ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.04.2005
Справа N 7-5-16/133-03
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Вищого господарського суду України від 09.12.2004 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Софора" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:
У червні 2003 року закрите акціонерне товариство "Софора" (далі - товариство) звернулося в господарський суд Закарпатської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі - Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.04.2003 року N 0000802341/0/1006/23-1/8381, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1456507 грн. 50 коп., у тому числі 722565 грн. основного платежу та 733942 грн. 50 коп. штрафних санкцій.
Позивач зазначав, що Інспекція безпідставно нарахувала податок на додану вартість у сумі 722565 грн. з операції продажу корпоративних прав (частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю "Генкель Ужгород"). На обґрунтування позову Товариство посилалося на визначення термінів "товари", "матеріальний актив", "нематеріальний актив", "корпоративні права" за Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) та вважало, що відчуження корпоративних прав не відноситься до операцій з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України як об'єкт оподаткування згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (далі - Закон про ПДВ). На думку позивача, до операцій з корпоративними правами слід застосовувати положення підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону про ПДВ, відповідно до якого не є об'єктом оподаткування операції з цінними паперами.
Товариство вважало також безпідставним застосування санкцій з суми донарахованого податку на додану вартість 22755 грн., посилаючись на те, що станом на 01.04.2003 року за даними його особового рахунка рахувалась переплата до бюджету з цього виду податку в сумі 155603 грн. 47 коп.
Крім того, позивач вказував на порушення Інспекцією пунктів 4.4, 4.5 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 року N 253 (у редакції наказу від 27.05.2003 року N 247, щодо строків надсилання (вручення) податкового повідомлення платнику податків.
Інспекція позов не визнавала, обґрунтовуючи свої заперечення посиланням на положення абзацу 3 підпункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1, пункту 3.2 статті 3 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ), пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), статей 1, 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ).
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.08.2003 року позов задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 15.04.2003 року N 0000802341/0 1006/23-1/8381 в частині застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 372 660 грн.; у решті вимог щодо визнання зазначеного повідомлення-рішення недійсним у позові відмовлено; у частині вимог щодо застосованих до позивача штрафних санкцій у зв'язку з визначенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22755 грн. провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Суд визнав установленим, що відповідно до договорів від 17.04.2000 року та від 13.04.2001 року, укладених між Товариством та іноземною особою EL CENTRAL EASTERN EUROPE GMBH, Австрія, здійснено продаж частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю "Генкель Ужгород" без нарахування та сплати податку на додану вартість. Суд дійшов висновку про те, що операції за вказаними договорами є об'єктом оподаткування згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ), а тому за результатами планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Інспекція обґрунтовано визначила Товариству податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 722565 грн. та застосувала штрафні санкції в сумі 361282 грн. 50 коп. на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року N 2181-III (далі - Закон N 2181-III).
Водночас суд визнав неправомірним застосування Інспекцією штрафних санкцій в сумі 372660 грн. на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181-III з огляду на відсутність обставин, з якими закон пов'язує накладення на платника податків штрафних санкцій за цією нормою.
Припиняючи провадження у справі в частині вимог Товариства, суд виходив з того, що штрафні санкції у зв'язку з визначенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22755 грн. не увійшли в розрахунок сум, які є предметом оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та припинення провадження у справі, податкове повідомлення-рішення від 15.04.2003 року N 0000802341/0 1006/23-1/8381 визнано недійсним повністю.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. Проаналізувавши визначення терміна "товари", яке дається в пункті 1.6 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), суд дійшов висновку про те, що корпоративні права не охоплюються визначенням цього терміна. Суд також зазначив, що операції з продажу корпоративних прав не можна розглядати як операції з продажу робіт (послуг), оскільки поняття "корпоративні права" та "роботи (послуги)" не є ідентичними або аналогічними за своєю правовою природою. Постанова вмотивована тим, що операції з продажу корпоративних прав не відносяться до операцій з продажу товарів (робіт, послуг) та відсутні в переліку операцій, які є об'єктом оподаткування згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону про ПДВ, а тому не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2004 року N 7-5-16/133-2003 зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
3 лютого 2005 року Верховним Судом України за касаційною скаргою Інспекції порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 09.12.2004 року N 7-5-16/133-2003. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та прийняття нового рішення про відмову в позові. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 статті 111-18 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) Верховний Суд України за результатами розгляду справи має право залишити постанову без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова Вищого господарського суду України ухвалена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки Вищого господарського суду України.
Виходячи з наведеного, Судова палата не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.
Керуючись статтями 111-17-111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата постановила:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 09.12.2004 року у справі N 7-5-16/133-2003 - без змін.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.