ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
18 березня 2008 року
м. Київ

08/35

Про визнання незаконним рішення

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області (далі – Держцінінспекція) справу за позовом Ірпінської міської санітарно-епідеміологічної станції (далі – СЕС) до Держцінінспекції про визнання незаконним рішення, – встановила:

У вересні 2005 року СЕС звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним рішення Держцінінспекції від 11 листопада 2004 року N 238 “Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін”. Згідно з цим рішенням до позивача застосовано економічні санкції в сумі 151064,37 грн., а саме: вилучено в доход державного бюджету 50354,79 грн. необґрунтовано отриманого доходу та 100709,58 грн. штрафу.

Господарський суд міста Києва постановою від 21 листопада 2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2006 року, позов задовольнив.

У скарзі Держцінінспекція просить переглянути за винятковими обставинами і скасувати ухвалені у справі рішення у зв’язку з неоднаковим порівняно з іншими справами та неправильним застосуванням у цій справі касаційним судом положень Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі – Закон України N 168/97-ВР) та Постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року N 1351 “Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби” (далі – постанова N 1351). На обґрунтування скарги Держцінінспекція послалася на те, що визначені у Постанові N 1351 тарифи є фіксованими, а отже, нарахування на них податку на додану вартість (далі – ПДВ) за ставкою 20 відсотків неправомірне.

Перевіривши за матеріалами справи, що розглядається, наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції, положень законодавства, зокрема, Закону України N 168/97-ВР і Постанови N 1351, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про незаконність ухвалених у цій справі судових рішень.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України N 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Постановою N 1351 були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. Ці тарифи включали ПДВ (оскільки у постанові не було зазначене протилежне).

Держцінінспекція, заперечуючи проти доводів СЕС, послалась на те, що в пояснювальній записці до проекту Постанови N 1351 та в розрахунках, наведених на обґрунтування запропонованих тарифів, було зазначено про включення до них ПДВ.

Задовольняючи позов, суди всіх інстанцій виходили з того, що згідно з відповіддю Державної податкової адміністрації України від 15 вересня 2003 року N 8101/5/15-2416 на запит Міністерства охорони здоров’я України, яка відповідно до підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є податковим роз’ясненням, до ціни послуг, що надаються установами й закладами державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі Постанови N 1351, необхідно додавати ПДВ.

З таким висновком погодитись не можна. Державна податкова адміністрація України, даючи відповідь, виходила з помилкового припущення про те, що до тарифів (прейскурантів), установлених Постановою N 1351, ПДВ не включено. Крім того, відповідно до підпункту “г” підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону податкове роз’яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами в межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Таким чином, на спірні правовідносини згадана відповідь не поширюється.

За наведених обставин судові рішення не узгоджуються з вимогами чинного законодавства і підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, – постановила:

Скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2006 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2006 року та постанову господарського суду міста Києва від 21 листопада 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи що посилаються на цей