ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
12 грудня 2007 року
м. Київ
Справа № К-26062/06
Про стягнення грошової допомоги і моральної шкоди
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого-судді: Л.,
Суддів: А., Г., К., Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом гр. А до прокуратури Луганської області та Управління Державного казначейства у Луганській області про стягнення грошової допомоги і моральної шкоди за його касаційною скаргою на постанову апеляційного суду Луганської області від 22.06.2006, – встановила:
У листопаді 2005 року гр. А звернувся до суду з позовом до прокуратури Луганської області та Управління Державного казначейства у Луганській області про стягнення грошової допомоги і моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 04.01.1998 він був звільнений з посади прокурора Жовтневого району м. Луганська, а 15 січня цього ж року знов прийнятий на роботу в апарат прокуратури Луганської області старшим прокурором відділу. З цієї посади 23.09.2005 він був звільнений за власним бажанням, у зв’язку з виходом на пенсію за вислугою років. Відповідно до ст. 50 Закону України “Про прокуратуру” прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугу років виплачується грошова допомога без утримання податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія за кожен повний рік роботи. Він звертався до відповідача 22.09.2005 і 26.09.2005 із заявою про виплату йому даної допомоги, проте йому в цьому відмовлено листом від 09.11.2005. Вважає дану відмову необґрунтованою. На прокурорсько-слідчих посадах, що дають йому право на отримання пенсії за вислугу років і у разі звільнення з цих підстав, на отримання названої грошової допомоги, він пропрацював більше 40 років. Сума місячної зарплати, з якої йому нарахована пенсія складає 2867,34 грн., тому розмір грошової допомоги повинен бути нарахований в сумі 114693,60 грн. 04.01.1998 йому в рахунок цієї грошової допомоги виплатили 1096,90 грн. Вважав, що відповідач недоплатив йому 113596,70 грн., тому просив стягнути з відповідача – Прокуратури Луганській області названу суму. Крім того, вважав, що названими діями відповідача йому заподіяна моральна шкода в сумі 5000,00 грн., яку він відповідно до ст. 237-1 КЗпП України просив стягнути на його користь.
Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 30.03.2006 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з прокуратури Луганської області на користь позивача суму грошової допомоги що недоплачена при звільненні на пенсію по вислузі років – 113596,70 грн., і у відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн., а також на користь держави держмито в сумі 1135,00 грн. Відмовлено у стягненні моральної шкоди з Управління Державного казначейства у Луганській області.
Постановою апеляційного суду Луганської області від 22.06.2006 рішення суду першої інстанції скасовано. В задоволенні позовних вимог позивача до Прокуратури Луганської області про стягнення грошової допомоги в сумі 113596,70 грн. і моральної шкоди в сумі 5000,00 гривень відмовлено, у решті частина постанови суду першої інстанції залишена без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, вказує що судом апеляційної інстанції неправильно розтлумачена ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру”.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи , колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами було встановлено, що позивача 04.01.1998 було звільнено з посади прокурора Жовтневого району м. Луганська у зв’язку виходом на пенсію за вислугу років згідно із ст. 38 КЗпП України. Вдруге, 23.09.2005, позивача було звільнено з роботи, яку він продовжував після виходу на пенсію 04.01.1998, за власним бажанням за ст. 38 КЗпП.
Вперше спеціальним законом питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих було врегульовано ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” (в редакції Закону від 26.11.1993 № 3662-12). Законом України від 12.07.2001 № 2663-III до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” були внесені зміни.
Відповідно до ч. 15 ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру”, яка набула чинності з 26.07.2001, прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачується грошова допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково-навчальних закладах прокуратури.
Згідно з ч. 18 ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” положення цієї статті поширюються також на пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким до набрання чинності цим Законом призначена пенсія за віком, вислугою років або за інвалідністю безпосередньо з прокурорсько-слідчих посад і посад у науково-навчальних закладах, незалежно від часу виходу на пенсію, за умови наявності у них стажу роботи, передбаченого цією статтею.
Разом із тим, системний аналіз змісту ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру”, вимоги Конституції України та чинного законодавства не дають підстав для поширення вказаного положення ч. 18 ст. 50-1 Закону, зокрема на ч. 15 ст. 50-1 Закону щодо виплати грошової допомоги при виході на пенсію.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з утратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Задовольняючи позов, суд неправильно застосував до правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачем, ч. 18 ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” щодо виплати грошової допомоги працівникам, які звільнилися до введення в дію Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про прокуратуру”, оскільки зі змісту закону вбачається, що зазначена грошова допомога виплачується особам, котрі виходять на пенсію після вступу в законну силу Закону, що передбачає право на таку допомогу.
Таку практику застосування судами положень ч. 15 та ч. 18 ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” визнала правильною і Судова палата у Цивільних справах Верховного Суду України.
З оглядом на викладена, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позивачу в 1998 році була виплачена грошова допомога в установленому розмірі відповідно до діючого законодавства і у прокуратури Луганської області немає заборгованості щодо виплати грошової допомоги позивачу, а тому обґрунтовано відмовлено в задоволенні цих позовних вимог.
Посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального права при ухваленні даного судового рішення не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, а судом апеляційної інстанції повно та всебічно перевірені надані докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, а тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, – ухвалила:
Касаційну скаргу гр. А залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Луганської області від 22.06.2006 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді