ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
17 січня 2007 року
м. Київ
Справа № К-9589/06
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого-судді: Ф.,
Суддів: Г., Л., М., Ч.,
при секретарі – Д.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Братської МДПІ на рішення господарського суду Миколаївської області від 24.02.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р. у справі за позовом ТОВ “Сократіс” до Братської МДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, - встановила:
Позивач ТОВ “Сократіс” звернулося до суду з позовом до Братської МДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000232301/0 від 02.07.2004 р. про визначення за непрямими методами податкового зобов’язання зі сплати ПДВ в сумі 55100 грн. і застосованої штрафної санкції в сумі 11020 грн.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24.02.2005 р. задоволені позовні вимоги ТОВ “Сократіс”.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р. апеляційна скарга Братської МДПІ залишена без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 24.02.2005 р. – без змін.
Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Братська МДПІ звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що рішення суду першої інстанції, в порушення вимог ст. 84 ГПК України, щодо змісту судового рішення, фактично не обґрунтовано, тому суд апеляційної інстанції беручи до уваги положення щодо порядку розгляду апеляційної скарги, межі перегляду справи в апеляційній інстанції, встановлених ст.ст. 99, 100 ГПК України, заслухав представників сторін, дослідив матеріали справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як встановлено матеріалами справи, Братською МДПІ в Миколаївській області здійснена позапланова документальна перевірка ТОВ “Сократіс” з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ за період з 01.04.2001 р. по 01.07.2004 р., за наслідками якої складено акт № 23-111/20 від 02.07.2004 р.
На підставі цього акту Братською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232301/0 від 02.07.2004 р. про визначення за непрямими методами податкового зобов’язання зі сплати ПДВ в сумі 55100 грн. і застосованої штрафної санкції в сумі 11020 грн.
Як вбачається з акту № 23-111/20 від 02.07.2004 р. предметом перевірки була правильність обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ за період з 01.04.2001 р. по 01.07.2004 р.
Між тим, у п. 1.12. акту вказано, що при перевірці використані Декларації про прибуток підприємства з додатками до них за 2001, 2002, 2003 роки та матеріали комплексної документальної перевірки від 28.10.2003 р. № 23-0111/45. Отже, Декларації з ПДВ за період з 01.04.2001 р. - 01.07.2004 р. при проведенні перевірки податковою інспекцією взагалі не перевірялися, про що свідчить зміст пунктів 21.1-2.2 акт перевірки , згідно яких органом ДПС описані дані викладені у додатку “М” Декларації з податку на прибуток за I півріччя 2001 р. Вказуючи про збільшення податкових зобов’язань по декларації в сумі 55100 грн. ДПІ не зазначила, за який саме податковий період зроблено донарахування вказаної вище суми. З розрахунку № 1 до акту перевірки вбачається, що нарахування амортизаційних відрахувань основних фондів, які передані позивачем до статутного фонду СВК “Агрофірма “Варт” та визначення залишкової їх вартості в сумі 275 600 грн. із нарахуванням ПДВ на цю суму – 55 100 грн., здійснено податковою інспекцією за I квартал 2003 р., тоді як відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, позивач подавав до органу ДПС податкові декларації з ПДВ за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що у податкової інспекції були відсутні підстави для донарахування ПДВ за інший податковий період – ІІІ квартал 2003 р.
За висновком ДПІ, ТОВ “Сократіс” не звільняється від оподаткування в частині недоамортизації балансової вартості основних фондів при їх передачі СВК “Агрофірмі “Варт”, тому відповідно до пп. 7.41. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” вартість основних фондів (275 600 грн.) підлягає оподаткуванню податком на додану вартість у розмірі 20%, отже сума ПДВ складає 55 100 грн.
Згідно пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 зазначено вище Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Однак, у даному випадку ТОВ “Сократіс” не придбавало, а передавало, як засновник, до статутного фонду СВК “ Агрофірма “Варт” основні фонди, а тому посилання ДПІ на порушення товариством “Сократіс” пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону є безпідставним.
Відповідно до п. 6.1 ст. 6 вищезазначеного Закону, об’єкти оподаткування визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковується за ставкою 20%.
Згідно із пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону, операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи не є об’єктом оподаткування, отже відсутня база оподаткування, а тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що немає підстав для нарахування ПДВ за вказаною в акті перевірки операції та відповідно і для застосування штрафної санкції, при нарахуванні якої у оспорюваному податковому повідомленні-рішенні відсутні посилання на певну законодавчу норму, у відповідності до якої нараховувалася ця санкція.
Відповідно до ст. 1 Указу Президента “Про деякі заходи з делегування підприємницької діяльності” від 23.07.1998 р. № 817/98 органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності (контролюючі органи), проводять планові та позапланові виїзні перевірки. Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами “а-е” частини першої ст. 3 вищезазначеного Указу.
З акту № 23-111/20 від 02.07.2004 р. вбачається, що позапланова перевірка не була виїзною і проводилася на підставі п. “в” ст. 3 Указу № 817 – виявлення недостовірних даних, заявлених у документах обов’язкової звітності.
Згідно висновку начальника відділу податкового аудиту від 02.07.2004 р. недостовірність даних ґрунтується на висновках акту перевірки № 23/0111/45 від 28.10.2003 р. та аналізу Декларацій про прибуток підприємства.
Однак, зазначена обставина спростовується рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.03.2004 р. у справі № 6/30, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2004 р. Ці судові акти у подальшому залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2005 р. Приймаючи рішення у справі № 6/30, судові інстанції визнали обґрунтованими вимоги ТОВ “Сократіс” про стягнення бюджетної заборгованості по ПДВ в сумі 24 574,86 грн. по Декларації з ПДВ за березень 2001 р. правомірність відшкодування якої підтверджена актом комплексної позапланової документальної перевірки № 23-0111/45 від 28.10.2003 р.
Згідно рішення Братської МДПІ від 02.07.2004 р. визначення податкових зобов’язань із застосуванням непрямих методів здійснено на підставі пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181, з причини не знаходження ТОВ “Сократіс” за юридичною (фактичною) адресою.
Відповідно до пп. 4.3.1. абзацу 2 пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181, сума податкових зобов’язань платника податків може бути визначена за непрямим методом, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків, у зв’язку із неподанням ним у встановлені строки податкової декларації з причини не встановлення фактичного місцезнаходження підприємства. Якщо непрямий метод було застосовано у зв’язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства обов’язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи для встановлення місцезнаходження такого платника податків, покладається на податковий орган.
Як встановлено матеріалами справи, ТОВ “Сократіс” надавало податкові декларації за перевіряємий період.
В обґрунтування правомірності визначення податкових зобов’язань із застосуванням непрямих методів з причини не знаходження платника за юридичною адресою, Братська МДПІ послалась на акти тематичних перевірок з питання місцезнаходження підприємства за юридичною (фактичною) адресою від 02.07.2004 р., 27.12.2004 р., а також на відповідь Єланецької райдержадміністрації Миколаївської області від 24.12.2004 р. № 385 про відсутність у 2004 р. відомостей щодо зміни місцезнаходження ТОВ “Сократіс”.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ці документи не є доказами здійснення достатніх заходів для встановлення місцезнаходження платника податків, оскільки такі заходи слід здійснювати до прийняття рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов’язань, а не на день чи після прийняття такого рішення та проведення перевірки.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в акті № 23-111/20 від 02.07.2004 р. вказано про використання методу визначення податкового зобов’язання за оцінкою інших об’єктів, процесів та явищ, відомостей і даних, які свідчать про податкове зобов’язання платника податків, згідно п. 3.14 частини ІІІ Методичних рекомендацій визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами затверджених ДПА України від 05.07.2002 р. № 312.
Однак, акт перевірки не містить змістовного опису запитуємої та отриманої інформації, на підставі якої проведені розрахунки за визначенням податкових зобов’язань з податку на додану вартість, як це передбачено вищевказаним пунктом методичних рекомендацій. Методичні рекомендації, на які послалась ДПІФ в акті перевірки, не є нормативних актом, і являє собою документ рекомендаційного характеру. Відповідно до пп. 4.3.3. п. 4.3. ст. 4 Закону № 2181, Методика визначення суми податкових зобов’язань за непрямими методами затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання положення вказаної норми Закону № 2181, постановою Кабінет Міністрів України від 27.05.2002 р. № 697 затверджена відповідна Методика, яка передбачає визначення елементів податкових баз та певні методи, що використовуються для визначення податкових зобов’язань непрямими методами, що не враховано та не використано органом ДПС при проведенні перевірки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у податкового органу не було підстав для проведення позапланової перевірки, взагалі відсутні підстави для визначення податкового зобов’язання з ПДВ по операції з передачі основних фондів засновником ТОВ “Сократіс” до статутного фонду СВК “Агрофірма “Варт”, не було підстав і для застосування непрямих методів у випадку, передбаченому пп. 4.3.1 п. 4.3. ст. 4 Закону № 2181 і таке застосування, відповідно до пп. 4.3.4 п. 4.3. ст. зазначеного Закону, не дозволяється.
Крім того, судова колегія апеляційного суду дійшла правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами такої перевірки підлягає визнанню недійсним як не відповідаючи чинному законодавству, що і було зроблено судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів , - ухвалила:
Касаційну скаргу Братської МДПІ залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 24.02.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р. – без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді