ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
24.07.2007
Справа N 25/134пд
Про визнання частково недійсним договору
купівлі-продажу нежитлового приміщення
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 20.09.2007 відмовлено
у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Л.І.Рогач - головуючої, Н.О.Волковицької, Т.Г.Гоголь за участю представників: позивача: Папуш В.А., Іванов І.Б., дов. від 01.01.07 р. відповідачів - Ляшко С.О.; - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) третьої особи без самостійних вимог на предмет спору не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2007 року у справі N 25/134пд господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай" до - Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт ЛТД"; - Управління міського майна Маріупольської міської ради; - Маріупольської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Маріупольське бюро технічної інвентаризації про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання частково недійсним укладеного відповідачами договору купівлі-продажу N 795 від 02.09.05. нежитлового приміщення N 139, розташованого у м. Маріуполі, вул. Февральська, 42 в частині продажу приміщень за літерами 3, I, які є складовими частинами пожежного виходу, зобов'язання товариства "Градієнт ЛТД" передати даний об'єкт у комунальну власність, зобов'язання Управління міського майна Маріупольської міської ради прийняти вищевказані приміщення в комунальну власність, зобов'язання Маріупольського бюро технічної інвентаризації внести зміни до реєстраційних документів відносно передачі в комунальну власність приміщень за літерами 3, I та виключення їх з власності НВ ТОВ "Градієнт", зобов'язання відповідача НВ ТОВ "Градієнт" демонтувати дві двері (між приміщеннями літ. 3 та літ. I та між літ. I та вулицею).
В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги; відповідно у останній заяві від 16.02.2007 р. N 204 просить визнати недійсним укладений відповідачами договір купівлі-продажу N 795 від 02.09.05 р. нежитлового приміщення N 139, розташованого у м. Маріуполі, вул. Февральська, 42 в частині передання у власність Науково-виробничому товариству "Градієнт ЛТД" м. Маріуполь площадки до сходин площею 3,9 кв. м (кім. N 3) та сходин площею 6,6 кв. м (кім. N 1) під літером N 139, що є протипожежним евакуаційним входом та виходом до приміщення загального користування для Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай", м. Маріуполь, та для Науково-виробничого товариства "Градієнт ЛТД", м. Маріуполь; залишити без розгляду вимоги позивача, заявлені 15.12.2006 р. та 25.01.2007 р. про доповнення позовних вимог про визнання частково недійсним рішення Маріупольської міської ради від 09.06.2005 р. N 1007, та виключити раду з числа відповідачів; залишити без розгляду вимоги, викладені в пункті 3 позовної заяви та заяви від 25.01.2007 р. про зобов'язання Маріупольського бюро технічної інвентаризації внести відповідні зміни до реєстраційних документів.
Також позивач доповнював та змінював підстави визнання спірного договору частково недійсним, мотивуючи їх спочатку суперечністю угоди в її спірній частині приписам чинного законодавства, що забороняє приватизацію пожежного виходу та місць загального користування, порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки приватизація сходів та площадки унеможливлює користування ними позивача як пожежними виходами; в подальших доповненнях позивач вказував на порушення сторонами угоди вимог законодавства про приватизацію, порядку здійснення приватизації, антисоціальною спрямованістю угоди на незаконне заволодіння спірними приміщеннями, статтями 203, 215, 319, 346 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), статтями 146, 208 Господарського кодексу України ( 436-15 ), статтями 2,5 Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ), статтями 2, 5, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ).
Ухвалою місцевого господарського суду від 20.12.2006 р. до справи було залучено в якості відповідача Маріупольську міську раду.
Відповідачі відхилили поданий позов з огляду на відсутність заборони на здійснення приватизації спірних приміщень у Законі України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ), відсутність порушень прав та інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Донецької області від 28.02.2007 р. (головуючий суддя Морщагіна Н.С., судді Мєзенцев Є.І., Плотніцький Б.Д.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай" до науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт ЛТД" м. Маріуполь, Управління міського майна Маріупольської міської ради про визнання недійсним договору від 02.09.2005 р. купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А/п, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Февральська, 42, укладеного між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради та науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Градієнт ЛТД" в частині передання у власність Науково-виробничому товариству "Градієнт ЛТД" площадки до сходин площею 3,9 кв. м (кім. N 3) та сходин площею 6,6 кв. м (кім. N 1) під літером 139, що є протипожежним евакуаційним входом та виходом до приміщення загального користування для товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай" та для Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт" задоволено.
Визнано недійсним договір від 02.09.2005 р. купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А/п, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Февральська, 42, укладений між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради та науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Градієнт ЛТД" в частині передання у власність Науково-виробничому товариству "Градієнт ЛТД" площадки до сходин площею 3,9 кв. м (кім. N 3) та сходин площею 6,6 кв. м (кім. N 1) під літером 139, що є протипожежним евакуаційним входом та виходом до приміщення загального користування для товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай" та для Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт"; з відповідачів: наукововиробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт ЛТД" м. Маріуполь, Управління міського майна Маріупольської міської ради на користь позивача стягнуто 203 грн. судових витрат.
Провадження у справі в частині визнання недійсним рішення Маріупольської міської ради від 09.06.2006 р. N 1107 "Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації" шляхом викупу Науково-виробничим Товариством з обмеженою відповідальністю "Градієнт ЛТД" площадки до сходин площею 3,9 кв. м та сходин площею 6,6 кв. м за адресою м. Маріуполь, вул. Февральська, будинок 42 припинено на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в зв'язку з відмовою позивача від позову у цій частині.
Судове рішення вмотивовано набранням чинності рішенням господарського суду Донецької області по справі N 35/84 від 18.03.2002 р., відповідно до якого договір оренди в частині передачі в оренду ТОВ "Градієнт ЛТД" приміщень у вигляді площадки до сходин та сходин визнаний недійсним на майбутнє, оскільки зазначені приміщення є приміщеннями загального користування для ТОВ "Алтай" та "ТОВ" "Градієнт-ЛТД" як протипожежні евакуаційні виходи; факти, встановлені цим рішенням, за частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) не доводяться знову під час розгляду справи, в якій беруть участь ті самі сторони, а право на укладання договору купівлі-продажу спірних приміщень з ТОВ "Градієнт ЛТД" випливає саме з договору оренди.
Також місцевий господарський суд зазначив, що рішенням суду від 20.01.2004 р. по справі N 12/470в встановлено, що спірні приміщення є приміщеннями загального користування для обох сторін, тому вони не підлягають приватизації в силу рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. N 4-рп/2004.
На думку суду, продаж приміщень одному з співвласників порушує рівність у можливості здійснення їх прав.
Вказані обставини суд першої інстанції визнав такими, що підтверджують укладення спірного договору всупереч вимогам чинного законодавства, що є підставою його недійсності за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.07 р. (судді - головуючий М'ясищев А.М., Алеєва І.В., Шевкова Т.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано; позивачу відмовлено у позові про визнання недійсним договору від 02.09.2005 р. купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А/п, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Февральська, 42, укладеного Управлінням міського майна Маріупольської міської ради та науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Градієнт ЛТД" в частині передання у власність Наукововиробничому товариству "Градієнт ЛТД" площадки до сходин площею 3,9 кв. м (кім. N 3) та сходин площею 6,6 кв. м (кім. N 1) під літером 139, що є протипожежним евакуаційним входом та виходом до приміщення загального користування товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай" та Наукововиробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт"; провадження у справі щодо визнання недійсним рішення Маріупольської міської ради N 1107 від 09.06.2006 р., до управління міського майна Маріупольської міської ради про зобов'язання передати приміщення до комунальної власності, по зобов'язання про демонтаж двох дверей припинено за пунктом 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (відмова від позовних вимог).
При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим господарським судом не розглянуто всі визначені в позовній заяві позовні вимоги (зокрема, про демонтаж дверей), а також зазначив, що позивач та відповідач ТОВ "Градієнт" не були співвласниками спірних приміщень, які відносились до комунальної власності, спірні нежилі приміщення придбано НВ ТОВ "Градієнт ЛТД" в порядку статей 10 та 11 Закону України "Про приватизацію невеликих підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) з додержанням вимог законодавства України про приватизацію, що не містить будь-яких заборон та обмежень щодо приватизації спірного майна; зміна власника допоміжних приміщень не вплине на визначене судовим рішенням право позивача користуватися спірним приміщенням.
Також апеляційний суд відхилив посилання позивача на рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 р. N 4-рп/2004, вказавши, що воно стосується питань приватизації допоміжних приміщень житлового фонду, який не відноситься до комунальної власності (належить товариствам співвласників).
Апеляційний господарський суд визнав безпідставним застосування частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), вказавши, що рішення, на які покликався суд першої інстанції, не містять преюдиціальних фактів щодо спірних правовідносин; розглянувши доводи про порушення спірною угодою прав позивача, суд вказав, що позивач не довів, з посиланням на чинне законодавство, яким чином порушені його інтереси укладанням спірної угоди.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору від 02.09.2005 р. купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А/п, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Февральська, 42, укладеного між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради та науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Градієнт ЛТД" в частині передання у власність Науково-виробничому товариству "Градієнт ЛТД" площадки до сходин площею 3,9 кв. м (кім. N 3) та сходин площею 6,6 кв. м (кім. N 1) під літером 139, що є протипожежним евакуаційним входом та виходом до приміщення загального користування для товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай" та для Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт", залишивши без змін рішення місцевого суду в цій частині; касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, а саме апеляційним судом не застосовано рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. N 4-рп/2004 щодо заборони приватизації допоміжних приміщень, не прийнято до уваги попередні судові рішення, що обмежують приватизацію спірних приміщень, апеляційний суд прийняв у якості доказів матеріали, що не є належними та допустимими доказами відповідно до приписі статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Також скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд всупереч постанові Вищого господарського суду від 31.10.2006 р. не виконали її вказівки, що є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи; не з'ясували питання про право власності на спірні приміщення, що за твердженням позивача, належать йому, та вийшов за межі позовних вимог, самостійно встановивши сервітут.
Відповідач - НВ ТОВ "Градієнт" - у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи повністю. Інші відповідачі та третя особа не надали відзив на касаційну скаргу, не скористалися правом на участь представника в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачами було укладено 02.09.2005 р. договір N 795 купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення, літ. А/п прим. 139, кімн. 1, 2, 3, I, загальною площею 41,7 кв. м, розташоване за адресою м. Маріуполь, вул. Лютнева, 42. Також судом встановлено, що згідно технічного паспорту приміщення площею 41,7 кв. м складається з кімнати площею 29,4 кв. м (літ. 1), кімнати площею 1,8 кв. м (літ. 2) та пожежного виходу (літ. 3, літ. I). НВ ТОВ "Градієнт ЛТД" в приміщенні встановило дві металеві двері: між складовими частинами пожежного виходу та між сходами та вулицею.
Рішенням господарського суду Донецької області від 18.03.2002 р. по справі N 35/84 було задоволено позовні вимоги позивача у даній справі до Управління міського майна Маріупольської міської ради про визнання недійсним договору оренди N 540-0 від 24.11.1998 р. в частині передання в оренду приміщень пожежного виходу; рішенням господарського суду Донецької області від 20.01.2004 р. по справі N 12-470-в було задоволено позовні вимоги позивача у даній справі до НВ ТОВ "Градієнт ЛТД" про усунення перешкод у користування майном та зобов'язано відповідача демонтувати металеві двері, розташовані між площадкою та сходами; згідно постанови від 30.06.2004 р. виконавче провадження у даній справі закінчено; рішенням господарського суду Донецької області від 17.09.2002 р. по справі N 16/451 задоволено позовні вимоги НВ ТОВ "Градієнт ЛТД" до Управління міським майном Маріупольської міської ради про визнання права користування нежитловими приміщеннями по вул. Февральській, 42 у м. Маріуполі, а саме: коморою та сходовою площадкою.
Вказавши, що право користування ТОВ "Алтай" закріплено рішенням господарського суду Донецької області по справі N 12/470-в та положеннями Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ), апеляційний господарський суд дійшов висновку, що попереднім власником спірних приміщень виступала територіальна громада м. Маріуполя, ТОВ "Алтай" не було співвласником спірних приміщень та мало щодо них лише передбачене судовим рішенням право користування; зміна форми власності на майно не спричиняє припинення у ТОВ "Алтай" права користування пожежними виходами, в зв'язку з чим спірний договір не порушує його прав, інші підстави для недійсності чи нікчемності даного договору позивачем не наведено, та відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання частково недійсним договору купівлі-продажу.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є відповідність спірної угоди в частині вимогам чинного законодавства.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), відповідно до підстав та предмету позову, які були зазначені позивачем у позовній заяві.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
Судова колегія касаційної інстанції зазначає, що, розглянувши повторно матеріали справи відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), апеляційний господарський суд перевірив доводи, які були наведені позивачем у позовній заяві, як підстави недійсності правочину, зміст правочину, відповідність його приписам чинного законодавства, що регулюють порядок приватизації та забезпечення пожежної безпеки, встановив зміст прав позивача щодо спірних приміщень та відсутність порушення спірною угодою прав та інтересів позивача.
Доводи касаційної скарги про прийняття судом апеляційної інстанції неналежних та недопустимих доказів не можуть впливати на суть прийнятого рішення, яке ґрунтується на належному та допустимому доказі (судовому рішенні) про встановлення права користування позивача спірними приміщеннями, також на визначенні власника спірних приміщень, від імені якого здійснювалось їх відчуження як комунального майна, та нормах чинного законодавства, що регулюють порядок здійснення приватизації.
Судова колегія погоджується з висновками апеляційної інстанції щодо незастосування частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) та рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. N 4-рп/2004 до спірних правовідносин, та зазначає, що постанова касаційної інстанції від 31.10.2006 р. у даній справі не містить обов'язкових для виконання судами попередніх інстанцій вказівок щодо жодної з обставин, на які покликається позивач.
В іншій частині постанову апеляційної інстанції не оскаржено.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.
Як наслідок, прийнята апеляційним судом постанова відповідає вимогам статті 105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) та Постанови Пленуму Верховного суду України N 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам статті 22 Цивільного кодексу ( 435-15 ); доводи стосовно неповноти дослідження обставин справи фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами апеляційної та першої інстанції та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та ґрунтуються на викривленому тлумаченні змісту постанови Вищого господарського суду України від 31.10.2006 р.; підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 1 частини 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтай" залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2007 р. у справі N 25/134пд господарського суду Донецької області залишити без змін.
Головуючий Л.Рогач
Судді Н.Волковицька Т.Гоголь