КОНСУЛЬТУЄ ДПА УКРАЇНИ
Юридичний департамент
Донарахування податку на прибуток через
призму правової позиції судових рішень
Основні засади, ставки та механізм справляння податку на прибуток підприємств визначено Законом № 334/94-ВР.
Відповідно до ст. 3 цього Закону прибуток, який є об'єктом оподаткування, визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.
Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР).
Під терміном “амортизація основних фондів і нематеріальних активів” розуміють поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань, установлених ст. 8 Закону № 334/94-BР.
Відповідно до ст. 11 Закону № 509-ХІІ органи державної податкової служби як контролюючі органи стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які чинним законодавством віднесено до їх компетенції.
Підпунктом 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III передбачено випадки, коли орган державної податкової служби як контролюючий орган має право визначити суму податкового зобов'язання платника податків. У випадку настання однієї з таких підстав і визначення податкового зобов'язання податковий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення.
Податкові повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток підприємств є одним з видів податкових повідомлень-рішень, які найчастіше оскаржуються платниками податків.
Необхідно зазначити, що суди неоднозначне вирішують справи цієї категорії, основними причинами чого є:
недосконалість (суперечливість, колізійність, неузгодженість) діючого законодавства та інших нормативно-правових актів;
неоднаковий підхід до розуміння (роз'яснення, тлумачення) норм права у сфері оподаткування.
Вирішення судами спорів про включення до складу валових витрат сум понесених підприємством витрат, пов'язаних з реалізацією товарів за ціною, нижчою від ціни придбання
Протягом 2006 - 2007 pp. неоднозначною залишалась позиція суду щодо застосування п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, у результаті чого суди різних інстанцій виносили рішення на користь як органів державної податкової служби, так і платників податків.
Приймаючи рішення на користь платників податків, суди обґрунтовували їх тим, що Закон № 334/94-ВР не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрат з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток.
Пунктом 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено ведення обліку прибутку (убутку) балансової вартості покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах.
Суди наголошують, що порядок уцінки товару регулюється Положенням № 120/190. Згідно із зазначеним Положенням якщо підприємство має потребу провести уцінку товару, то за рішенням керівника створюється комісія для виявлення товарів, що підлягають уцінці, й визначається сума цієї уцінки.
Відповідно до ст. 6 Закону № 507-ХІІ у господарському обігу застосовуються вільні ціни й тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи. Статтею 7 цього Закону визначено, що вільні ціни й тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Відповідачами не наводяться обгрунтовані докази на підтвердження того, що ціна проданого позивачем товару підлягає державному регулюванню.
Таким чином, суд зазначав, що суб'єкти підприємницької діяльності цілком правомірно здійснюють продаж окремих партій товару за ціною, нижчою від ціни придбання, та не повинні провадити уцінку.
Проте існує й протилежна позиція із зазначеного питання.
У 2008 р. суди, у тому числі Вищий адміністративний суд України, приймають рішення на користь органів ДПС, мотивуючи це так: відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 1.32 ст. 1 цього Закону визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Отже, включення до складу валових витрат сум понесених витрат, пов'язаних з реалізацією певних товарів (робіт, послуг) за ціною, нижчою за ціну придбання, є неправомірним, оскільки зазначену діяльність не спрямовано на отримання прибутку, тобто здійснено не для використання товарів у власній господарській діяльності.
У справі за позовом ТОВ “С” до МДПІ у м. Дніпропетровську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень постановою господарського суду, залишеною в силі ухвалою апеляційного господарського суду, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що здійснені товариством операції з продажу продукції за цінами, нижчими від цін її придбання, в частині перевищення сум витрат над сумою доходу, для отримання якого здійснювалися ці витрати, не відповідають вимогам, що пред'являються до господарської діяльності у значенні п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР.
Вищим адміністративним судом України підтримано позицію судів попередніх інстанцій і, зокрема, зазначено:
“Збільшення власного капіталу є обов'язковою вимогою для віднесення витрат до валових витрат згідно з податковим обліком.
Документи, які б підтверджували збільшення власного капіталу товариства здійсненням операцій з придбання і продажу продукції, суду ні першої, ні апеляційної інстанції не було надано.
Операція з продажу товарів за ціною, нижчою від ціни придбання, є збитковою і суперечить меті підприємницької діяльності”.
В іншій справі за позовом ВАТ “ХПП” до ДПІ, яка також стосувалась донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій, Вищий адміністративний суд України, приймаючи ухвалу про відмову в задоволенні касаційної скарги ВАТ, своє рішення обгрунтував так:
“Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди мотивували свої рішення тим, що в порушення діючого законодавства в результаті занижено вартість наданих послуг не тільки порівняно з установленими самим позивачем тарифами, а й нижче собівартості цих послуг для окремих підприємств, що є нічим іншим, як штучним заниженням оподатковуваного прибутку”.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом господарської діяльності підприємства є заготівля, зберігання сільськогосподарської продукції та продукції переробної промисловості, заготівля та зберігання сортового насіння.
Відповідно до акта перевірки за послуги зі зберігання, відвантаження та переоформлення зернових культур насіння соняшника, які надаються ТОВ “О”, розраховувалися за встановленими на підприємстві тарифами.
При веденні податкового обліку право платника на самостійне встановлення цін і тарифів здійснюється в межах правил, визначених податковим законодавством.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з п. 1.32 ст. 1 зазначеного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Статтею 42 Господарського кодексу визначено підприємництво як безпосередню, самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до вимог п. 3 ПБО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” визначено, що дохід - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу.
Як зазначено в акті перевірки, “ВАТ “ХПП”, здійснюючи операції з надання послуг на адресу ТОВ “О”, зазнає збитків. Продаж зі свідомо значимим від'ємним фінансовим результатом впливає на прибутковість господарської діяльності підприємства, яке не отримує доходу та інших економічних вигод у своїй підприємницькій діяльності”.
Вирішення судами спорів про застосування пільг щодо податку на прибуток
Відповідно до ст. 15 Закону № 334/94-ВР ставки податку на прибуток, пільги щодо сплати податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати й зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.
Трапляються випадки, коли деякі підприємства застосовують пільги щодо податку на прибуток, які встановлюються їм органами місцевого самоврядування, посилаючись на частину другу ст. 1 Закону № 1251-ХІІ, якою передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування в межах сум, що надходять до їх бюджетів. На думку органів ДПС, такі дії підприємств та органів місцевого самоврядування є неправомірними виходячи з положень п. 3 ст. 15 Закону № 1251-ХІІ, згідно з яким сільським, селищним, міським радам надано право встановлювати лише місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
За наслідками перевірки таких підприємств органи ДПС приймають податкові повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій, які потім оскаржуються платниками податків у судовому порядку.
Проте позиція органів ДПС із зазначеного питання повністю підтримується Вищим адміністративним судом України, який виносить рішення на їх користь.
ЗАТ “ЗСК” звернулось до суду з позовом до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ЗАТ посилалось на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене за результатами документальної перевірки, проведеної податковим органом, прийнято всупереч нормам чинного законодавства України, а саме: частині другій ст. 19 Конституції України, пунктам 29, 30 ст. 26 Закону № 280/97-ВР, частині другій ст. 1 Закону № 1251-ХІІ, ст. 69 Бюджетного кодексу.
Рішенням господарського суду позовні вимоги ЗАТ “ЗСК” було задоволене у повному обсязі.
Постановою апеляційного господарського суду, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України, було скасовано рішення першої судової інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач повинен сплачувати податок на прибуток відповідно до Закону № 334/94-ВР, а твердження суду першої інстанції про те, що в органу ДПС були відсутні підстави для донарахування податку на прибуток і застосування фінансових санкцій з цього податку до ЗАТ “ЗСК” з підстав прийняття міською радою рішення про надання пільги, є помилковим.
Висновки суду апеляційної інстанції грунтувались на такому. Розпорядженням райдержадміністрації було зареєстровано ЗАТ “ЗСК”, включене до ЄДРПОУ із зазначенням форми власності - комунальна власність.
Під час перевірки органом ДПС встановлено, що ЗАТ “ЗСК” заявлено пільгу щодо податку на прибуток від страхової діяльності та податку на прибуток від інших видів діяльності за III - IV квартали 2002 р. на підставі рішення міської ради від 07.03.2002 p., що є порушенням ст. 1 Закону № 1251-ХІІ і про що зазначено в акті перевірки.
На підставі матеріалів справи судом першої інстанції було встановлено, що міською радою прийнято рішення про створення на території міста страхової компанії комунальної власності міської ради, а згідно з п. 3 зазначеного рішення міської ради для створення умов для більш ефективної діяльності цієї страхової компанії їй необхідно надати пільгу щодо сплати податку на прибуток у частині зменшення ставки оподаткування і встановлення її в розмірі 0,3%.
Судова колегія апеляційного господарського суду виходила з того, що відповідно до ст. 14 Закону № 1251-ХІІ податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків і зборів, які встановлюються Верховною Радою України та справляються на всій території України, а ст. 15 Закону № 334/94-ВР передбачено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо цього податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися і змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.
Справа неодноразово переглядалася судами апеляційної та касаційної інстанцій і в результаті ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ЗАТ “ЗСК” залишено без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
Таким чином, дотримуючись принципів верховенства права і законності, суд справедливо прийняв рішення на користь держави.
Наступний приклад стосується неправомірності використання платником податків пільг у зв'язку із внесенням змін до закону про державний бюджет щодо їх скасування.
Так, постановою господарського суду у справі за позовом ТОВ “Е” до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та штрафні санкції ТОВ було відмовлено в позові.
В обгрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись лише законами України.
Судом також було встановлено, що Законом № 2505-IV скасовано пільги щодо оподаткування суб'єктів спеціальної економічної зони “Яворів”, на підставі чого він дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до норм чинного законодавства.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ “Е” звернулось до апеляційного господарського суду, який скасував постанову суду першої інстанції у даній справі та задовольнив позов, обґрунтовуючи своє рішення так:
“У зв'язку з прийняттям Закону № 2505-IV позивач не був позбавлений права користуватися пільгами щодо сплати податку на прибуток, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення”.
За результатами касаційного оскарження Вищий адміністративний суд України підтримав позицію органу ДПС та задовольнив касаційну скаргу ДПІ, залишивши в силі постанову суду першої інстанції. Ухвалу Вищого адміністративного суду України обгрунтовано так:
“Відповідно до частин першої, третьої ст. 1 Закону № 1251-ХІ1 запровадження і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування; ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Пунктом 1 ст. 2 розділу першого Бюджетного кодексу визначено, що бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Зі змісту п. 3 ст. 4 розділу першого цього Кодексу випливає, що нормативно-правовими актами, які регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про державний бюджет.
Згідно з п. 19 ст. 2 цього розділу Бюджетного кодексу доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).
Закон про державний бюджет на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється у тому числі на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування дохідної частини державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про державний бюджет на поточний рік передбачає розмір кожної дохідної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов'язань для визначеного кола суб'єктів і звільнення окремих суб'єктів господарювання від сплати певних видів податків.
Таким чином, закон про державний бюджет установлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до держбюджету як елемента його дохідної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом можуть зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися та скасовуватися податкові пільги тощо.
Законом № 2505-IV, який набрав чинності з 31.03.2005 p., виключено положення статей 2 і 9 Закону № 402-XIV щодо особливостей оподаткування та податкових пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють таку діяльність на території спеціальної економічної зони “Яворів”.
Таким чином, з моменту набрання чинності Законом № 2505-IV позивач повинен сплачувати податок на прибуток на загальних підставах”.
Вирішення судами спорів щодо віднесення до валового доходу
сум безповоротної фінансової допомоги та вартості товарів (робіт,
послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді
Відповідно до частини першої п. 1.25 ст. 1 Закону № 334/94-ВР безнадійною заборгованістю є, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.
Згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону валовий дохід включає суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартість товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, тощо.
Відповідно до абзацу третього пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишається нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті (абзац третій п. 1.23 ст. 1 Закону № 334/94-ВР).
Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Строки позовної давності відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу можуть бути лише збільшені й не можуть бути скорочені.
Деякі платники податків не враховують зазначені положення законодавчих актів і не включають суми безповоротної фінансової допомоги та вартість безоплатно наданих товарів (робіт, послуг) до валових доходів, не визнаючи їх такими. Трапляються випадки, коли платники податків не надають органам ДПС під час перевірки необхідні документи або щоб використати як підставу проведення деяких господарських операцій виготовляють необхідні документи після завершення перевірки і представляють їх у суді. За результатами перевірки таких платників податків органи ДПС донараховують суми податку на прибуток та у відповідних випадках - і податку на додану вартість.
Суди різних інстанцій неоднозначне вирішують справи даної категорії, проте Вищий адміністративний суд України, перевіряючи правомірність застосування норм матеріального і процесуального права, приймає рішення на користь органів ДПС.
Постановою господарського суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного господарського суду, було відмовлено в позові ПП “І” до міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток. Господарський суд зазначив недоведеність обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог. Судові рішення вмотивовано так:
“Під час перевірки податковим органом установлено, що в порушення пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п. 3.1 ст. 3, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР підприємством не включено до складу валових доходів у І кварталі 2003 р. суму простроченої кредиторської заборгованості, за якою минув термін позовної давності, перед фірмою “N.V.”.
Відповідно до абзацу третього пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Підпунктом 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючим органом правомірно донараховано податок на прибуток у зв'язку з безпідставним невключенням до складу валових доходів простроченої кредиторської заборгованості.
Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася з позицією судів попередніх інстанцій у частині безпідставності доводів платника податків про те, що він не є боржником фірми “N.V.” за лізинговими контрактами, з огляду на те, що відповідно до головної книги ПП “І” на рахунку № 377/2 “Розрахунки по операціях лізингу” станом на 01.01.2003 р. обліковується залишок кредиторської заборгованості та відповідно до декларації з податку на прибуток позивачем у 2003 - 2004 pp. здійснювалось урегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості з фірмою “N.V.”.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України залишено без задоволення касаційну скаргу ТОВ “А” на постанову апеляційного господарського суду у справі щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ та районної ДПІ, якими ТОВ “А” донараховано податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість.
Щодо донарахування податку на прибуток під час перевірки було встановлено таке.
На підставі договору ТОВ “А” за 2002 р. передано на відповідальне зберігання ВАТ “X” 46 тис. т пально-мастильних матеріалів, з яких лише 12 тис. т завезено з відповідального зберігання ВАТ “Д”. Решта 34 тис. т (74% від загального обсягу) згідно із залізничними накладними та актами прийому-передачі завезено зі складів ТОВ “Т” і ВАТ “Н” за дорученням ТОВ “ФК”, зі складу ВАТ “З” (власником вантажу є ТОВ “О”), зі складу ВАТ “Л” (власником вантажу є ПП “ТНК”). Договірних відносин з жодним із зазначених підприємств ТОВ “А” не мало.
Документи, які б свідчили про розрахунки ТОВ “А” за отримані пально-мастильні матеріали із зазначеними підприємствами, відсутні (компенсація за товар не здійснювалась). Перевіряючими зроблено висновок, що товариство в порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР не включило до складу валового доходу вартість безоплатно отриманих з 01.10.2000 р. по 31.12.2002 р. товарів.
Вищий адміністративний суд України підтримав позицію органу ДПС та, зокрема, зазначив:
“Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на копії фондових повідомлень ВАТ “Д” про перекладення нафтопродуктів із зберігання позивача на ТОВ “ФК” за найменуванням та кількістю і на підтвердження позивачем листами правильності фондових повідомлень. Проте в ході документальних перевірок позивача відповідачем вилучалися всі первинні документи, і вищезазначених фондових повідомлень і листів не існувало”.
У зазначених листах ТОВ “А” до ВАТ “Д” відсутнє посилання, де, коли, яким чином, кому тощо відбуватиметься відвантаження нафтопродуктів.
Слід звернути увагу на той факт, що в номерах листів ТОВ “А” присутні літери “а” та “б”, що, на думку суду апеляційної інстанції, підтверджує виготовлення цих листів позивачем та ВАТ “Д” після закінчення перевірок органами податкової служби. В акті про результати позапланової документальної перевірки ВАТ “Д” з питання взаємовідносин з ВАТ “Н” та ТОВ “О” зазначено, що листи ВАТ “Д” без номера та дати до ВАТ “Н” та ТОВ “О” з питання відпуску нафтопродуктів зі складів цих підприємств ТОВ “А” у складі вихідної кореспонденції не зареєстровано.
Отже, позивачем не доведено факт існування зазначених документів у період діяльності, що перевірявся, на час проведення перевірки та на час виникнення спірних відносин.
Судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції в порушення ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства надано неправильну оцінку доказам, а саме: взято до уваги вищеперелічені листи, тоді як у ході перевірки цих листів не існувало.
Безоплатне надання пально-мастильних матеріалів позивачу підприємствами ТОВ “ФК”, ТОВ “О”, ВАТ “Н” підтверджується товарно-транспортними накладними у відповідних періодах. У накладних зазначено ціну, яка дорівнює нулю. ДПІ надано для приєднання до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних за 2000 - 2001 pp., вилучених працівниками податкової міліції у ТОВ “А”, а також копії постанови про проведення вилучення документів та протоколу вилучення з описом вилучених документів. У цих товарно-транспортних накладних відсутній будь-який зв'язок позивача з ВАТ “Д”, на зберіганні в якого перебували пально-мастильні матеріали позивача.
Таким чином, колегією суддів визначено, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок про безпідставність донарахування позивачу спірних сум податку на прибуток та податку на додану вартість. Отже, рішення суду апеляційної інстанції про відмову в позові (щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права та відповідно до матеріалів справи.
Перелік використаних нормативних документів:
Конституція України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР (зі змінами та доповненнями)
Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. № 2542-III (зі змінами та доповненнями, за текстом - Бюджетний кодекс)
Господарський кодекс України від 16.01.2003 p. № 436-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Господарський кодекс)
Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 p. № 2747-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Кодекс адміністративного судочинства)
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 p. № 435-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Цивільний кодекс)
Закон України № 280/97-ВР від 21.05.97 р. “Про місцеве самоврядування в Україні” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 334/94-ВР від 28.12.94 р. “Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України від 22.05.97 p. № 283/97-BР, зі змінами та доповненнями)
Закон України № 402-XIV від 15.01.99 р. “Про спеціальну економічну зону “Яворів” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 507-ХІІ від 03.12.90 р. “Про ціни і ціноутворення” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 509-ХІI від 04.12.90 р. “Про державну податкову службу в Україні” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 1251-ХІІ від 25.06.91 р. “Про систему оподаткування” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 2181-III від 21.12.2000 р. “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 2505-IV від 25.03.2005 р. “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” (зі змінами та доповненнями)
Накази Мінфіну України № 87 від 31.03.99 р. “Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку” (зареєстровано в Мін'юсті України 21.06.99 р. за № 391/3684, зі змінами та доповненнями, за текстом - ПБО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”)
Накази Мінекономіки України, Мінфіну України № 120/190 від 10.09.96 р. “Про затвердження Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення” (зареєстровано в Мін'юсті України 19.09.96 р. за № 546/1571, зі змінами та доповненнями, за текстом – Положення № 120/190)
Лариса ТРОФІМОВА,
директор департаменту
та Марина ФЕДОРЕНКО,
головний державний
податковий інспектор відділу
інформаційно-аналітичного
забезпечення та звітності
“Вісник податкової служби України” № 42 листопад 2008
Передплатні індекси –
22599 (укр.), 22600 (рос.).