ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
26 квітня 2007 року
м. Київ
Справа № К-23360/06
Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі,
стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
відшкодування моральної шкоди
( Ухвалу залишено без змін на підставі
Постанови Верховного Суду України
від 16 жовтня 2007 року )
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: С.,
Суддів: Г., Ш., Л., П.,
при секретарі: Є.,
з участю позивача гр. К – адвоката гр. М; представників Коростишівської районної державної адміністрації – гр. П; третьої особи гр. Б – гр. Л; ліквідаційної комісії відділу культури Коростишівської районної державної адміністрації – гр. Г,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою гр. К на постанову апеляційного суду Житомирської області від 29.05.2006 за позовом гр. К до Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області (далі – РДА), третя особа – гр. Б про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, – встановила:
У лютому 2006 року гр. К звернувся до суду із вищевказаним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що з 1997 року працював начальником відділу культури РДА. Розпорядженням голови РДА № 5-к від 23.01.2006 його було звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважав зазначені дії відповідача неправомірними та просив суд поновити його на посаді, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду.
Постановою Коростишівського районного суду від 28.03.2006 позов задоволено. Визнано недійсним п. 2 вищевказаного розпорядження голови РДА та визнано незаконним звільнення гр. К і поновлено його на посаді начальника відділу культури РДА. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2913 грн. 75 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 29.05.2006 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі гр. К, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
У запереченні на касаційну скаргу третя особа – гр. Б, посилаючись на законність рішення апеляційної інстанції, просить залишити його без змін.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено, що з метою приведення структури РДА у відповідність до вимог Указу Президента України від 03.04.2005 № 593 “Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій”, Постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 № 328 “Про структуру місцевих державних адміністрацій” і на підставі Закону України “Про місцеві державні адміністрації” 31.08.2005 головою РДА прийнято розпорядження № 331 “Про структуру районної державної адміністрації” про ліквідацію відділу культури і утворення відділ культури і туризму.
Розпорядженням голови РДА № 5-к від 23.01.2006 гр. К було звільнено з посади начальника відділу культури РДА.
Скасовуючи рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що мала місце ліквідація відділу культури РДА, який є юридичною особою. Позивачу були запропоновані вакантні посади, від яких останній відмовився.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що звільнення гр. К здійснено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, відповідає фактичним обставинам справи і доводи касаційної скарги його не спростовують.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 “Про практику розгляду судами трудових спорів” розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Оскільки встановлено, що дійсно мала місце ліквідація відділу культури РДА, який був юридичною особою, вимоги чинного законодавства при звільненні позивача з роботи за вищевказаної підстави відповідачем було дотримано, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення, це судове рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, – ухвалила:
Касаційну скаргу гр. К залишити без задоволення а постанову апеляційного суду Житомирської області від 29.05.2006 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судові рішення Вищого адміністративного суду України, які ухвалені в порядку касаційного провадження, можуть бути оскаржені лише за винятковими обставинами – з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права; визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України – протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді