ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.04.2005
Справа N 3/219
Про стягнення бюджетної заборгованості
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 08.09.2005
відмовлено в допуску до провадження
за винятковими обставинами)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: [...]
розглянула касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві (надалі ДПІ у м. Полтаві)
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 14.01.05
у справі N 3/219
господарського суду Полтавської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанії "Украгропромторг" (надалі Товариство)
до ДПІ у м. Полтаві,
відділення Державного казначейства у м. Полтаві (надалі ВДК у м. Полтаві)
про стягнення бюджетної заборгованості в сумі 436 343,91 грн.
В засіданні взяли участь представники [...]
У судове засідання 28.04.05 сторони по справі не з'явилися, а тому на підставі ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється сторонам.
Рішенням від 11.11.04 господарського суду Полтавської області (суддя [...]) позовні вимоги Товариства задоволено повністю.
Зазначене рішення місцевого суду мотивовано тим, що податковим органом всупереч ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не відшкодовується Товариству бюджетна заборгованість з податку на додану вартість за квітень, травень та червень 2004 року.
Постановою від 14.01.05 Київського міжобласного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у м. Полтаві залишено без задоволення, а рішення від 11.11.04 господарського суду Полтавської області без змін.
Не погоджуючись із рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ у м. Полтаві звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від 14.01.05 та рішення від 11.11.04 та у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених рішень судовими інстанціями було порушено норми матеріального права, а саме: п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), де визначено право органів державної податкової служби на здійснення перевірок правильності нарахування та сплати податків.
Крім того, вказує на необхідність обов'язкового проведення документальної перевірки платника податків стосовно нарахування податку на додану вартість та проведення зустрічних перевірок основних постачальників (виробників, імпортерів), що передбачено Наказом Державної податкової адміністрації України за N 375 від 01.08.98 "Про затвердження Методичних вказівок по організації порядку адміністрування відшкодування податку на додану вартість" і Наказом Державної податкової адміністрації України за N 196-ДСК від 24.04.03 "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам".
На день розгляд справи по суті письмові відзиви на касаційну скаргу від Товариства та ВДК у м. Полтаві не надійшли.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до неї, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, в ході здійснення своєї господарської діяльності Товариством до контролюючого органу було подано податкові декларації з податку на додану вартість за квітень, травень і червень 2004 року, згідно яких платником податків заявлено до відшкодування суму ПДВ в розмірі 436 343,91 грн., зокрема, за квітень 2004 року в сумі 17 153 грн., за травень 2004 року в сумі 190 638 грн. та за червень 2004 року в сумі 228 552 грн.
На підставі матеріалів справи судовими інстанціями встановлено, що між Товариством та його контрагентами було укладено цивільно-правові угоди. На виконання договірних зобов'язань контрагентами Товариства було передано на підставі актів прийому-передачі, а Товариством прийнято товарно-матеріальні цінності.
Матеріалами справи підтверджено, що Товариством було отримано від контрагентів податкові накладні, які оформлено відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом визначено Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР (далі Закон).
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону ( 168/97-ВР ) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону ( 168/97-ВР ) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону ( 168/97-ВР ) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону ( 168/97-ВР ) визначено, що у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.
Згідно п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону ( 168/97-ВР ) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.
Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються законодавством.
Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю.
З огляду на наведені вимоги Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що попередні судові інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення та постанови дійшли підставного висновку про правомірність заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість за період квітень-червень 2004 року.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 Закону ( 168/97-ВР ), як це зазначається у п.п. 7.2.4 Закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що як встановлено судом першої та апеляційної інстанції на підставі наданих сторонами доказів по справі, контрагенти Товариства зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковими посилання контролюючого органу на необхідність проведення зустрічних перевірок основних постачальників платника податків для відшкодування бюджетної заборгованості, оскільки дане твердження не відповідає вимогам Закону ( 168/97-ВР ), зокрема, п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 де передбачено право платника податку на відшкодування з державного бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації, від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом, яке виникає незалежно від виконання вимог, передбачених наказами Державної податкової адміністрації України за N 375 від 01.08.98 "Про затвердження Методичних вказівок по організації порядку адміністрування відшкодування податку на додану вартість" та за N 196-ДСК від 24.04.03 "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам".
Зазначені накази Державної податкової адміністрації України не можуть обмежувати права платника податку на відшкодування сум ПДВ, передбаченого Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до п. 4 Порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду. Органи Державного казначейства України перераховують кошти своїми платіжними дорученнями з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок, вказаний у висновку податкового органу чи рішенні суду.
Також, враховується, що згідно п. 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у декларації. Дані, наведені у декларації, мають відповідати даним бухгалтерського обліку платника та даним книг податкового обліку.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органи державної податкової служби здійснюють, зокрема, перевірку бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій.
З огляду на викладене обов'язковість проведення зустрічних перевірок визначається податковими органами самостійно. Проте призначення податковим органом проведення такої перевірки не може подовжити місячний термін відшкодування з державного бюджету України податку на додану вартість, визначений Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів постановила:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві N 801/9/10-041 від 28.01.05 залишити без задоволення.
Постанову від 14.01.05 Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі N 3/219 господарського суду Полтавської області залишити без змін.