ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11 вересня 2007 року
м. Київ
Про визнання недійсним рішення
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: К.,
Суддів: Г., М., С., Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом Дніпропетровської обласної санітарно-епідеміологічної станції (далі – СЕС) до Державної інспекції з контролю за цінами у Дніпропетровській області (далі – Держцінінспекція) про визнання недійсним рішення від 21.01.2005 № 20, –
встановила:
Держцінінспекція рішенням від 21.01.2005 № 20 застосувала до позивача економічні санкції за порушення державної дисципліни цін, яке полягало в безпідставному, понад установлений фіксований тариф, стягненні плати за окремі складові дослідження та завищенні тарифів на платні послуги за рахунок подвійного нарахування податку на додану вартість (далі – ПДВ), – вилучила до державного бюджету 1030275,30 грн. необґрунтовано отриманого доходу та наклала штраф у сумі 2060550,60 грн.
У лютому 2005 року СЕС звернулась із позовом до Держцінінспекції про визнання недійсним зазначеного рішення в частині вилучення 1026955,80 грн. і 2358,61 грн. доходу, одержаного відповідно внаслідок завищення тарифів шляхом подвійного нарахування ПДВ та незастосування понижувального коефіцієнта, а також у частині накладення штрафу відповідно у сумі 2053911,60 грн. і 4717,22 грн.
Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 23.03.2005, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2005, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30.03.2006 касаційну скаргу Держцінінспекції залишив без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін. При постановленні ухвали суд касаційної інстанції виходив з того, що СЕС обґрунтовано нараховувала понад фіксовані тарифи за надання послуг 20% ПДВ.
У скарзі за винятковими обставинами Держцініспекція порушила питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України від 03.04.1997 № 168/97 “Про податок на додану вартість” та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 № 1351 “Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби” (далі – Постанова № 1351). На обґрунтування скарги Держцінінспекція послалася на те, що визначені у Постанові № 1351 тарифи є фіксованими, а отже, нарахування на них ПДВ за ставкою у розмірі 20% – неправомірне.
У постанові від 08.11.2006 у справі за позовом Сквирської районної санітарно-епідеміологічної станції Київської області до Державної інспекції з контролю за цінами у Київській області про визнання недійсним рішення Вищий адміністративний суд України погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність позову. При цьому суди виходили з того, що до встановлених Постановою № 1351 відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” тарифів було уже включено ПДВ, а отже його додаткове нарахування понад зазначені тарифи є протиправним.
Перевіривши за матеріалами справи, що розглядається, наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції, зокрема, положень Закону України “Про податок на додану вартість” і Постанови № 1351, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про незаконність ухвалених у цій справі судових рішень.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.
Постановою № 1351 були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. Ці тарифи включали ПДВ (оскільки у постанові не було зазначене протилежне).
Держцінінспекція, заперечуючи проти доводів СЕС, послалась на те, що в пояснювальній записці до проекту Постанови № 1351 та розрахунках до неї на обґрунтування запропонованих тарифів було зазначено про включення до них ПДВ.
Відхиляючи касаційну скаргу Держцінінспекції, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що згідно з відповіддю Державної податкової адміністрації України від 15.09.2003 № 8101/5/15-2416 на адресу Міністерства охорони здоров’я України, яка відповідно до підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є податковим роз’ясненням, до ціни послуг, що надаються установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі Постанови № 1351, необхідно додавати ПДВ.
З таким висновком погодитись не можна. Державна податкова адміністрація України, даючи відповідь, виходила з помилкового припущення про те, що до тарифів (прейскурантів), установлених Постановою № 1351, ПДВ не включено. Крім того, відповідно до підпункту “г” підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону податкове роз’яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами в межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Таким чином, на спірні правовідносини згадана відповідь не поширюється.
За наведених обставин судові рішення не узгоджуються з вимогами чинного законодавства і підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам слід з’ясувати, чи дотримано Держцінінспекцією строки притягнення СЕС до відповідальності за порушення державної дисципліни цін, оскільки санкції накладені рішенням від 21.01.2005 за період із жовтня 2003 року по вересень 2004 року.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, –
постановила:
Скаргу Державної інспекції з контролю за цінами у Дніпропетровській області задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30.03.2006, ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2005 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді