ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25 березня 2008 року
м. Київ
08/40
Про визнання права на отримання пенсії державного службовця
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
| головуючого: | Кривенка В.В., |
| суддів: | Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., – |
розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом Ч. до Ленінського районного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (далі – УПФ) про визнання права на отримання пенсії державного службовця, – встановила:
У березні 2002 року Ч. звернувся до суду з позовом до УПФ, яке відмовило у визнанні за ним права на отримання пенсії державного службовця, та просив суд зобов’язати це Управління визнати за ним таке право. Позов обґрунтовував тим, що, на його думку, відповідач неправомірно відмовляє у зарахуванні до стажу державної служби час роботи на посадах, визначених Переліком посад наукових працівників державних наукових установ, організацій перебування на яких дає право на отримання пенсії і грошової допомоги при виході на пенсію згідно Закону України від 6 квітня 2000 року N 1646-ІІІ “Про наукову та науково-технічну діяльність” (далі – Закон України N 1646-ІІІ).
Ленінський районний суд м. Харкова рішенням від 17 червня 2002 року позов Ч. задовольнив частково.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2003 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 3 лютого 2004 року, рішення суду першої інстанції скасовано і в задоволенні вимог Ч. відмовлено повністю.
У скарзі за винятковими обставинами Ч. порушив питання про скасування ухвали Верховного Суду України та рішення апеляційного суду Харківської області та залишення в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування скарги заявник послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України N 1646-ІІІ.
Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Верховний Суд України, залишаючи в силі рішення апеляційного суду Харківської області, яким скасовано рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Ч., погодився з висновком апеляційного суду, що на заявника не поширюються положення Закону України N 1646-ІІІ, оскільки цей закон не має зворотної сили.
Згідно зі статтею 37 Закону України від 16 грудня 1993 року “Про державну службу” на отримання пенсії державного службовця мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку при наявності загального трудового стажу для чоловіків 25 років в тому числі стажу державної служби не менше 10 років.
Згідно із пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року N 283 з наступними змінами та доповненнями, в стаж державної служби включається час роботи на посадах, визначених Переліком посад наукових працівників державних наукових установ, організацій перебування на яких дає право на отримання пенсії і грошової допомоги при виході на пенсію згідно Закону України N 1646-ІІІ.
Судами встановлено, що позивач на момент звільнення з ДПІ Жовтневого району м. Харкова 25 жовтня 1995 року досягнув встановленого законодавством України пенсійного віку 60 років, має загальний трудовий стаж більше 25 років, стаж державної служби 2 роки.
На час звернення позивача у 2001 році до УПФ із заявою про призначення пенсії державного службовця стаж його роботи на посадах наукових співробітників, котрі ввійшли в Перелік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2001 року N 1571 (далі – постанова N 1571) Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, складав більше 15 років.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що обчислений згідно зі статтею 24 Закону України N 1646-ІІІ і Постановою N 1571 стаж роботи позивача на посадах наукових працівників повинен бути зарахований до стажу державної служби.
Висновок апеляційного та касаційного судів про те, що на Ч. не поширюється дія Закону України N 1646-ІІІ є помилковим, оскільки згідно із частиною чотирнадцятою статті 24 право на призначення пенсії відповідно до цього Закону поширюється на всіх осіб, які вийшли на пенсію до набрання ним чинності та мають стаж наукової роботи, передбачений частиною четвертою цієї статті. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України недостатність стажу для призначення пенсії наукового працівника за умовами Закону України N 1646-ІІІ, не є перешкодою для зарахування його до стажу державної служби при призначенні пенсії державного службовця.
За таких обставин постанова касаційного суду та рішення апеляційного суду є незаконними і підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.
Керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, – постановила:
Скаргу Ч. задовольнити.
Ухвалу Верховного Суду України від 3 лютого 2004 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2003 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 червня 2002 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.