ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 27 червня 2006 р. N 21/239-05
Про визнання права власності
Вищий господарський суд України <...> розглянув касаційну скаргу (ВАТ державної холдінгової компанії...) на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 р. зі справи N 21/239-05 за позовом (СПД - фізичної особи) до (ВАТ державної холдінгової компанії...) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ (далі - відділення ФДМ) про визнання права власності. <...>
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
<...>
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2005 р. <...> у задоволенні позову відмовлено. Назване рішення з посиланням на приписи статей 272, 331, 332 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) мотивовано тим, що проведення поліпшень орендованого майна з дозволу орендодавця не є підставою виникнення в орендаря права власності на об'єкт оренди.
Постановою-Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 р. <...> рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено: право власності на спірну будівлю визнано за позивачем. У прийнятті названої постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що здійснені (СПД - фізичною особою) істотні поліпшення орендованого майна с переробкою речі в розумінні частини першої статті 332 ЦКУ, а відтак і підставою виникнення у позивача права власності на спірний нерухомий об'єкт відповідно до частини четвертої цієї статті.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (ВАТ державна холдінгова компанія...) просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що висновок спеціаліста від 21.12.2004 р. з приводу визначення вартості здійснених позивачем поліпшень орендованого майна не є належним доказом в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПКУ), а відтак не може бути покладений в обґрунтування висновків суду.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувану постанову бе з змін, а скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- (ВАТ державної холдінгової компанії...) (орендодавець) та (СПД - фізична особа) (орендар) було укладено договори оренди <...>, на підставі яких протягом 2000-2002 років позивач орендував у відповідача нежитлове приміщення загальною площею 59,9 кв. м, розташоване у АДРЕСА_1;
додатковою угодою від <...> до договору оренди <...> передбачено обов'язок орендодавця відшкодувати орендареві вартість поліпшень об'єкта оренди, зроблених за згодою орендодавця протягом дії цього договору, у випадку неможливості відокремлення таких поліпшень без пошкодження орендованоі будівлі;
з дозволу ВАТ “Дніпрошахтобуд” позивачем було виконано ремонт та переобладнання орендованого приміщення;
загальна вартість здійснених позивачем поліпшень становить 23411 грн., у той час коли ринкова вартість спірної будівлі складає 33084 грн. Причиною спору з даної справи стало питання щодо можливості виникнення у позивача права власності на спірний об'єкт нерухомості.
Мотивуючи прийняті рішення, судові інстанції послалися на приписи статті 332 ЦКУ. Проте правові наслідки здійснення наймачем поліпшень орендованого майна передбачено статтею 778 ЦКУ, за приписами якої:
наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (частина перша);
якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта);
якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості (частина п'ята).
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що орендар (наймач) має право на визнання за ним права власності лише на таку частину об'єкта оренди, яка є пропорційною розміру його витрат на поліпшення цього майна, та за умови здійснення таких поліпшень за згодою орендодавця (наймодавця).
Разом з тим, апеляційним судом було помилково визнано право власності за позивачем на всю і будівлю. До того ж господарськими судами не було встановлено, проведення яких саме робіт та на яку суму було узгоджено сторонами, та не визначено, які саме роботи були проведені позивачем з поліпшення орендованого майна, а які пов'язані з особливостями його власної діяльності.
Втім, Верховний Суд України у постанові від і 28.02.2006 р. зі справи N 20-3/133 зазначив про необхідність з'ясування таких обставин піц час вирішення аналогічних спорів.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Крім того, апеляційна інстанція, встановивши факт створення позивачем нової речі в результаті проведених поліпшень, по суті, перебрала на себе не притаманні суду функції експерта, порушивши тим самим вимоги статті 41 ГПК України.
За таких обставин прийняті рішення місцевого та апеляційного господарських судів з даного спору підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, з'ясувати обставини, зазначені в цій постанові, вирішивши питання про призначення експертизи, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права та прийняти законне і обґрунтоване рішення. <...>