Коригування та списання дебіторської заборгованості

Заборгованість відображається у бухгалтерському обліку на підставі первинних документів. Однак при їх складанні можуть допускатися помилки.

Правила бухгалтерського обліку передбачають проведення щорічної інвентаризації активів і зобов'язань підприємства.

Інвентаризації піддається також дебіторська і кредиторська заборгованість.

Після закінчення інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами в обліку підприємства повинні залишатися виключно узгоджені суми. Це необхідно для того, щоб виконувалася вимога про достовірність фінансової звітності (п. 16 П(С)БО 1).

Основним первинним документом при проведенні звірки з контрагентами-покупцями (замовниками), постачальниками (підрядчиками) є Акт звірки розрахунків. Типова форма такого документа не затверджена. Тому кожне підприємство складає такі акти у довільній формі з дотриманням вимог п. 2 ст. 9 Закону про бухоблік, які передбачають наявність у первинному і зведеному обліковому документах таких обов'язкових реквізитів:

- назва документа (форми); - дата і місце складання;

- назва підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст і обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що надають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приклад акта звірки наведений нижче.

Зразок

ПП “Схід”

Акт звірки № 25

по рахунку 631 “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”

Станом на 01 лютого 2008 p. no TOB “Дніпро” числиться дебіторська (кредиторська) заборгованість:

Заборгованість на користь ТОВ “Дніпро” становить- П'ятнадцять тисяч гривень.

Головний бухгалтер Бідненко С. М

М.П. ПП “Схід”.

Заборгованість ПП “Схід” підтверджена в сумі-- Тридцять тисяч гривень.

Головний бухгалтер Дудус В. М.

М.П. ТОВ “Дніпро”

17 лютого 2007 р. м. Лозова

Заборгованість може бути скоригована (списана) на підставі досудового (претензійного) врегулювання або на підставі судових рішень, які не оскаржені і набули законної сили.

У таблиці наведені причини розбіжностей з контрагентами і способи їх врегулювання для випадку, коли прийнято рішення про уточнення заборгованості у власному обліку підприємства.

Списання дебіторської
заборгованості на підставі
рішення суду

На практиці досить часто виникають ситуації, коли підрядчик (постачальник послуг), який відобразив валовий дохід і податкове зобов'язання на підставі акта виконаних робіт, потім програє в суді справу про стягнення оплати з боржника на тій підставі, що не може підтвердити факт виконання робіт відповідним документом.

У чинному законодавстві не міститься норм, які регулюють такі правовідносини. Відсутні з цього питання й будь-які роз'яснення або листи органів державної податкової служби та інших контролюючих органів.

Тому для вирішення такого питання не залишається нічого іншого, як звернутися до логічного тлумачення норм чинного законодавства. Спробуємо скористатися в цій ситуації загальними принципами публічного і приватного права.

Використовуючи такий шлях, ми дійдемо висновку: за відсутності у суб'єкта господарювання доходів, немає підстав для сплати останнім і податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Такий підхід підтверджується положеннями п.3.1 ст.3 Закону про оподаткування прибутку, де визначено об'єкт оподаткування на прибуток і зазначено, що таким об'єктом є прибуток, визначений у порядку, встановленому цим Законом.

Разом з тим, поставлена задача, а саме зменшення податкового зобов'язання за цією операцією, може бути досягнута кількома шляхами (варіантами). У цьому висновку наведемо два найбільш очевидні варіанти досягнення поставленої мети.

При цьому обидва варіанти базуються як на схожому, так і, іноді, на прямо протилежному тлумаченні норм чинного законодавства. У зв'язку з цим видається сумнівною можливість використання обох запропонованих варіантів одночасно. Розглянемо обидва варіанти.

Варіант 1. Зменшення суми валового доходу на суму раніше нарахованої, віднесеної до доходу, але не отриманої винагороди виконавця.

Як уже було зазначено, підприємством провадилося нарахування дебіторської заборгованості замовника послуг і віднесення до складу валового доходу сум, що належать за їх надання.

Разом з тим, оплачена така заборгованість не була. Більш того, підприємство брало участь у судовому процесі як позивач з приводу стягнення заборгованості із замовника. Результатом такого процесу стала відмова у задоволенні вимог позивача. При цьому вищою судовою інстанцією встановлено, Що замовнику послуги фактично не надавалися.

Згідно з положеннями ЦК України особливістю договорів на надання послуг є споживання послуги безпосередньо у момент її надання (ст. 901).

Разом з тим, суд установив, що фактично послуга контрагентом не споживалася, отже, виконавцем не надавалася.

З цього випливає, що фактично угода була припинена, і виконання зобов'язань у її межах жодною зі сторін не провадилося, - не були виконані зобов'язання замовника з оплати вартості послуг, не виконувалися і зобов'язання виконавця з надання послуг. У зв'язку з відсутністю виконання зобов'язань за угодою не настають і будь-які юридичні наслідки, пов'язані з нею, у тому числі і податкові, відсутні правовідносини сторін, які є елементами зобов'язання за договором про надання послуг.

Суд установив, що у виконавця відсутні правові підстави для отримання будь-якої винагороди за надання послуги, тому що таке надання не надавалося.

При цьому така оцінка фактичних обставин була дана судом у періоді, значно більш пізньому, ніж період, у якому було здійснено збільшення валового доходу і сплата податку до бюджету. Надання судом такої оцінки фактичних обставин призвело до втрати правових підстав для нарахування і віднесення до складу валового доходу сум винагороди виконавця у період оголошення постанови суду.

Пов'язано це з тим, що, згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону про оподаткування прибутку, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід- це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Зокрема, валовий дохід включає доходи від продажу товарів (робіт, послуг).

Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), надання права на користування або на розпорядження товарами, утому числі нематеріальними активами та іншими, ніж товари, об'єктами власності за компенсацію (п. 1.31 Закону про оподаткування прибутку).

Разом з тим, як уже було зазначено, судом було встановлено, що замовник послуги не отримував, з чого можна зробити висновок, що відсутній факт надання послуг виконавцем. З урахуванням того, що закон пов'язує виникнення у підприємства доходу, який підлягає включенню до валового доходу, з фактом продажу послуг, то за відсутності факту такого продажу немає об'єкта для включення до валового доходу - немає доходу.

Крім того, звертаємо увагу на положення п. 11.3 Закону про оподаткування прибутку, згідно з яким “датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку-дата її оподаткування в касі платника податку, а за відсутності такої- дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку”.

Таким чином, Закон про оподаткування прибутку пов'язує момент виникнення зобов'язань зі збільшення валового доходу з однією з подій - отриманням грошових коштів або наданням робіт (послуг).

Як випливає з оцінки, що дана фактичним обставинам судом, відсутній факт отримання замовником послуг, отже, з урахуванням положень ст. 901 ЦК України, виконавцем такі послуги не були надані. Грошові кошти виконавцем також отримані не були. У зв'язку з цим можна стверджувати, що відсутня подія, при настанні якої виконавцю належало збільшити свій валовий дохід, - немає дати зарахування коштів і не було фактичного надання послуг.

Таким чином, у цій ситуації відсутній як об'єкт для включення до складу валового доходу, так і подія, за датою якої таке включення мало відбуватися.

Як уже зазначено, факт неотримання замовником послуг, отже, і факт відсутності фактичного надання виконавцем послуг був установлений судом у періоді після збільшення валового доходу і сплати податку до бюджету. Однак саме за результатами податкового періоду, в якому було оголошено ухвалу суду, і на підставі такої ухвали підприємство отримало право на зменшення свого валового доходу на суму винагороди за ненадані послуги, тобто на суму, необгрунтоване віднесену до складу валового доходу за низкою підстав.

Такими стали обставини, наявність яких випливає з установлених судом фактичних обставин відносин сторін:

- відсутній факт надання платником податку послуг;

- у платника податку відсутній дохід;

- відсутня дата, за якою у платника податку виникає зобов'язання зі збільшення суми валового доходу.

У разі коли у зазначеному звітному періоді такі зміни у податковому обліку зроблені не були, слід скористатися правом, наданим п. 5.1 Закону № 2181, де зазначено, що коли у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону № 2181) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, то такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Як випливає зі ст. 15 Закону № 2181, строк давності становить 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

Варіант 2. Збільшення суми валових витрат на суму віднесеного раніше у дохід винагороди виконавця.

Закон про оподаткування прибутку встановлює, що до валових витрат підприємства відносяться суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не призвели до позитивного наслідку (пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку).

Відповідно до наведеного, для того щоб будь-яка сума могла бути включена до валових витрат за правилами зазначеного підпункту, необхідно, щоб ця сума відповідала таким необхідним вимогам:

- платник податку вживав певних заходів щодо її стягнення;

- у результаті проведення цих заходів сума не стягнена з боржника;

- сума не включена до складу валових витрат раніше з якихось інших підстав;

- сума відповідає критеріям безнадійної заборгованості.

Лише утому випадку, коли сума відповідає всієї сукупності наведених вимог, платник податку має повне право на включення такої суми до складу валових витрат. Відповідно, якщо сума не відповідає хоча б одній з перелічених вимог, то включення її до складу валових витрат неможливо.

Розглянемо, чи відповідають суми у вигляді винагороди за надання послуг необхідним вимогам, достатнім для їх включення до складу валових витрат за пп. 5.2.8 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку.

Закон про оподаткування прибутку не встановлює переліку заходів, які необхідно розпочати з метою стягнення суми боргу з боржника. Можливі заходи для стягнення боргів визначені у п. 12.1 ст. 12 цього Закону. Це:

- звернення до суду з позовом;

- направлення боржнику претензії;

- вчинення виконавчого припису нотаріусом.

У ситуації, що розглядається, платник податку для стягнення заборгованості з боржника, що виникла у зв'язку з наданням останньому послуг, звертався до суду. Тобто заходи для стягнення боргу платником податку розпочаті.

За наслідками розгляду справи в кількох інстанціях суд вищої інстанції виніс ухвалу про відмову у задоволенні вимог платника податку.

Зазначений факт свідчить про те, що розпочаті платником податку заходи для стягнення боргу не призвели до позитивного результату.

Далі, природно, суми, включені до валового доходу як винагорода за надані послуги, не були включені до валових витрат платника податку.

Згідно з п. 1.25 ст. 1 Закону про оподаткування прибутку безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

1) заборгованість за зобов'язаннями, за якою минув строк позовної давності;

2) прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови що дії кредитора щодо примусового стягнення майна позичальника не призвели до повного погашення заборгованості;

3) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:

- фізичної особи, на яку згідно із законом може бути направлене стягнення;

- фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку, або при їх ліквідації (знятті з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);

4) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

5) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

6) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

При цьому, насамперед, звернімо увагу, що, згідно з наведеною нормою Закону про оподаткування прибутку, безнадійною заборгованістю може бути визнаний будь-який вид заборгованості, а не лише дебіторська заборгованість, що виникла через несвоєчасну оплату відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг), як це передбачено у п. 12.1 ст. 12 цього самого Закону, що регулює облік сумнівної заборгованості.

Оскільки у випадку, що розглядається, боржником виступає юридична особа, то необхідно вивчити ознаки, пов'язані з визнанням заборгованості безнадійною щодо юридичних осіб. У наведеному переліку ознак- це ознаки, викладені в абзацах 1, 3, 4 і 5 п. 1.25.

Згідно з абзацом першим однією з ознак, на підставі якої заборгованість для цілей оподаткування визнається безнадійною, виступає закінчення строку позовної давності.

Визначення поняття “позовної давності ” представлене у ст. 256 ЦК України: “Позовна давність- це строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу”.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання плину строку позовної давності починається з дня, коли у кредитора виникає право висунути вимогу про виконання зобов'язання. Тривалість строку позовної давності для стягнення боргу, що виник у зв'язку з обставинами, що розглядаються, становить 3 роки.

Згідно з положеннями ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення кредитором позову до боржника. Після переривання плин позовної давності починається заново.

При цьому час, що пройшов до моменту переривання строку позовної давності, до нового строку не зараховується, тобто строк позовної давності після перерви починається з самого початку на весь строк, встановлений у законі для різних видів вимог, який у випадку, що розглядається, дорівнює трьом рокам.

Прийняття судом позовної заяви означає початок плину позовного провадження, сутністю якого є розгляд заявлених вимог власне кажучи і винесення рішення за цими вимогами. Закінченням такого судового провадження слід вважати набрання рішенням чинності, у зв'язку з чим сторони і треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники втрачають право заявляти у суді ті самі позовні вимоги з тих самих підстав, а також заперечувати в іншому суді вже встановлені судом факти.

Згідно зі ст. 223 ЦПК України рішення суду, якщо воно не було оскаржено, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження або на апеляційне подання. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набираєчинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Набрання чинності рішенням суду слід вважати подією, настання якої закінчує перерву плину строку позовної давності, що виник у зв'язку з поданням кредитором позову до боржника. З моменту набуття законної сили рішення суду закінчення строку позовної давності починається заново й у повному обсязі.

Оскільки платник податку звертався до суду за задоволенням своїх вимог з боку боржника, і його заява була прийнята до розгляду, то такими його діями строк позовної давності було перервано. І лише з проголошенням ухвали апеляційного господарського суду перерва плину строку позовної давності була зупинена.

Починаючи з цієї дати для визнання заборгованості такою, за якою минув строк позовної давності, необхідно щоб минули три роки, тобто за заборгованістю, що розглядається, строк позовної давності мине через три роки після оголошення рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ознаки, наведеної в абзаці третьому, заборгованість юридичної особи, оголошеної банкрутом, для цілей оподаткування може бути визнана безнадійною, У разі коли така заборгованість залишилася непогашеною внаслідок недостатності майна такої юридичної особи-боржника-банкрута, кошти від продажу якого спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. Цей же абзац містить правило, згідно з яким заборгованість визнається безнадійною й у зв'язку з недостатністю майна юридичної особи під час її ліквідації.

Визнання заборгованості безнадійною за абзацом четвертим можливе лише за наявності вихідних спеціальних умов - відносин застави між боржником і кредитором.

Згідно з положеннями абзацу п'ятого для визнання заборгованості безнадійною необхідно установити наявність обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у встановленому порядку.

Виходячи з положень чинного законодавства України, під обставинами непереборної сили (форс-мажору) слід розуміти надзвичайну і непереборну за даних умов силу (стихія, дії суспільного ворога, оголошена і неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові безладдя, громадська демонстрація, блискавка, пожежа, буревій, повінь, землетрус, снігові замети або ожеледь, вибух тощо), дію якої немож-ливо передбачити заздалегідь, і у разі виникнення якої неможливо розпочати відповідні дії з її запобігання.

Оскільки, відповідно до ситуації, що розглядається, такі відносини між боржником і кредитором відсутні, то заборгованість, що має місце, не може бути визнана безнадійною з підстав, що міститься в абзацах 3,4, 5 (п. 1.25 Закону про оподаткування прибутку).

Отже, з усього вищенаведеного випливає висновок проте, що життєздатний і цілком обґрунтований варіант, коли збільшення суми валового доходу за пп. 5.2.8 Закону про оподаткування прибутку може відбутися після закінчення 3-літнього строку позовної давності за такою заборгованістю, початок плину якого збігається з моментом оголошення рішення суду апеляційної інстанції.

Основна мета діяльності українських контролюючих органів - надходження до бюджету якомога більшої кількості коштів, для чого всі засоби підходять.

Особливості податкового
обліку заборгованості,
не погашеної через дії
обставин непереборної сили

Наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) звільняє боржника від виконання зобов'язань.

Факт наявності обставин непереборної сили, згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Закону про оподаткування прибутку, повинен підтверджуватися документально, при цьому досить будь-якого з нижче-наведених документів. Це:

- підтвердження Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України;

- підтвердження уповноважених органів іншої держави, легалізованих консульськими установами України, у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави;

- рішення Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затверджене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, включаючи рішення щодо визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які потягли за собою втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, які перевищують 30 відсотків від середнього врожаю за попередні 5 календарного років.

Така заборгованість включається до валових витрат лише банками та іншими фінансовими установами. Інші підприємства в цьому випадку не змінюють валові витрати і валовий дохід. Однак для випадку, коли обставини непереборної сили мають тимчасовий характер, застосовується інше правило:

“У разі коли за висновком відповідного уповноваженого органу, визначеного підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 цієї статті, обставини непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору) носять тимчасовий характер і не впливають на дієспроможність дебітора сплатити заборгованість після її закінчення, кредитор може надати претензію дебітору стосовно сплати зазначеної заборгованості. У випадку якщо дебітор не погасив зазначену заборгованість чи кредитор не звернувся з позовом до суду стосовно стягнення такої заборгованості протягом строків, визначених законодавством, валові доходи кредитора і дебітора збільшуються на суму зазначеної заборгованості” (пп. 12.4.2 п. 12.4 ст. 12 Закону про оподаткування прибутку).

При цьому, як зазначається у Податковому роз'ясненні № 346, збільшення валових витрат на підставі пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону не відбувається.

Податкові наслідки
прощення боргу в процесі
санації підприємства

Кредитор має законне право укласти цивільно-правовий договір прощення боргу, який є частиною мирової угоди, укладеного в процесі процедури санації, при дотриманні вимог таких законодавчих норм. Це:

1. Стаття 605 ЦК України, яка передбачає право кредитора звільнити боржника від боргу і право боржника погодитися з таким звільненням шляхом укладення між ними угоди, а також накладає заборону на звільнення кредитором боржника від боргу, у разі якщо це порушує права третіх осіб на майно кредитора*. За відсутності останньої обставини така угода буде правомірною.

2. Обов'язкові вимоги, встановлені розд. IV Закону про банкрутство.

3. Порядок провадження господарського процесу, щодо мирової угоди, встановлений ст. 78 ГПК України, згідно з якою про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Щодо податкового обліку у кредитора, то до сум заборгованості, які були включені до складу валових витрат, і відповідних їм відносинам застосовується ст. 12 Закону про оподаткування прибутку.

Які ж правила податкового обліку встановлює Закон № 349 для сум безнадійної заборгованості, прощених кредитором боржнику при укладенні мирової угоди в процесі процедури санації, які попередньо були віднесені до складу валових витрат?

Розглянемо всі законодавчі норми ст. 12 Закону про оподаткування прибутку, які приписують збільшувати валовий дохід за певних умов, - пп. пп. 12.1.2, 12.1.5 і п. 12.4 ст. 12.

Підпункт 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Закону про оподаткування прибутку є складною законодавчою нормою, що містить як диспозицію (виражений в імперативній формі припис збільшити валовий дохід), так і гіпотезу (частини “а”, “б” і ”в” абзацу 1 описують обставини, за наявності яких застосовується диспозиція).

Гіпотеза підпункту, у свою чергу, є складною альтернативою, яка виключає з переліку обставин, за наявності яких застосовується диспозиція, укладену мирову угоду: “крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом” (частина “б” пп. 12.1.2 ст. 12).

Отже, порядок збільшення валового доходу, передбачений пп. 12.1.2, не застосовується при укладенні мирової угоди в межах процедури санації боржника.

Підпункт 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону про оподаткування прибутку також є складною законодавчою нормою, що містить диспозицію (абзац 1), складну гіпотезу (частини “а” і ”б” абзацу 1) та спеціальні положення (абзаци 4, 5 і 6). Абзац 6 пп. 12.1.5 ст. 12 містить спеціальне положення, яке визначає порядок податкового обліку заборгованості, що є предметом мирової угоди і попередньо віднесеної до складу валових витрат.

За правилами подолання змістовних колізій у законодавстві, якщо один і той самий випадок є предметом регулювання кілько* (двох і більше) правових норм одна з яких є загальною (вста новлюється правило, що засто совується для типових випад ків), а інша виступає спеціальнок (встановлює унікальне правило що застосовується для особли вого випадку), то застосовуєтьс: спеціальна норма.

Отже, до податкових наслідків, щ виникають внаслідок укладенн мирової угоди в межах процедур санації, слід застосовувати спеціальну норму абзацу 6 пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12. Ця норма також є складною, містить диспозицію і гіпотезу:

- гіпотеза: “Заборгованість, попередньо віднесена до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту,... яка визнана безнадійною... внаслідок ЇЇ списання відповідно до умов мирової угоди, укладеної згідно із законодавством з питань банкрутства...”;

- диспозиція: “.. .не змінює податкові зобов'язання як покупця, так і продавця у зв'язку з таким визнанням”.

Таким чином, спеціальна норма ст. 12 Закону про оподаткування прибутку містить виражений в імперативній формі припис, що прощення боргу кредитором боржнику в процесі процедури санації, правовим титулом якого виступає мирова угода, якщо така сума боргу раніше була включена кредитором до складу валових витрат, не спричиняє виникнення додаткових податкових наслідків для сторін. Це слід розуміти як право кредитора на збільшення валових витрат на сумнівну (безнадійну) заборгованість дебітора у порядку, передбаченому пп. 12.1.1 цього Закону, і відсутність обов'язку кредитора на збільшення валового доходу І при прощенні суми такого боргу 1 під час підписання мирової угоди в межах процедури санації.

Пункт 12.4 ст.12 Закону про оподаткування прибутку містить спеціальні норми, які передбачають особливий порядок податкового обліку сумнівної та безнадійної заборгованості у певних випадках. Податковий облік прощеного під час підписання мирової угоди боргу ця норма не регулює.

Виходить, податковий облік щодо сум боргу, прощеного кредитором дебітору під час підписання мирової угоди в межах процедури санації, регулюється абзацом 6 пп. 12.1.5 п. 12.1 ст.12 Закону про оподаткування прибутку. А ця норма не вимагає збільшення валового доходу кредитора при прощенні боргу, навіть якщо сума боргу раніше була віднесена кредитором до складу валових витрат.

____________________

* Наприклад, майно кредитора перебуває у податковій заставі або виконання кредитором своїх зобов'язань перед третьою особою поставлено у залежність від виконання боржником зобов'язань перед кредитором.

Список використаних документів

ЦК України - Цивільний кодекс України

ЦПК України - Цивільний процесуальний кодекс України

ГПК України - Господарський процесуальний кодекс України.

Закон про банкрутство- Закон України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у редакції від 30.06.1999 p. № 784-XIV

Закон про оподаткування прибутку - Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР

Закон про бухоблік- Закон України від 16.07.1999 p. № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”

Закон № 349 - Закон України від 24.12.2002 p. № 349-IV “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”

Закон № 2181 - Закон України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”

П(С)БО 1 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.1999р. №87

Податкове роз'яснення № 346 -Узагальнююче податкове роз'яснення щодо застосування пункту 12.1 статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, затверджене наказом ДПАУ від 11.07.2003р. №346

“Консультант бухгалтера” №31-32 (467-468) 11 серпня 2008 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)

Документи що посилаються на цей