ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
21 травня 2008 року
м. Київ

Справа № К-8056/06

Про стягнення заробітної плати

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Г. рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10.09.2002 р. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 04.12.2002 р. по справі за позовом Г. до прокуратури Сумської області про стягнення заробітної плати, -

встановила:

У листопаді 2001 року Г. звернувся до суду з позовом до прокуратури Сумської області про стягнення заробітної плати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10.09.2002 р. у задоволенні позовних вимог Г. було відмовлено за пропуском строків звернення до суду.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 04.12.2002 р. вказане судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі Г., не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить змінити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстав для скасування судових рішення відповідно до статей 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не має.

Судами вірно встановлено, що позивач дійсно працював на різних посадах в органах прокуратури з 05.08.1959 р. по 31.12.1997 р., у вересні 1994 року звільнився у зв’язку з виходом на пенсію. З жовтня 1994 року по грудень 1997 року позивач знову приймався кілька разів на роботу, за строковими трудовими договорами, працював на посадах старшого слідчого прокуратури Сумської області. Загальний стаж роботи позивача на посадах слідчого становить понад 34 роки.

Наказ Генерального прокурора України № 18І К від 02.04.1996 р., в частині скасування виплат працюючим пенсіонерам надбавок та доплат, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 р. № 232, суди визнають таким, що суперечить вказаній Постанові Кабінету Міністрів України та Указу Президента України від 02.06.1995 р. № 414/95, згідно якого позивач мав право на отримання 25 % надбавки з 01.01.1996 р. та до звільнення – 31.12.1997 р., на загальну суму 1158,22 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції від 19.01.1995 р.) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Після звільнення, вважаючи своє право на отримання надбавки порушеним, Г. звертався в органи прокуратури, але його звернення були відхилені як прокуратурою Сумської області, так і Генеральною прокуратурою України ще в грудні 1998 року, а з позовом до суду позивач звернувся лише 27.11.2001 р.

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно зроблено висновок про пропуск строків звернення до суду позивачем та про відсутність причин їх поновлення.

Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, якою встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком, не поширюється на спірні відносини, оскільки вона введна в дію Законом України від 11.07.2001 р. і зворотньої сили не має.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

ухвалила:

Касаційну скаргу Г. залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10.09.2002 р. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 04.12.2002 р. по справі за позовом Г. до прокуратури Сумської області про стягнення заробітної плати – без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді

Документи що посилаються на цей