ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
29.03.2007
Про визнання незаконними та нечинним положення
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого, судді Цуркана М.І., суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Ліпського Д.В., Замега Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом підприємства з 100% іноземними інвестиціями "Білла-Україна" (далі - ПІІ "Білла-Україна") до Національного банку України (далі - НБУ) про визнання незаконними та нечинним положення, за касаційною скаргою представника позивача - гр. К. на постанову господарського суду міста Києва від 17.01.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 у справі, встановила:
У листопаді 2005 року ПІІ "Білла-Україна" звернулося в суд з позовом до НБУ про визнання незаконним та нечинним положення абз. 1 п. 1 постанови Правління Національного банку України від 19.03.2004 N 120 "Про затвердження змін до деяких переліків і тарифів операцій (послуг, що здійснюються НБУ, його територіальними управліннями та установами за операціями (послугами) пов'язаними з діяльністю клієнтів і банків - кореспондентів НБУ" в частині змін до Переліку і тарифів - доповнення їх N 66: підкріплення розмінною монетою кас банків (у тому числі для видачі підприємствам зв'язку на виплату пенсій, бюджетним установам і організаціями) - 10 грн. за 1000 шт. Під час розгляду справи позивач змінив свої позовні вимоги і просив суд визнати незаконним та нечинним положення абз. 2 п. 2 постанови Правління НБУ від 06.05.2005 N 158 "Про внесення змін до постанови Правління НБУ від 12.08.2003 N 333", в частині змін до Переліку і тарифів, якими, за підкріплення розмінною монетою номіналами 1 коп. - 25 коп. (у тому числі для видачі підприємствам на виплату пенсій, бюджетними установами і організаціями) визначено тариф у розмірі - 10 грн. за 1000 шт., а за підкріплення розмінною монетою номіналом 50 коп. (у тому числі для видачі підприємством зв'язку на виплату пенсій, бюджетним установам і організаціями) визначено розмірі 2 грн. за 1000 штук.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 залишено без змін постанову господарського суду міста Києва від 17.01.2006, якою в задоволенні позову відмовлено.
ПІІ "Білла-Україна" оскаржило судові рішення в касаційному порядку і просить скасувати їх у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права та постановити нове - про задоволення позову. Зазначає, що судами неправильно застосовані положення ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), ст. ст. 15, 42 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ), ст. 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ). На думку позивача, відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Оскільки зміст оспорюваних положень Постанови свідчить про те, що тариф встановлено за підкріплення розмінною монетою кас банків, в тому числі - для видачі організаціям, тобто клієнтам, то цей тариф застосовується у правовідносинах з участю ПІІ "Білла-Україна". Банки є фінансовими установами і надають послуги з метою отримання прибутку, а тому висновок судів про наявність у ПІІ "Білла-Україна" права самостійно обирати той банк, умови обслуговування якого його влаштовують, не міг бути підставою для відмови у позові. ПІІ "Білла-Україна" обслуговувалась у двох банках, і ці банки змінили тарифи відповідно до тарифів відповідача. Крім того, позивач у п. 2 Постанови Правління НБУ від 18.08.2004 N 389 визначив, що кінцевою метою використання НБУ процентної політики за своїми операціями є вплив на процентні ставки в усіх сегментах економічних процесів. Зазначає також, що ст. 6 Закону України "Про Національний банк України" основною функцією НБУ визначає забезпечення стабільності грошової одиниці України і ціновій стабільності, а підвищення тарифів не направлене на здійснення цієї основної функції. Крім того, п. 2 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" передбачає, що НБУ монопольно здійснює емісію національною валюти України та організує її обіг, тобто, законодавчо закріплює монопольне положення відповідача.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду міста Києва від 17.01.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 - без змін з таких підстав.
Встановлено, що Правлінням Національного банку України 12.08.2003 прийнято постанову N 333 "Про затвердження переліків і тарифів операцій (послуг), що здійснюються Національним банком України, його територіальними управліннями та установами за операціями (послугами), пов'язаними з діяльністю клієнтів і банків - кореспондентів Національного банку України", яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10.09.2003 за N 784/8105.
Постановою Правління НБУ від 06.05.2005 N 158 "Про внесення змін до постанови Правління НБУ від 12.08.2003 N 333" (далі - Постанова N 158), внесені зміни до Переліку і тарифів, якими, за підкріплення розмінною монетою номіналами 1 коп. - 25 коп. кас банків визначено тариф у розмірі - 10 грн. за 1000 шт., а за підкріплення розмінною монетою номіналом 50 коп. кас банків визначено тариф у розмірі 2 грн. за 1000 штук. Ці зміни внесені в п. 66 та п. 70 Переліку і тарифів операцій, що здійснюються Національним банком України, його територіальними управліннями та структурними одиницями за операціями (послугами) з метою своєчасного вилучення з обігу зношених банкнот і забезпечення потреб банків розмінними монетами в національній валюті України, а також у зв'язку з потребою приведення переліку і тарифів операцій (послуг), що здійснюються Національним банком України, його територіальними управліннями та установами, у відповідність з вимогами Законів України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2056-15 ) і "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ).
Статтею 99 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначено, що основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ) Національний банк України є центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції і принцип організації якого визначаються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Законом та іншими законами України.
На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень - цінової стабільності (ч. 2 ст. 6 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ).
Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України (ст. 4 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ).
Правління Національного банку України, зокрема приймає рішення щодо встановлення плати за надані відповідно до закону послуги (здійснені операції), видає нормативно - правові акти Національного банку (ст. 15 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ).
Статтею 42 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ) визначені види операцій, які здійснює Національний банк України, а також надано право встановлювати плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції).
Отже, підкріплення Національним банком України клієнтів та банків розмінною монетою є банківською операцією, а тарифи, які встановлені оскаржуваними пунктами Постанови N 158 є платою за надані послуги (здійснені операції), а не платою за готівку.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" ( 2121-14 ) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Статтею 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" ( 2121-14 ) визначено банківські операцій, які мають право здійснювати банки, а також передбачено, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
Договір з банком клієнти укладають відповідно до вимог ст. 638 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) на підставі досягнення згоди сторін на визначені умови касового обслуговування.
Отже, відносини між клієнтом та банком ґрунтуються на укладеному між ними договорі, який може бути змінений або розірваний в порядку передбаченому ст. 651 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) право оскаржити нормативно - правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
З урахуванням того, що плата за касове обслуговування встановлюється в договорі між банком та клієнтом, і тарифи, які встановлені оскаржуваними пунктами Постанови N 158 безпосередньо не застосовуються до позивача, оскільки у нього відсутні договірні відносини з Національним банком України на обслуговування, то позивач не є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, оскільки правовідносини між банком і клієнтом виникають на підставі договору.
Господарський суд міста Києва обґрунтовано вважав безпідставним твердження ПІІ "Білла-Україна" про те, що відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України ( 436-15 ) дії Національного банку України щодо встановлення плати за надані ним послуги підпадають під загальні принципи господарювання в Україні, а саме - заборона незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини та їх можна визначити як зловживання монопольним становищем на ринку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) економічна конкуренція є змаганням між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Суб'єктами господарювання визнаються органи державної влади в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.
Дії Національного банку України стосовно підкріплення розмінною монетою кас банків, не підпадають під дію Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ), оскільки відповідно до ст. 2 вищенаведеного Закону України, він є лише учасником відносин у сфері господарювання, тобто його господарська діяльність обмежується цілями задля яких він створений.
Крім цього, справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розглядають органи Антимонопольного комітету України (ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ).
Позивачем не надано суду доказів щодо незаконного втручання Національного банку України в його господарські відносини.
Також суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача щодо того, що відповідач п. 7.26 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за N 40/10320, зобов'язав комерційні банки під час здійснення перевірок порядку ведення операцій з готівкою у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг звертати увагу на обов'язковість забезпечення постійної наявності в касах підприємств, що перевіряються, розмінної монети для видачі здачі, оскільки зазначений пункт Положення не був предметом спору у даній справі.
Відповідно до ст. 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність" ( 2121-14 ) Національний банк здійснює наглядову діяльність, яка охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.
Отже, Національний банк здійснює банківський нагляд за банківськими установами щодо здійснення ними банківської діяльності, і він не здійснює контроль щодо порядку ведення операцій з готівкою підприємствами та іншими суб'єктами господарювання.
Національний банк України, встановлюючи тарифи за надані ним відповідно до Закону послуги (здійснення операцій), не втручається у господарські відносини підприємства, яке в свою чергу має право самостійно обирати той банк, умови обслуговування якого його влаштовують.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що положення абз. 2 п. 2 постанови Правління Національного банку України від 06.05.2005 N 158 "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 12.08.2003 N 333" в частині змін до Переліку і тарифів, прийнято Національним банком України відповідно до вимог чинного законодавства України та у межах повноважень, наданих йому Законом України "Про Національний банк України" ( 679-14 ).
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства ( 2747-15 ) України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила:
Касаційну скаргу представника позивача - гр. К. залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 17.01.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту проголошення.