ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21 травня 2008 року
м. Київ
Про визнання неправомірною відмови в перерахунку пенсії
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Співака В.І.
суддів: Білуги С.В.
Гаманка О.І.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.,
при секретарі Замезі Ю.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Калуші на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.08.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.10.2006 р. по справі за позовом П. до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші про визнання неправомірною відмови в перерахунку пенсії, - встановила:
У червні 2006 року П звернувся до суду з позовом до УПФУ в м. Калуші про визнання неправомірною відмови в перерахунку пенсії.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.08.2006 р. позов П. задоволено. Зобов’язано УПФУ в м. Калуші перерахувати пенсію П. з 01.01.2004 р. з врахуванням пільгового стажу. Стягнуто з УПФУ в м. Калуші на користь П. 3,40 грн. державного мита, 7,50 грн. за інформаційне забезпечення розгляду справи та 300 грн. за надання юридичної допомоги.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.10.2006 р. вказане судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі УПФУ м. Калуші, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами вірно встановлено, що П. з грудня 1982 року по жовтень 1991 року працював вахтово-експедиційним методом у структурних підрозділах об’єднання “Юганськнафтогаз” (м. Нефтеюганськ, Тюменська область, Ханти-мансійський округ), який згідно постанови Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 р. за N 1029 (в редакції постанови Ради Міністрів СРСР від 03.01.1983 р.) з подальшими змінами, прирівняно до районів Крайньої Півночі.
Відповідно до указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 р. за N 148 “Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в місцях, прирівняних до району Крайньої Півночі” робота в цих місцевостях зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Згідно указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року, зі змінами та доповненнями від 26.09.1967 р., “Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі” робота в цих місцевостях зараховується до страхового стажу в порядку 1 рік до 1,5 року. Згідно пункту 5 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який набув чинності з 01.01.2004 р., період роботи до 01.01.1991 р. в районах Крайної Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 р.
Тому судами зроблено вірний висновок про те, що позивач має право на пільгове обчислення стажу роботи та перерахунок пенсії з 01.01.2004 р. з врахуванням пільгового стажу.
Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
При прийнятті рішення суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права в частині розподілу судових витрат, що було залишено без уваги судом апеляційної інстанції, а саме стягненні з УПФУ в м. Калуші на користь П. 3,40 грн. державного мита, 7,50 грн. за інформаційне забезпечення розгляду справи та 300 грн. за надання юридичної допомоги, а всього 310,90 грн., які підлягають стягненню з Державного бюджету України, а не з УПФУ в м. Калуші.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Колегія суддів вважає, що обставини справи встановлені повно і правильно, але рішення суду першої інстанції є помилковим тільки в частині, тому на підставі статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, судове рішення суду першої інстанції змінити в частині.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів – постановила:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Калуші задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.10.2006 р. скасувати.
Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.08.2006 р. по справі за позовом П. до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші про визнання неправомірною відмови в перерахунку пенсії змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови в такій редакції: Стягнути з Державного бюджету України на користь П. 3,40 грн. судового збору, 7,50 грн. за інформаційне забезпечення розгляду справи та 300 грн. за надання юридичної допомоги, а всього 310,90 грн. В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 237 КАС України.
Судді