ч. друга ст. 228 КК України 2001 р.); створення злочинної організації (ст. 255 КК України 2001 р.); бандитизм (ст. 257 КК України 2001 р.; ст. 69 КК України 1960 р.); терористичний акт (ст. 258 КК України 2001 р.); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 262 КК України 2001 р.; ст. 223 КК України 1960 р.); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК України 2001 р.; ст. 217-2 КК України 1960 р.); блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства при обтяжуючих обставинах (ч. третя ст. 279 КК України 2001 р.; ч. третя ст. 217-3 КК України 1960 р.); незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах (ч. друга і третя ст. 289 КК України 2001 р.; ч. друга і третя ст. 215-3 КК України 1960 р.); пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК України 2001 р.); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305 КК України 2001 р.; ст. 70-1 КК України 1960 р.); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 306 КК України 2001 р.; ст. 229-12 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК України 2001 р.; ст. 229-1 КК України 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК України 2001 р.; ст. 229-2 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів з обтяжуючими обставинами (ч. друга і третя ст. 311 КК України 2001 р.; ч. друга і третя ст. 229-20 КК України 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем з обтяжуючими обставинами (ч. друга і третя ст. 312 КК України 2001 р.; ч. друга і третя ст. 229-19 КК України 1960 р.); організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317 КК України 2001 р.; ст. 229-4 КК України 1960 р.); погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ч. третя і четверта ст. 345 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України 2001 р.); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК України 2001 р.; ст. 190-1 КК України 1960 р.); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК України 2001 р.); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань при обтяжуючих обставинах (ч. третя статті 355 КК України 2001 р.; ч. третя ст. 198-2 КК України 1960 р.); зловживання владою або службовим становищем при обтяжуючих обставинах (ч. друга і третя ст. 364 КК України 2001 р.; ч. друга ст. 165 КК України 1960 р.); перевищення влади або службових повноважень при обтяжуючих обставинах (ч. друга і третя ст. 365 КК України 2001 р.; ч. друга і третя ст. 166 КК України 1960 р.); одержання хабара при обтяжуючих обставинах (ч. друга і третя ст. 368 КК України 2001 р.; ч. друга і третя ст. 168 КК України 1960 р.); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного при обтяжуючих обставинах (ч. друга ст. 377 КК України 2001 р.); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України 2001 р.; ст. 190-1 КК України 1960 р.); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК України 2001 р.; ст. 69-1 КК України 1960 р.); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України 2001 р.; ст. 183 КК України 1960 р.); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку із діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України 2001 р.), а також за злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) при обтяжуючих обставинах, передбачені ч. другою, третьою і четвертою ст. 404 КК України 2001 р. (п.п. “б” і “в” статті 234 КК України 1960 р.); ч. другою і третьою ст. 405 КК України 2001 р. (ст. 236 КК України 1960 р.); ч. третьою ст. 406 КК України 2001 р. (п.“в” ст. 238 КК України 1960 р.); ч. другою ст. 408 КК України 2001 р. (п. “в” ст. 241 КК України 1960 р.); ч. третьою ст. 420 КК України 2001 р. (п. “г” ст. 251 КК України 1960 р.); ч. третьою ст. 423 КК України 2001 р. (п. “в” ст. 254 КК України 1960 р.); ч. другою і третьою ст. 424 КК України 2001 р. (п.п. “б” і “в” ст. 254-2 КК України 1960 р.); ч. другою ст. 426 КК України 2001 р. (п. “б” ст. 254-3 КК України 1960 р.); ст. 447 КК України 2001 р. (ст. 63-1 КК України 1960 р.).
Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціативою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого, засудженого, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії.
Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України з дотриманням вимог міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.
Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь її законний представник.
За наявності належним чином оформлених повноважень у судовому засіданні бере участь захисник.
Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений заперечує проти цього.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.
Рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально.
У разі якщо особа, кримінальна справа чи матеріали про злочин якої перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства, заперечує проти застосування щодо неї амністії, суд приймає рішення після всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи та встановлення вини у вчиненні злочину в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Щодо засудженого суд приймає рішення після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про його поведінку за час відбування покарання.
Такі особи викликаються в судове засідання і можуть давати пояснення. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.
У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.
Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.
Особам, яким скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання чинності Законом. Про дату закінчення відбування покарання засудженому сповіщається протягом місяця від дня опублікування Закону.
Дія Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.
Виконання Закону покладається на суди.
Закон застосовується до:
а) осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства,- за поданням цих органів, погодженим з прокурором, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
б) осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі,- за поданням органу виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
в) засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі або відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, - за поданням начальника кримінально-виконавчої установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх, командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за заявою самого засудженого, його захисника чи законного представника.
До осіб, засуджених за вчинення необережних злочинів, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії або які були частково звільнені від відбуття основного покарання в порядку помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого відповідно до цих актів.
Особи, на яких поширюється дія Закону, звільненню від додаткових видів покарань не підлягають.
Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.
Василь Мороз,
юрист
Газета “Юрист консультує”, 29/2007, 20.07.2007
Державне підприємство “Державне спеціалізоване видавництво “Україна”