ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
5 липня 2006 року
м. Київ

Справа N 1-1085/05кс

Про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень

(Ухвалу залишено без змін на підставі
Постанови Верховного Суду України від 23.10.2007)

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого судді-доповідача : Ц.,

Суддів: Г., К., Л., Ю.,

при секретарі судового засідання П.,

за участі: представника позивача О., представника відповідача М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго” (ЛМКП “Львівтеплоенерго”) до Державної податкової інспекції у м. Львові (ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень встановила:

У листопаді 2004 року ЛМКП “Львівтеплоенерго” звернулося в суд з позовом до ДПІ у м. Львові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за NN 522630/0/20282, 1042320/0/20287, 1052320/0/20284 від 18 жовтня 2004 року та про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Львові N 19336/23-4 від 01 жовтня 2004 р. про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань.

Зазначали, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 14.10.2004 р. про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання підприємством вимог податкового та валютного законодавства за період з 1.04.2003 р. по 31.03.2004 р.

Посилаючись на те, що оцінка окремих господарських операцій за перевірений період відображена в акті однобоко, без врахування положень Законів України “Про податок на додану вартість”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” - просили податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами перевірки і в порушення норм наведених Законів та рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов’язань визнати недійсними.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28 квітня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2005 року, позов задоволено частково.

Податкові повідомлення-рішення за NN 522630/0/20282, 1042320/0/20287, 1052320/0/20284 від 18 жовтня 2004 року визнані недійсними.

Провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції у м. Львові N 19336/23-4 від 01.10.2004 року про застосування до ЛМКП “Львівтеплоенерго” непрямих методів визначення сум податкових зобов’язань припинено.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Львові, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позову, а справу направити на новий розгляд.

ЛМКП “Львівтеплоенерго” з доводами скарги не погоджується і у запереченнях на неї зазначило, що постановлені рішення є законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди встановили, що 04.12.2002 року між ЛМКП “Львівтеплоенерго” (виконавець) та ТОВ “Енергія” (замовник) було укладено договір N 1-Ек 12/02 на підставі якого виконавцем надано послуг з технічної експлуатації і обслуговування турбогенератора станційного N 2 на суму 9 651 323, 83 грн.

На підставі договорів N 1-РО 2 від 10.12.2002 р. та N 3-РО5/03 від 28.05.2003 р. замовник надав підприємству послуги по постачанню теплової енергії в гарячій воді і по нагріванню мережної води на суму 10 693 669, 59 грн.

Посилаючись на те, що проведення зазначених операцій заздалегідь передбачає отримання збитків ЛМКП “Львівтеплоенерго”, оскільки вартість послуг по нагріванню мережної води не може бути більшою від вартості послуг по обслуговуванню турбогенератора і те, що сторони в угоді є пов'язаними особами (ЛМКП “Львівтеплоенерго” засновник ТОВ “Енергія” із 20% часткою в статутному фонді), податковий орган, застосувавши непрямий метод визначення сум податкових зобов’язань і на підставі звичайних цін, дійшов висновку про заниження позивачем сум валового доходу на 1 047 152,33 грн., а як наслідок і заниження податку на додану вартість на суму у 209 430, 53 грн.

Також встановлено, що 7.02.2003 р. ЛМКП “Львівтеплоенерго” (покупець) та ТОВ “Вектор” (продавець) уклали договір постачання трьох мікрозварювальних установок за ціною у 4 126 625 грн. кожна (без ПДВ). Товар отримано за накладною продавця від 17.11.2003 р. на загальну суму 14 855 850 грн. де 2 475 975 грн. ПДВ.

12 листопада 2003 р. ЛМКП “Львівтеплоенерго” ( в якості комітента) та ПП “Технопроект” (як комісіонер) уклали договір комісії за умовами якого комісіонер зобов’язався реалізувати мікрозварювальні установки по ціні 4 151 625 грн. за одну (без ПДВ). За даними вантажно-митної декларації N 50004/3/030704 установки загальною вартістю 12 466 548, 49 грн. вивезені за кордон України.

Оскільки підприємством вартість установок на суму 12 379 875 грн. включена до валових витрат у ІV кварталі 2003 року, а за висновком Львівської Торгово-Промислової Палати верхня межа кожної з цих установок становила лише 1 066 400 грн., то ДПІ дійшла висновку про завищення валових витрат на 3 060 225 грн., неправомірне включення до податкового кредиту суму ПДВ сплаченого в ціні придбання товару і безпідставне завищення бюджетного відшкодування розміром у 1 780 026 грн.

Податковим повідомленням-рішенням N 522630/0/20282 позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у картці особового рахунку платника податків за травень 2003 року у розмірі 45416,00 грн. та визначено штрафну санкцію у розмірі 22708,00 грн.

Рішенням N 1042320/0/20287 у картці особового рахунку ЛМКП “Львівтеплоенерго” за листопад 2003 р. зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 780 026,00 грн., з визначенням фінансової санкції розміром у 890 013,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням N 1052320/0/20284 підприємству за непрямими методами визначена сума податкового зобов’язання по сплаті податку на додану вартість у 330 186 грн., з яких 220 124 грн. основного платежу та 110 062 грн. штрафних санкцій.

Визнавши зазначені податкові повідомлення-рішення недійсними, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, правильно виходили з того, що у відповідача не було законних підстав для визначення сум податкових зобов’язань шляхом застосування непрямих методів.

За змістом п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно із п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 цього Закону України доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

У п.п.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено, що, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За правилами п.п.1.20.6 п.1.20 ст. 1 даного Закону, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Оскільки відповідач не довів наявність на ринку послуг пов'язаних з технічною експлуатацією та обслуговуванням турбогенератора або операцій з ідентичними або однорідними послугами, а інформація про ціну таких послуг відсутня та недоступна, то суди дійшли правильного висновку, що звичайною є ціна послуг передбачена в договорі.

За змістом п.1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо безпосередньо після їх закінчення.

Надані підприємством первинні документи підтверджують виникнення цивільних прав та обов’язків позивача по придбанню і реалізації мікрозварювальних установок.

Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( п.5.1 ст. 5) визначено, що валові витрати виробництва та обігу це суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а тому у позивача виникло право на віднесення витрат по придбанню установок до складу валових.

При цьому суди правильно зазначили, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Оскільки не встановлено підстав для визначення категорії звичайної ціни, передбачених Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств" та Законом України "Про податок на додану вартість”, то посилання відповідача на невідповідність ціни придбання мікрозварювальної автоматизованої технологічної установки рівню звичайних цін обґрунтовано відхилено.

За правилами п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Позивачем до податкового кредиту за операцією придбання мікро зварювальних установок включено податок на додану вартість за належно оформленою податковою накладною виданою ТОВ “Вектор”, що спростовує твердження відповідача про безпідставність віднесення 1 836 135 грн. до податкового кредиту в листопаді 2003 року.

Крім того, суди правильно зазначили, що порядок і підстави визначення сум податкових зобов'язань платників податків за непрямими методами регулюється п.4.3 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а тому, за відсутності наведених в цій нормі підстав, відповідачем неправомірно застосовано непрямий метод для визначення сум податкових зобов'язань позивача.

За таких обставин доводи касаційної скарги про неправильне застосування вимог п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п.4.3 ст. 4 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами” не узгоджується з встановленими судами фактами і висновків судів не спростовують.

Доводи скарги стосовно залишення судами поза увагою листа Державної прикордонної служби України про відсутність даних про перетин товаром кордону України, що позбавляло позивача права застосовувати нульову ставку ПДВ, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.6.2. п.6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” ( в редакції на час проведення господарської операції) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення засвідчено належно оформленою вантажною митною декларацією.

Оскільки таку декларацію підприємство надало, то підтверджені нею відомості не можуть спростовуватися одним лише листом Держприкордонслужби про відсутність фіксації перетину державного кордону судном, назва якого не збігається з назвою у запиті податкової служби.

Крім того, питання правильного застосування нульової ставки ПДВ не було предметом судового розгляду.

За правилами ч. 1 ст. 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 223, 230 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 28 квітня 2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2005 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий

Судді