КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Вплив реєстрації місця проживання на володіння нерухомістю
Поняття прописки є рудиментом радянської правової системи, яка передбачала дозвільний порядок вибору особою місця проживання. Прописатися в житловому приміщенні мали право тільки наймачі (власники) таких житлових приміщень та їхні близькі родичі. Реалізація громадянином права обирати місце проживання і користуватися житловим приміщенням обмежувалась пропискою, а правові акти, що застосовувались в Україні, свідчили про дозвільний характер прописки, яка проводилась за умови наявності житлової площі, певних родинних зв'язків; згоди інших осіб на прописку, дозволу органу влади тощо.
Інститут прописки як відголосок радянської епохи існував в Україні до 14 листопада 2001 p., коли рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституцій-ності) положення пп.1 п.4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (справа щодо прописки) положення щодо "прописки (виписки)" визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними.
Нині замість прописки в Україні існує поняття "реєстрація місця проживання", встановлене Законом України від 11.12.2003 р. №1382 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання". Згідно зі ст.6 цього Закону будь-який громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані впродовж 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Слід зазначити, що реєстрація місця проживання особи тісно пов'язана з її правами на володіння та користування житлом. Оскільки після отримання незалежності зміни відбувалися як у суспільному і політичному житті країни, так і в економіці, відроджувався інститут права приватної власності, фактично зруйнований за 70 років існування радянської влади. Саме це, зокрема, зумовило ухвалення парламентом молодої української держави Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", що надав змогу стати власниками житла громадянам, які займали його на умовах найму. Таким чином фактично 90% наймачів стали власниками своїх осель.
Крім того, Конституція України, ухвалена Верховною Радою України 28 червня 1996 p., гарантувала кожному право на житло та встановила, що ніхто не може бути примусово позбавленим житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Унаслідок переходу держави на рейки ринкових відносин створились умови, за яких житло стало повноцінним товаром на ринку та об'єктом вільної купівлі-продажу. Проте і гарантований Конституцією принцип непорушності права приватної власності в деяких випадках стовідсотково не застраховує громадян від ситуацій, що призводять до втрати ними свого житла.
Як приклад наведемо випадок, що стосується реалізації положень ст. 109 Житлового кодексу УРСР, де встановлено, що звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, які живуть у ньому, за винятком, установленим законом. Після ухвалення кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення всі громадяни, що живуть у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього житлового приміщення добровільно звільнити його впродовж одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення в установлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусово виселяють На підставі рішення суду. Згідно із Законом "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" фізична особа зобов'язана зареєструвати своє місце проживання. У Законі визначено перелік документів, потрібних для реєстрації місця проживання фізичної особи, до яких належать: письмова заява; паспорт; якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанція про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; два примірники талона зняття з реєстрації. При цьому слід звернути увагу, що забороняється вимагати від особи подання інших документів для реєстрації місця проживання.
Проте на практиці часто виникають ситуації, коли органи, що реєструють місце проживання, відмовляють батькам у реєстрації місця проживання новонародженої дитини, мотивуючи відмову тим, що квартира перебуває в заставі (іпотеці), вимагаючи подати дозвіл від заставодержателя. , У зв'язку з цим слід зазначити, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорон здоров'я, в якому вона проживає.
Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою. Дії, на які іпотекодавець має право тільки на підставі згоди іпотекодержателя, визначене ст.9 Закону України "Про іпотеку". Будь які обмеження щодо реєстрації місці проживання особи, зокрема, в цій статті, а також у Законі загалом - відсутні. Отже, відмова службових чи посадових осіб, які проводять реєстрацію місця проживання громадян, у реєстрації новонароджених чи неповнолітніх дітей у квартирі, що перебуває в заставі (іпотеці), є неправомірною та може бути оскаржена в установленому законом порядку.
До Міністерства юстиції часто надходять звернення громадян, які занепокоєні тим, що особа, яка є власником помешкання, з тих чи інших причин зобов'язана зареєструвати місце проживання в іншому населеному пункті чи навіть адміністративно-територіальній одиниці, наприклад, у разі переїзду на роботу до іншої місцевості чи у зв'язку з навчанням.
У цьому разі немає приводу для хвилювання. Якщо особа є власником квартири (будинку), то зняття з реєстрації місця проживання в ній не означає припинення права власності на таке помешкання або обмеження будь-яких її прав як власника на володіння, користування чи розпорядження таким помешканням. Більш того згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, споживач у разі зняття його з реєстрації у місці проживання та реєстрації в іншому місці матиме право на зменшення розміру плати за житлово-комунальні послуги. Для цього потрібно подати заяву до відповідного житлово-комунального підприємства (чи правління житлово-будівельного кооперативу, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку), довідку з місця тимчасового проживання або місця навчання.
Отже, в такому разі реєстрація місця проживання є лише фактом, що підтверджує місцезнаходження особи і не може вплинути на володіння власною нерухомістю, право на яке документально підтверджено в установленому законодавством порядку. Також типовою е ситуація, пов'язана з правом користування житлом у разі розірвання шлюбу та припинення подальшого спільного проживання в одній квартирі (будинку) колишніх членів сім'ї, якщо право власності на квартиру належить одному з подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.
Наприклад, частими є випадки, коли квартира, в якій проживає сім'я, була приватизована чи придбана одним з подружжя до моменту реєстрації шлюбу. Після розлучення чоловік (дружина) часто вимагає виселити дружину (чоловіка) незважаючи на те, що дружина разом з неповнолітньою дитиною проживають та зареєстровані в квартирі. У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно з положеннями Житлового кодексу нікого не можна виселити із займаного житлового приміщення або обмежити в правах користування житловим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Будь-яке виселення людини, якщо вона добровільно не бажає звільнити житлове приміщення, допускається тільки на підставах, передбачених законом, та має відбуватися тільки в судовому порядку.
Будь-які дії, спрямовані на позасудове вирішення такої ситуації та вигнання одного з подружжя з дитиною з житлового приміщення, в якому вони проживають, можуть бути кваліфіковані як самоуправство, що відповідно до ст.356 Кримінального кодексу України вважається протиправними діями та карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.
Слід зауважити: якщо квартиру придбано чоловіком (дружиною) до реєстрації шлюбу, дружина (чоловік) та дитина не матимуть права власності на неї, при цьому вони матимуть право користуватися квартирою, тобто право проживати у квартирі. Право володіти та розпоряджатися помешканням запишається в чоловіка (дружини) як власника, але розпоряджатися житлом він може, не порушуючи прав дружини (чоловіка) і дитини на проживання. Це означає, що будь-які правочини, предметом яких є нерухоме майно, мають проводитись за попередньої письмової згоди органів опіки та піклування. Крім того, слід наголосити, що Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", який набрав чинності з 1 січня 2006 p., установлює жорсткі вимоги щодо провадження правочинів з житловими приміщеннями, право власності на які або право користування якими мають діти Так, відповіднодо ст. 12 цього Закону держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час учинення правочинів щодо нерухомого майна.
Неприпустимо зменшувати або обмежувати права й інтереси дітей, що охороняються законом, у разі вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень.
Органи опіки та піклування контролюють за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав та інтересів дітей, що охороняються законом.
Для провадження будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи цих органів несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей під час надання згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
Отже, саме органи опіки і піклування, враховуючи зазначене вище, зобов'язані стояти на сторожі прав дитини.
С.Дем'янець,
головний спеціаліст Департаменту
цивільного законодавства та
підприємництва
“Праця і зарплата” № 47(579), 19 грудня 2007
Передплатний індекс:30214