ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
14 листопада 2006 року
м. Київ
Про стягнення заборгованості по
щорічній допомозі на оздоровлення
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: Т.,
Суддів: Г., Ж., М., М.,
розглянувши скаргу гр. С про перегляд за винятковими обставинами ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04.05 у справі за позовом гр. С до Торезького управління праці та соціального захисту населення Донецької області (далі – Торезьке УПСЗН Донецької області) про стягнення заборгованості по щорічній допомозі на оздоровлення, – встановила:
У березні 2003 року гр. С звернувся до суду з позовом про стягнення з Торезького УПСЗН Донецької області заборгованості по щорічній допомозі на оздоровлення, передбаченій Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі – Закон № 796-ХІІ). Позовні вимоги гр. С обґрунтовував тим, що він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції та інвалідом 3-ої групи, а тому відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ має право на щорічну виплату на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат (при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається моментом виплати, який з 01.01.2003 складав 185 грн.), однак Торезьке УПСЗН Донецької області за 2000 – 2002 роки таких виплат не здійснило, у зв’язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 2220 грн.
Рішенням Торезького міського суду Донецької області від 23.05.2003, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 02.09.2003, позов задоволено частково – стягнуто з Торезького УПСЗН Донецької області на користь позивача заборгованість по щорічній допомозі на оздоровлення за 2000 – 2002 роки у сумі 64, 5 грн. Стягнуто з Торезького УПСЗН Донецької області державне мито в дохід держави у розмірі 51 грн. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, позивачем було подано касаційну скаргу до Верховного Суду України.
Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04.05.2005 гр. С у задоволенні касаційної скарги відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України скарзі, гр. С ставить питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04.05.2005, у зв’язку з порушенням судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Скарга гр. С підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з обґрунтованістю яких погодився і суд касаційної інстанції, про часткове задоволення позовних вимог мотивовані тим, що Торезьке УПСЗН Донецької області при нарахуванні позивачу щорічних виплат на оздоровлення за 2000 – 2002 роки виходило з положень Закону № 796-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 № 836 (далі – постанова КМУ № 836), згідно з якими гр. С підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення за ці роки як інваліду 3-ої групи у розмірі 21,5 грн. (встановленому зазначеною постановою КМУ ще у 1996 році).
Однак, зазначені висновки судів не відповідають вимогам закону з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що гр. С є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1-ої категорії та інвалідом 3-ої групи.
Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 48 Закону України № 796-ХІІ щорічна допомога інвалідам 3-ої групи виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (абзац 7 частини 4 статті 48 Закону України № 796-ХІІ).
Статтею 1 Закону України “Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік” від 26.12.2002 № 372-ІV (далі – Закон № 372-ІV) розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185 грн. на місяць, а з 01.12.2003 – 237 грн. Зі змісту статті 1 цього Закону не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону № 796-ХІІ, а навпаки, статтею 2 Закону № 372-ІV передбачено обов’язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою КМУ № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 1 Закону України № 372-ІV з 01.01.2003 складав 185 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону № 796-ХІІ. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796-ХІІ та стаття 1 Закону № 372-ІV, а не постанова КМУ № 836.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону № 796-ХІІ, Торезьке УПСЗН Донецької області повинно виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.
Оскільки судами повно й всебічно встановлені фактичні обставини справи, але неправильно застосовані норми матеріального права, прийняті судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення.
З урахуванням отриманої гр. С суми 64,50 грн. та розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виплати (березень 2003 року) – 185 грн., на користь позивача за період 2000 – 2002 роки підлягає стягненню 2155,50 грн. (185 грн. х 4 х 3 – 64, 5 грн.)
Керуючись статтями 241 – 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, – постановила:
Скаргу гр. С задовольнити.
Ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04.05.2005, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02.09.2003 та рішення Торезького міського суду від 23.05.2003 скасувати, позов задовольнити.
Стягнути з Торезького управління праці і соціального захисту населення Донецької області на користь гр. С 2155 грн. 50 коп. недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2000 – 2002 роки.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім, випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді