ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
17.07.2007
Справа N 4/411
Про спонукання до вчинення дій
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 13.09.2007
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т.Б.Дроботової - головуючого, Н.О.Волковицької, Л.І.Рогач
за участю представників:
позивача - Чекменьов Ю.Г., дов. від 18.09.06 р. N 155/11-142
відповідача - Ткач А.В., дов. від 11.04.07 р. N 19-09/36
третя особа не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 року
у справі N 4/441 господарського суду міста Києва
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Відкритого акціонерного товариства
третя особа "Державний ощадний банк України" Київська міська рада
про спонукання до вчинення дій - ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про спонукання його передати позивачу за актом встановленої форми гаражі площею 51,9 кв. м., розташовані за адресою: вул. Ярославів Вал, 33-К (згідно поверхового плану БТІ), посилаючись на закріплення за ним спірних приміщень на праві повного господарського відання власником майна (Київською міською радою), та передбачене статті 11, 387, 509 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), статтю 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ).
Відповідач заперечив позовні вимоги, вказавши, що рішення органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, на які, як на підставу виникнення зобов'язань, посилається позивач, не породжують для відповідача зобов'язань, оскільки зобов'язаною особою за цими рішеннями є районні у місті Києві державні адміністрації (в даному випадку Шевченківська районна державна адміністрація), яка не були залучена до участі у справі; також вважає, що у справі відсутні докази набуття (передання, придбання, створення) територіальною громадою міста Києва права власності на спірне майно, майно, щодо якого заявлено позовні вимоги, не співпадає з фактично переданим територіальній громаді міста Києва майном.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.2007 р. (суддя Хілінська В.В.) позов задоволено повністю; відповідача зобов'язано передати позивачу по акту ОЗ-1 гаражі площею 51,90 кв. м., розташовані за адресою м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-К (згідно поверхового плану БТІ) на підставі статей 11, 509 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), статей 47, 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ).
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд встановив, що, відповідно до рішення Київської міської ради від 29.11.2001 р. N 151/1585 "Про затвердження переліку нежитлових будівель, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, згідно з додатком", рішення Київської міської ради N 208/1642 від 27.12.2001 р. "Про формування комунальної власності територіальних громад міста Києва" затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками; розпорядженням Київської міської державної адміністрації N 347 від 22.02.02 р. "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" на виконання вище вказаних рішень Київської міської ради за комунальними підприємствами та організаціями закріплено нежилі будинки, приміщення та окреме майно комунальної власності на праві господарського відання та оперативного управління згідно з додатками, пунктом 2 даного розпорядження районним у місті Києві державним адміністраціям доручено забезпечити передачу нерухомого майна згідно з додатками по формі ОЗ-1.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. N 387/1797 "Про внесення змін до рішень Київради від 29.11.2001 р. N 151/1585 та від 27.12.2001 р. N 208/1642 з питань формування комунальної власності міста Києва" додаток N 1 до рішення доповнено позицією N 327 з віднесенням гаражів площею 50 кв. м. по вул. Ярославів Вал, 33 до комунальної громади м. Києва, а за змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Київської міської державної адміністрації N 1817 від 01.10.2004 р., вказані гаражі закріплено за позивачем на праві повного господарського відання.
Направлений відповідачу акт ОЗ-1 від 31.01.2006 р. не підписаний та не повернений позивачу; об'єкт відповідачем позивачу іншим чином не передано.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 р. (судді: Отрюх Б.В. - головуючий, Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його відповідність обставинам справи та чинному законодавству; доводи апеляційного подання відхилено, як такі, що не спростовують висновків місцевого суду щодо відсутності доказів у підтвердження права користування відповідача спірними приміщеннями, правомірності вимог позивача щодо захисту свого права та повернення майна з чужого незаконного володіння.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційне подання вмотивовано доводами про порушення судами норм процесуального права, що в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення суду, оскільки рішення стосується прав і обов'язків осіб, що не були залучені до участі у справі.
Зокрема, скаржник вважає, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації про передачу нерухомого майна стосується в даному випадку Шевченківської районної державної адміністрації. Також Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" вказано, що судами не досліджено правомірність набуття Київською міською радою права власності на спірні гаражі, відповідність рішень міської ради законодавству, як правовстановлюючих документів.
Скаржник зазначає, що судові висновки про користування відповідача спірним майном ґрунтуються на припущеннях, позаяк судові рішення не містять жодних доказів у підтвердження вказаних обставин.
Позивач письмового відзиву на касаційну скаргу не надав, усно в судовому засіданні заперечив доводи касаційної скарги повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 статті 509 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, в тому числі безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
За статтями 37, 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) до права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України; положення про захист права власності поширюються на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння, або на іншій підставі, передбаченій законом або договором.
За статтею 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), статтею 387 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), власник має право вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння.
Виходячи зі змісту статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), підприємство, установа, організація звертаються до суду в разі наявності їх порушеного права з позовом до особи, яка таке право порушує; для вирішення спору про повернення майна з чужого незаконного володіння суду належить з'ясувати на підставі належних та допустимих доказів відповідно до змісту статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України та відобразити в судовому рішенні фактичні обставини справи щодо перебування спірного майна у чужому незаконному володінні.
Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), встановлюючи дійсні обставини справи, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи та матеріали, необхідні для вирішення спору.
Натомість, визначивши вказаний спір як віндикаційний, що випливає з права особи, якій належать права власника, вимагати усунення будь-яких порушень її прав, суди не вказали в судових рішеннях, яким чином саме відповідач порушує право володіння позивача спірним майном, за яких належних та допустимих доказів суди встановили знаходження цього майна у відповідача; так само суди не з'ясували та не відобразили у рішеннях тотожність переданого за рішенням міської ради у власність територіальної громади міста Києва нерухомого майна за адресою Ярославів Вал, 33, та гаражів за адресою Ярославів Вал, 33-К.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули в судовому процесі всебічно, повно та об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили необхідні докази; не проаналізували належним чином правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та не дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають з вище зазначених підстав.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 року у справі N 4/411 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 08.02.07 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий Т.Дроботова
Судді Н.Волковицька
Л.Рогач