ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
21.05.2008 р.
м. Київ

Справа К-11436/06

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 15.03.2005 р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14.07.2005р. у справі N 12/318-04 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромисловий комплекс “Відродження” до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна податкова адміністрація у Вінницькій області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.03.2005 р., залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 14.07.2005 р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції від 03.09.2004 р. N000082301/3/11170. Стягнуто з Гайсинської МДПІ на користь ТОВ “АПК “Відродження” 85 грн. витрат на державне мито та 118грн. витрат на державне мито та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Гайсинська МДПІ Вінницької області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме: вимог п. 3 ч. 1 ст. 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” N 436, зазначаючи, з посиланням на приписи ч. 1 ст. 1 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 р. N 108/95, що виплата заробітної плати працівникам не є соціальними виплатами на екстрені випадки у розумінні Указу Президента України N 436; вимог п. 6 ч. 1 ст. 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” N 436 та п. 2.17 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19.02.2001 р. N 72, зазначаючи, що грошові кошти, отримані працівником підприємства на відрядження використано не за цільовим призначенням, а на закупку пшениці; вимог п. 2.10 та п. 4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, вважаючи, що оприбуткування коштів у книзі N 2 не можна рахувати, як оприбуткування готівки; вимог ст.ст. 1, 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. N 2181-ІІІ та ст. 3 Указу Президента України N 436, зазначаючи, що податкова інспекція правильно використала вказаний Закон у частині визначення порядку вручення та його оскарження у адміністративному чи судовому порядку та керувалась Інструкцією про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженою Наказом ДПА України N 110 від 17.03.2001 р. та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 р. за N 268/5459.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки від 09.03.2004 р. N 0168/23/15-017/03734122 зафіксовано витрачання позивачем готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції та інших касових надходжень, на виплату заробітної плати в сумі 26458,21 грн. при наявності податкової заборгованості; використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням в сумі 2200 грн.; не оприбуткування у касі підприємства готівки, отриманої в установі банку, в сумі 3070 грн.

На підставі акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження податковою інспекцією згідно із п.п. “а”, “б”, “в”, “г” п.п. 4.2.2. ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. N 2181-ІІІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.09.2004 р. N 000082301/3/11170 про визначення позивачеві податкового зобов’язання у сумі 53008,21 грн. з фінансових санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка та вирішено спір на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Абзацом 4 статті 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 р. N436/95 (в редакції Указу Президента України від 07.09.2001 р. N 802/2001) передбачено, що за витрачання готівки з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень (крім коштів, отриманих із кас установ банків) на виплати, що пов'язані з оплатою праці (за винятком екстрених (невідкладних) обставин - соціальних виплат громадянам на поховання, допомоги при народженні дитини, одиноким та багатодітним матерям, на лікування в разі хвороби, компенсацій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), за наявності податкової заборгованості застосовуються фінансові санкції у розмірі здійснених виплат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій шляхом дослідження касових книг, видаткових касових ордерів, заяв працівників, довідок виконкому Жерженівської сільської ради, здійснені позивачем виплати коштів з оплати праці у липні-листопаді 2002 року, за наявності податкової заборгованості, здійснені у зв’язку з невідкладеними обставинами, мова про які йде у абз. 4 ст. 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 р. N 436/95. Здійснення виплат у зв’язку з екстреними (невідкладними) обставинами виключає застосування фінансових санкцій, у зв’язку з чим суд касаційної інстанції відхиляє доводи податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, які стосуються цього епізоду.

Не можна погодитися з доводами податкової інспекції стосовно правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, використання виданих на відрядження коштів на потреби, пов’язані з метою відрядження, не може вважатися використанням коштів не за цільовим призначенням, адже законодавство не забороняє працівникові підприємства використовувати у відрядженні кошти, в тому числі і власні, на потреби підприємства. Така позиція узгоджується з приписами п. 2.15 “Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 р. N 72 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001р. за N 237/5428.

Посилання податкової інспекції у касаційній скарзі на те, що оприбуткування коштів у книзі N 2 не можна рахувати, як оприбуткування готівки, суд касаційної інстанції визнає безпідставними, оскільки вважає, що позивач оприбуткував кошти у касовій книзі, а ведення другої касової книги є іншим порушенням вимог законодавства за яке не може бути застосована відповідальність, передбачена за неоприбуткування готівки.

За порушення вимог законодавства, якими встановлені правила ведення касових операцій у національній валюті не може бути застосована штрафна (фінансова) санкція шляхом прийняття у відповідності до вимог “Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби України”, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001р. N 110 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за N 268/5459, такої форми акта ненормативного характеру, як податкове повідомлення. Ця Інструкція розроблена на виконання та відповідно до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. N 2181-ІІІ.

Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. N 2181-ІІІ є спеціальним законом із питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. N 1251-XII, а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, а податкове повідомлення – це письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення може бути прийнято лише щодо податкових зобов’язань зі сплати податків і зборів (обов’язкових) платежів, перелік яких визначений Законом України “Про систему оподаткування”, а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

Виходячи із змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 15.03.2005 р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14.07.2005р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя

Судді

Документи що посилаються на цей