ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
13 травня 2008 року
м. Київ

Справа N К-26986/06

Про стягнення заборгованості по грошовим доплатам
та моральної шкоди

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Д. на постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 12.05.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 04.07.2006 р. по справі за позовом Д. до Шевченківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про стягнення заборгованості по грошовим доплатам та моральної шкоди, -

встановила:

У травні 2004 р. Д. звернувся до суду з позовом до Шевченківського РВ УМВС України в Харківській області, УМВС України в Харківській області про стягнення заборгованості з урахуванням коефіцієнту інфляції: по грошовому утриманню у розмірі 7257,89 грн., по виплаті грошової допомоги при звільненні у розмірі 11018,09 грн., по виплаті допомоги на оздоровлення у розмірі 29565,43 грн., по виплатам на підставі ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України в сумі 13335,08 грн., по виплаті компенсацій за формений одяг в сумі 2975,00 грн. та за продовольчі пайки в сумі 4165 грн., всього – 68316,49 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 41512,50 грн.

Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 12.05.2006 р. в задоволенні позовних вимог Д. відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04.07.2006 р. вказане рішення залишено без змін.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга Д., в якій ставиться питання про їх скасування та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, не вбачає порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами вірно встановлено, що Д. проходив службу в органах внутрішніх справ з 25.11.1985 р. по 15.12.2003 р. на різних посадах у Шевченківському РВ УМВС України в Харківській області.

Наказом УМВС України в Харківській області від 15.12.2003 р. N 181 о/с Д. звільнено у запас Збройних сил за пунктом “ж” статті 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 15.12.2003 р.

При звільненні позивач отримав направлення на проходження військово-лікарняної комісії, після проходження якої 27.02.2004 р. отримав свідоцтво про хворобу, згідно якого був визнаний непридатним для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ. На підставі свідоцтва про хворобу N 188 від 27.02.2004 р. був виданий наказ УМВС України в Харківській області від 15.03.2004 р. N 35, яким було змінено підставу звільнення Д. на пункт “б” статті 64 (за станом здоров’я) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України “Про міліцію” форми і розміри грошового утримання працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

З листопада 2003 р. нарахування та виплата грошового утримання працівникам органів внутрішніх справ проводилось відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01.11.2003 р. N 1236 “Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу” (наказ визнано таким, що втратив чинність).

Грошове утримання – це посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, оклад за вислугу років за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, 100% надбавка, виплата яких проводиться незалежно від можливостей бюджетного фінансування. Надбавка за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик і виконання особливо важливих завдань. Надбавка за безперервну службу у зв’язку з високими результатами службової діяльності, виплачується у межах фонду оплати праці. Зазначені надбавки керівники органів внутрішніх справ, у межах асигнувань, які виділяються на утримання цих органів, мають право встановлювати і виплачувати особам рядового і начальницького складу.

Судами правильно вказано, що основне грошове утримання Д. містило: посадовий оклад – 110 грн., оклад за звання – 125 грн., надбавка за вислугу років (30%) – 70,50 грн., 100% надбавка – 305,50 грн., всього – 611 грн.; до додаткових видів грошового утримання входили: 20% надбавка за службу на посаді слідчого, 50% надбавка за особливі умови служби, 50% надбавка за безперервну службу.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 11.09.2001 р. N 779, прийнятого на виконання Указу Президента України від 31.08.2001 р. N 771 “Про внесення змін до Указу Президента України від 04.10.1996 р. N 962” виплати надбавок, відповідно до зазначеного Указу Президента України, (771/2001) особам рядового і начальницького складу та працівникам системи органів здійснювати в поточному році за рахунок і в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на 2001 рік для утримання органів і підрозділів внутрішніх справ; виплату раніше встановлених надбавок і доплат (надбавка за службу на посадах слідчих, за шифрувальну роботу, працівникам спец підрозділів БОЗ, доплати за почесні звання, від суми пенсії, за особливі умови служби та ін.) проводити тільки за умови їх фінансового забезпечення.

На виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України від 11.09.2001 р. N 779 було прийнято наказ УМВС України в Харківській області від 03.10.2001 р. N 598, яким з 01.10.2001 р. призупинялось нарахування додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі матеріальної допомоги. Передбачено було виплачувати особам рядового, середнього і старшого начальницького складу основні види грошового утримання: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавку за вислугу років та щомісячну надбавку, запроваджену Указом Президента України від 31.08.2001 р. N 771, в розмірі 100% окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років.

Після видання наказу про звільнення позивачу була призначена грошова допомога у розмірі 25 % від грошового утримання, що склало 3006,75 грн., а після зміни підстави звільнення грошова допомога була змінена з 25% на 50% від грошового утримання, що склало 6013,50 грн. Сума даної вихідної допомоги була виплачена Д. в лютому – квітні 2004 р.

Суди правомірно відмовили в задоволенні вимог позивача про виплату надбавок, які входили до додаткових видів грошового утримання, матеріальної допомоги, встановленої Указом Президента України від 04.10.1996 р. N 962, та допомоги на оздоровлення, оскільки відповідачі є бюджетними установами і здійснюють фактичні витрати на заробітну плату (грошове утримання), включаючи витрати на премії та інші види заохочень, матеріальну допомогу тільки у межах фонду заробітної плати (грошового утримання).

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію частини 2 статті 9 Закону України Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців) згідно із Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 р. N 1459.

УМВС України в Харківській області було проведено розрахунок грошової компенсації за невикористаний Д. формений одяг за період з 1996 р. по 2000 р., сума якої склала 1079,60 грн.

Станом на 01.04.2000 р. заборгованість по продовольчим пайкам Д. склала 706,21 грн. (1998 р. – 49,19 грн., 1999 р. 496,86 грн., 2000 р. – 160,16 грн.).

На картковий рахунок позивача 30.07.2004 р. були зараховані кошти в сумі 1079,60 грн., виплата – 03.08.2004 р., 02.09.2004 р. були зараховані кошти в сумі 706,00 грн., виплата – 03.09.2004 р.

Закон України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 р. N 1459 на час розгляду справи не втратив чинності в частині призупинення дії частини 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а тому судами зроблений обґрунтований висновок щодо відмови в задоволенні вимог Д. по стягненню заборгованості з урахуванням коефіцієнту інфляції по виплаті грошової компенсації за не отриманий формений одяг та продовольчі пайки.

Оскільки проходження служби рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України не регулюється Кодексом законів про працю України, а законодавством про ці органи, тому вимоги про виплату компенсації на підставі ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України в сумі 13335,08 грн. обґрунтовано не задоволено судами.

Згідно статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають доходи громадян, які не мають разового характеру (постійні доходи), а виплата заборгованості за своєю природою є разовою виплатою.

Крім того, суди законно відмовили позивачу в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідачі діяли правомірно, та заявлена моральна шкода не була обґрунтована.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, при вирішенні цієї справи, не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно. Встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу підстав не має, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

ухвалила:

Касаційну скаргу Д. залишити без задоволення, а постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 12.05.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 04.07.2006 р. по справі за позовом Д. до Шевченківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про стягнення заборгованості по грошовим доплатам та моральної шкоди – без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді

Документи що посилаються на цей