ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ДОВІДКА
03.07.2006

Довідка
про результати вивчення та узагальнення судової практики
апеляційного перегляду Вищим адміністративним судом України
судових рішень у справах, пов’язаних із виборчим процесом у 2006 році

На виконання постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 31.03.2006 Управлінням законодавства та узагальнення судової практики здійснено вивчення та узагальнення судової практики перегляду Вищим адміністративним судом України як судом апеляційної інстанції справ, пов’язаних з виборчим процесом.

Метою зазначеного узагальнення було виявлення проблемних питань, що виникали при розгляді виборчих справ, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, які регулюють вирішення спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом, підготовка пропозицій щодо їх вирішення.

За даними офіційної статистичної звітності до Вищого адміністративного суду України з 26.11.2005 по 01.04.2006 надійшла 71 апеляційна скарга на рішення судів першої інстанції. В основному оскаржувалися судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

За зазначений період Вищим адміністративним судом України відкрито 45 апеляційних проваджень. За результатами апеляційного перегляду 28 судових рішень залишено без змін, 16 – скасовано, в 1 справі апеляційне провадження закрито.

Із аналізу судової практики апеляційного перегляду Вищим адміністративним судом України судових рішень у справах, пов’язаних із виборчим процесом, вбачається, що суб’єктами виборчого процесу, в основному, оскаржувалися судові рішення у справах, предметом спору в яких було оскарження рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії. Так, з 23 судових актів, в яких оскаржувалися рішення Центральної виборчої комісії у 18 справах рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційні скарги без задоволення, і лише 5 судових рішень скасовано.

З 21 судового рішення про оскарження дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії 10 судових рішень залишено без змін, 11 – скасовано.

Таким чином, із загальної кількості розглянутих апеляційних скарг 62% судових рішень залишено без змін, і лише 36% скасовано, що свідчить про переважно правильне застосування судами першої інстанції норм процесуального та матеріального права при вирішенні адміністративних справ, пов’язаних із виборами 2006 року.

При вирішенні цієї категорії справ судами застосувалися Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС), Закони України „Про вибори народних депутатів України” (далі – Закон про вибори народних депутатів України), „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (далі – Закон про вибори депутатів), „Про Центральну виборчу комісію” (1932-15), „Про політичні партії в Україні” тощо.

Слід зазначити, що виборче законодавство, у зв’язку із конституційною реформою, напередодні виборів 2006 року зазнало суттєвих змін. Зокрема, Законом про вибори народних депутатів України, який викладено в новій редакції від 07.07.2005, запроваджено нову систему обрання народних депутатів до Верховної Ради України, а саме пропорційного представництва для виборів народних депутатів України в єдиному загальнонаціональному багатомандатному окрузі з 3-відсоковим прохідним бар’єром для партій та блоків, необхідним для участі у розподілі місць у парламенті. Місцеві ж вибори проводилися на засадах пропорційної та мажоритарної виборчих систем.

Із набранням чинності КАС суттєво новою стала процедура оскарження рішень, дій або бездіяльності суб’єктів виборчого процесу, а саме спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом, віднесені до компетенції судів адміністративної юстиції. Особливості провадження у виборчих справах визначені окремими статтями КАС (статтями 172–175, 177–179 КАС). Це пов’язано із тим, що правовідносини, які стосуються виборчого процесу, з огляду на їх правову природу та наслідки, є складними і надзвичайно важливими, оскільки в результаті судового розгляду виборчих справ дається правова оцінка діяльності учасників виборчого процесу. А відтак, КАС встановлено нетривалі строки розгляду та апеляційного перегляду судових рішень у цих справах, визначено судові рішення, які взагалі не підлягають оскарженню, порядок апеляційного перегляду судових рішень, який не передбачає направлення справи на новий розгляд.

Проте, законодавець не обмежився цими нововведеннями. У ході виборчої кампанії як до виборчих законів, так і до КАС вносилися зміни, що, безперечно, допомогло в організації та проведенні виборів, однак ускладнило роботу учасників виборчого процесу та судів при застосуванні й реалізації виборчого законодавства.

Підвідомчість та підсудність справ,
пов’язаних із виборчим процесом

Аналіз судової практики вказує на те, що при розгляді справ, пов’язаних із виборчим процесом, мала місце проблема із застосуванням КАС та виборчих законів стосовно визначення підвідомчості та підсудності цих справ. Насамперед, це було пов’язано із наявністю колізій між зазначеними законодавчими актами. А відтак, відсутність єдності у визначенні термінів, встановлення різних процесуальних норм, що регулюють порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єктів оскарження внесло дисбаланс у механізм захисту прав і законних інтересів учасників виборчого процесу.

Зокрема, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону про вибори депутатів з дня набрання чинності КАС оскарження до судів рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів, і розгляд судом відповідних справ здійснюються в порядку, встановленому КАС.

Відповідно ж до пункту 4 Прикінцевих положень Закону про вибори народних депутатів України з дня набрання чинності КАС розгляд скарг у судах здійснюється в порядку, встановленому КАС, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Разом з тим, вважаємо за потрібне звернути увагу на те, що статті 111, 113, 115, 116, Закону про вибори народних депутатів України, якими визначено підсудність виборчих справ, не кореспондуються із відповідними статтями КАС, зокрема зазначеними статтями Закону про вибори народних депутатів України апеляційні загальні суди та Верховний Суд України визначені як суди першої та апеляційної інстанції в окремих категоріях справ.

Враховуючи, що підсудність є процесуальною нормою, вважаємо правильною позицію судів, які при визначенні підсудності справ керувалися процесуальним законом, а саме КАС.

Із системного аналізу статей 18, 172–175, 177, 184 КАС випливає, що підсудність справ, які виникають з виборчого процесу, є предметною та інстанційною.

Предметна підсудність

Табл. N 1

Інстанційна підсудність

Табл. N 2

Таким чином, з урахуванням того, що система адміністративних судів знаходиться на стадії створення (окружні та апеляційні суди не розпочали свою діяльність), виборчі спори, визначені частинами четвертою, п’ятою статті 172 КАС в першій інстанції розглядалися місцевими загальними судами, в апеляційному порядку переглядалися апеляційними загальними судами, за правилами КАС.

Справи, визначені частиною третьою зазначеної статті, які відносяться до підсудності окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядалися в першій інстанції Печерським районним судом міста Києва, за місцезнаходженням Центральної виборчої комісії.

Статтею 177 КАС визначено, що рішення у виборчих справах, винесені місцевими загальними судами, можуть бути переглянуті тільки в порядку апеляційного провадження. При цьому судом апеляційної інстанції у виборчих справах визначено Вищий адміністративний суд України.

Отже, спори, пов’язані із виборчим процесом, розглядали місцеві загальні суди, апеляційні загальні суди та Вищий адміністративний суд України.

Як показує аналіз судової практики розгляду зазначеної категорії справ загальні суди припускалися помилок при визначенні підсудності справ, пов’язаних із виборчим процесом.

Так, у справі N А-6/06 за позовом голови партії “Народна влада” Нечипорука В.П. до Центральної виборчої комісії про визнання незаконною та скасування постанови Центральної виборчої комісії, відмовляючи в прийнятті позовної заяви, Печерський районний суд міста Києва послався на те, що спір стосується безпосередньо інтересів позивача Нечипорука В.П., включеного до виборчого списку партії “Народна влада”, а оскільки Нечипорук В.П. не проживає в Печерському районі міста Києва, то справа не підсудна Печерського районному суду міста Києва.

Однак, з такими доводами не погодився Вищий адміністративний суд України, оскільки, по-перше, місцезнаходженням відповідача – Центральної виборчої комісії є Печерський район міста Києва, а згідно із частиною першою статті 19 КАС адміністративні справи вирішуються судом за місцезнаходженням відповідача, а по-друге, Нечипорук В.П. звернувся до суду з позовом не як фізична особа, а як голова політичної партії “Народна влада”.

Окрім того, мала місце проблема із визначенням апеляційного суду підсудного переглядати судові рішення у виборчих справах. Прикладом є справа N А-25/06 за позовом Політичної партії “Європейська столиця” до Шевченківської районної в місті Києві ради про визнання недійсними рішень та зобов’язання вчинити дії.

Печерський районний суд міста Києва супровідним листом направив апеляційну скаргу позивача разом зі справою до Вищого адміністративного суду Україні, як до суду апеляційної інстанції.

Однак, Вищим адміністративним судом України відмовлено у прийнятті апеляційної скарги та направлено її до апеляційного суду міста Києва в зв’язку з тим, що, відповідно до частини шостої статті 177 КАС, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Водночас, судами апеляційної інстанції є відповідні апеляційні адміністративні суди.

Пунктом 5 Розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення” КАС передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами КАС.

Вищий адміністративний суду України зазначив, що оскільки Політичною партією “Європейська столиця” подано позов не в порядку, визначеному частиною третьою статті 172 КАС, то судом апеляційної інстанції в даному випадку є апеляційний суд міста Києва, а отже у Печерського районного суду міста Києва були відсутні підстави для направлення апеляційної скарги позивача на постанову Печерського районного суду міста Києва до Вищого адміністративного суду України, як суду апеляційної інстанції. З таких же підстав відмовлено у прийнятті апеляційних скарг у справах N А-59/06 за адміністративним позовом кандидата у депутати Київської обласної ради від обласної організації Народно-демократичної партії Воробйова О.Г. до Київської обласної територіальної виборчої комісії з виборів депутатів Київської обласної ради, третіх осіб про визнання дій Київської обласної територіальної виборчої комісії такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, та скасування рішення; N А-63/06 за позовом Орлова В.С. до територіальної виборчої комісії Дніпровського району міста Києва, Київської міської партійної організації „ВО „Батьківщина”, Дніпровської районної партійної організації „ВО „Батьківщина”, третьої особи про визнання рішення територіальної виборчої комісії Дніпровського району міста Києва щодо реєстрації виборчого блоку Юлії Тимошенко недійсним; N А-64/06 за аналогічним позовом Артеменкової Н.В.

При вирішенні виборчих справ суди враховували положення частини другої статті 17 КАС, що визначає перелік публічно-правових справ, на які компетенція адміністративних судів не поширюється. Зокрема, це справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Так, застосовуючи пункт 2 частини другої статті 17 КАС, відповідно до якого компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України, Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі N А-50/06 за позовом Яремчука А.М до Центральної виборчої комісії про припинення діяльності по проведенню підготовки виборів народних депутатів України та депутатів органів місцевого самоврядування 26.03.2006 за виборчими списками від політичних партій та виборчих блоків політичних партій, посилаючись на те, що проведення виборів народних депутатів України та депутатів місцевих рад за партійними списками порушує його права як виборця і громадянина України обирати депутата – фізичну особу та замість цього змушує його обирати партію (блок партій) – юридичну особу. Проведення виборів за партійними списками, на думку позивача, є узурпацією державної влади в Україні, суперечить нормам Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основних свобод, Міжнародного пакту „Про громадянські і політичні права”.

Ухвала про відмову у відкритті
провадження мотивована наступним

Згідно з частиною четвертою статті 18 КАС Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів. Таким чином, позовна заява Яремчука А.М. Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції не підсудна.

Законом України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 N 2222-IV внесено зміни в Конституцію України (254К/96-ВР), і визначено, що вибори народних депутатів здійснюються за пропорційною системою виборів народних депутатів та встановлено строк проведення чергових виборів. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону про вибори народних депутатів України вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій.

Згідно з статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України, а тому зазначений спір не відноситься до компетенції адміністративних судів.

Враховуючи швидкоплинність виборчого процесу, КАС визначено судові рішення, що не підлягають оскарженню. Це судові акти:

- у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів, винесене Вищим адміністративним судом України (пункт 1 частини четвертої статті 18, частина третя статті 177 КАС);

- ухвалені за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 172, 174, 175 КАС у період від двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування, до шостої години дня голосування.

Окрім того, відповідно до частини дев’ятої статті 177 КАС суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд. Водночас, судова практика має приклади направлення справ до суду першої інстанції для продовження розгляду. Згідно з зазначеною нормою судове рішення суду апеляційної інстанції є остаточним. Таким чином, оскарження в касаційному порядку зазначеної категорії справ законом не встановлено. Однак, у судовій практиці мали місце непоодинокі випадки звернення суб’єктів виборчого процесу до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами на рішення апеляційних загальних судів. Вищий адміністративний суд України відмовляв у відкритті касаційного провадження за такими скаргами.

Форма і зміст позовної заяви у справах,
пов’язаних із виборчим процесом

КАС та виборчі закони містять різні терміни для означення процесуальної форми звернення учасників виборчого процесу до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Так, у розумінні частини шостої статті 3, частини першої статті 5, статті 105, частин 11, 13 Розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення” КАС звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах здійснюється у формі позовної заяви. Із зазначеними нормами кореспондується частина третя статті 30-2 Закону про вибори депутатів, якою визначено, що форма та зміст позовної заяви до суду визначається КАС.

Натомість, частиною першою статті 107 Закону про вибори народних депутатів України встановлено, що формою звернення до суду є скарга.

Із системного аналізу частини третьої статті 105, частини першої статті 106 КАС, статті 107 Закону про вибори народних депутатів України вбачається, що зазначені норми містять різні вимоги до позовних вимог та скарг. Це пов’язано з тим, що стаття 107 Закону про вибори народних депутатів України встановлює форму та зміст скарги, яка може подаватися як до виборчої комісії так і до суду.

Такий підхід подвійності суб’єктів розгляду виборчих скарг і став джерелом юридичних колізій.

Із аналізу справ, що досліджувалися, вбачається, що у судовій практиці мало місце безпідставне залишення судами першої інстанції позовних заяв без руху. Зокрема, у справах N N А-8/06, А-9/06, залишаючи без руху позовні заяви до Центральної виборчої комісії та її голови Печерський районний суд міста Києва вказав, що суб’єкт звернення в позові не зазначив місце проживання Голови Центральної виборчої комісії Давидовича Я.В., номер його засобу зв’язку та адресу його електронної пошти.

При апеляційному перегляді ухвал, винесених судом першої інстанції у зазначених справах, Вищий адміністративний суд України, дійшов висновку, відповідно до якого позивачі звернулися до Голови Центральної виборчої комісії, як до посадової особи – суб’єкта владних повноважень, а не до фізичної особи Давидовича Я.В. При цьому у позовних заявах зазначено місцезнаходження Центральної виборчої комісії та засіб зв’язку (номер телефону), до позовних заяв долучено дві їх копії.

У зв’язку з відсутністю матеріалів, які мають бути додані до позовної заяви, залишено без розгляду позовну заяву Янковець І.В. до Центральної виборчої комісії про визнання недійсною постанови у справі N А-02/06.

При апеляційному перегляді судового рішення Вищий адміністративний суд України встановив, що ухвала Печерського районного суду міста Києва не містить жодної з підстав для її повернення, передбачених статтею 108 КАС, який є вичерпним.

Повернення заяви без розгляду, без надання строку для усунення недоліків позовної заяви, всупереч статті 108 КАС, є порушенням норм процесуального права. При цьому Вищий адміністративний суд України зазначив, що суд першої інстанції безпідставно послався на швидкоплинність виборчого процесу та нетривалі строки розгляду даної категорії адміністративних справ.

Однак, з урахуванням того, що питання про відкриття провадження в адміністративній справі судом першої інстанції не вирішувалося, справа, відповідно до пункту 3 частини першої статті 199 КАС була направлена до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Аналогічним чином вирішено справу N А-01/06 за позовом Садикова І.В. до Центральної виборчої комісії, Політичної партії громадська партія „Пора”, Виборчого блоку громадський блок „Пора-ПРП”, кандидата у народні депутати України Юсова А.В., кандидата у народні депутати України Золотарьова Є.В. про оскарження постанови Центральної виборчої комісії та дій політичної партії „Пора” і створеного за її участю виборчого блоку „Пора-ПРП” з ведення політичної агітації під час виборчого процесу виборів народних депутатів України.

Процесуальні строки звернення до адміністративного суду
та апеляційного оскарження судових рішень
у справах пов’язаних із виборчим процесом

Процесуальні строки, які застосовуються в адміністративному судочинстві при розгляді виборчих справ, визначені статтями 172–177 КАС.

Так, позовну заяву щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії може бути подано до адміністративного суду у п’ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дій або допущення бездіяльності (частина шоста статті 172 КАС), якщо дії чи бездіяльність виборчої комісії, її членів мали місце до дня голосування, то позовні заяви подаються в строк, встановлений частиною шостою статті 172 КАС, але не пізніше 24 години дня, що передує дню голосування (частина сьома статті 172 КАС).

Позовні заяви про оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничної виборчої комісії, членів цієї комісії, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці – може бути подано до адміністративного суду у дводенний строк з дня прийняття рішення, вчинення дій або допущення бездіяльності.

Згідно з частиною першою статті 103 КАС перебіг процесуального строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Особливості обчислення строків у справах, пов’язаних із виборчим процесом та наслідки їх порушення визначені статтею 179 КАС.

Так, відповідно до частини другої статті 179 КАС, строки, встановлені статтями 172–177 КАС, обчислюються календарними днями і годинами.

Днем подання позовної заяви, відповідно до частини п’ятої статті 179 КАС є день її надходження до відповідного суду.

Враховуючи положення частини першої статті 103, статті 179 КАС, Вищий адміністративний суд України скасував ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 04.04.2006 про залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку з пропуском строку, встановленого для подання позовної заяви, у справі N А-77/06 за позовом Гошовського В.С. до Центральної виборчої комісії про скасування окремих положень додатку до постанови Центральної виборчої комісії від 30.03.2006, оскільки останнім днем звернення з такою позовною заявою є 04.04.2006, а відтак, позовна заява була подана у строки, встановлені частиною шостою статті 172 КАС.

У справі N А-7/06 за позовом Сівякова В.В. до Центральної виборчої комісії про визнання постанови відповідача від 01.12.2005 Печерський районний суд міста Києва, позицію якого підтримав Вищий адміністративний суд України, залишив позовну заяву без розгляду, оскільки вона подана 07.12.2005, а саме з пропуском встановленого для її подання строку.

Аналогічно вирішено справи N А-48/06 за позовом Крижанівського С.В. до Центральної виборчої комісії про визнання незаконною постанови, N А-23/06 за позовом Філіповича С.Г. до Центральної виборчої комісії на її бездіяльність, N 18-А/06 за позовом Омельченка О.М. до Центральної виборчої комісії, третіх осіб на протиправну бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо відмови в реєстрації кандидатом у народні депутати України.

Цікавим прикладом судової практики є справа N А-30/06 за позовом Макара І.І. до Центральної виборчої комісії про визнання неправомірною постанови Центральної виборчої комісії, при вирішенні якої застосовувалися норми Закону про вибори народних депутатів України, які регулюють строки оскарження. Позивач у справі зазначав, що 08.01.2006 він звернувся до Центральної виборчої комісії зі скаргою на неправомірні дії Кабінету Міністрів України щодо видання під грифами „для службового користування” та „опублікуванню не підлягає” постанов та розпоряджень, яка відмовила йому в розгляді скарги в зв’язку з пропуском строку на її подання.

Про спрямованість цих актів Кабінету Міністрів України на перешкоджання здійсненню виборчих прав та переслідування опозиції він довідався з конфіденційних джерел 07.01.2006 і на другий же день подав до Центральної виборчої комісії скаргу.

Відповідно до частин першої, п’ятої статті 106 Закону про вибори народних депутатів України скарга до виборчої комісії або до суду може бути подана суб’єктом звернення зі скаргою протягом п’яти днів після прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності суб’єктом оскарження (за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті). Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги суб’єктом розгляду скарги.

Порядок обчислення строків встановлений статтею 17 Закону про вибори народних депутатів України, якою передбачено, що перший день строку, який відповідно до цього Закону має початися у зв’язку з настанням певної події, є день, наступний після дня настання вказаної події.

Законом про вибори народних депутатів України не передбачено обчислення строку для звернення зі скаргою з моменту, коли суб’єкту звернення стало відомо про прийняття суб’єктом оскарження рішення, дії чи бездіяльності.

Таким чином, початок перебігу строку на оскарження дії, вчиненої суб’єктом оскарження, починається з дня, наступного після вчинення оскаржуваної дії.

Відповідно до частини шостої статті 106 Закону про вибори народних депутатів України строк подання скарги продовженню або поновленню не підлягає.

Згідно з частиною дванадцятою статті 108 Закону про вибори народних депутатів України суб’єкт розгляду скарги приймає рішення про залишення скарги без розгляду по суті, якщо вона подана з порушенням строків оскарження.

З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України підтримав позицію суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку, що представник партії Народний Рух України за єдність Макар І.І. подав до Центральної виборчої комісії скаргу на неправомірні дії Кабінету Міністрів України після закінчення п’ятиденного строку оскарження, тому постанова Центральної виборчої комісії про залишення скарги Макара І.І. без розгляду по суті відповідає вимогам закону.

Слід зазначити, що норми КАС та Закону про вибори народних депутатів України щодо строків оскарження кореспондуються між собою, за винятком встановлення події, з моменту якої починається перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 111 Закону про вибори народних депутатів України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються процесу виборів депутатів, можуть бути подані протягом двох днів з дня наступного після дня одержання копії рішення.

Згідно з частиною п’ятою статті 177 КАС судові рішення за наслідками розгляду справ, визначених статтями 172–175 КАС, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у дводенний строк з дня їх проголошення, а судові рішення ухвалені до дня голосування, – не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування. При цьому днем подання апеляційної скарги є день її надходження до відповідного суду і строки подання апеляційних скарг, встановлені статтями 172–177 КАС, не можуть бути поновлені.

Апеляційні скарги подані по закінченні цих строків,
суд залишає без розгляду.

Таким чином, у зв’язку з порушенням строків подання апеляційних скарг залишено без розгляду справи N А-49/06 за позовом Щетиніна С.М. до Центральної виборчої комісії про визнання її дій та бездіяльності неправомірними; N А-33/06 за позовом Гукіної Г.В. до Центральної виборчої комісії про оскарження рішення; N А-47/06 за позовом Якубенка В.М. до Центральної виборчої комісії про скасування постанови; N А-40/06 за позовом Крижанівського С.В., третя особа Ліберально-Демократична партія патріотів України до Центральної виборчої комісії про визнання незаконною і скасування постанови та зобов’язання вчинити дії.

Позиція Вищого адміністративного суду України у цих справах полягає в тому, що строк подання апеляційних скарг закінчився до надходження цих скарг до суду апеляційної інстанції і поновленню не підлягає.

Суб’єкти звернення до суду у виборчих справах

Із системного аналізу статей 103, 104 Закону про вибори народних депутатів України, частини другої та третьої статті 30 Закону про вибори депутатів вбачається, що суб’єктний склад сторін у справах, що стосуються виборчого процесу становлять виборці, виборчі комісії, партії (блоки), що висунули кандидатів у депутати, кандидати у депутати, офіційні спостерігачі від суб’єкта виборчого процесу. Однак, при визначенні суб’єктного складу учасників виборчих справ потрібно враховувати приписи статей 172–175 КАС, в яких конкретизується суб’єкт оскарження відповідно до предмета оскарження.

Таким чином, виходячи із змісту означених норм, суб’єкти звернення до суду є наступними.

Виборці оскаржують рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій їх членів, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, кандидатів у депутати, їх довірених осіб, партій (блоків), офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу, якщо їх рішення, дія чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі особисто.

Виборчі комісії оскаржують рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб.

Окрім того, Центральна виборча комісія та окружна виборча комісія мають право оскаржити дії чи бездіяльність засобів масової інформації, їх посадових чи службових осіб або творчих працівників.

Приписами частини першої статті 175 КАС, частини першої статті 115 Закону про вибори народних депутатів України виборчі комісії не зазначено серед суб’єктів, які можуть оскаржувати дії чи бездіяльність кандидатів у депутати. Однак, частиною третьою статті 30 Закону про вибори депутатів виборчі комісії таким правом наділені.

Відповідно до частини першої статті 175 КАС виборчі комісії не є суб’єктом звернення із скаргою на дії чи бездіяльність політичних партій, їх блоків. Разом з тим, частинами першою статті 115 Закону про вибори народних депутатів України та третьою статті 30 Закону про вибори депутатів виборчі комісії мають право оскаржувати дії та бездіяльність зазначеного суб’єкта оскарження.

Партії (блоки), що висунули кандидатів у депутати, кандидати у депутати оскаржують дії, рішення чи бездіяльність виборчих комісій (членів виборчих комісій), засобів масової інформації, їх посадових чи службових осіб або творчих працівників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, кандидатів у депутати, його довірених осіб, партій (блоків) офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу.

Офіційні спостерігачі від суб’єкта виборчого процесу оскаржують дії, рішення чи бездіяльність виборчих комісій, членів цих виборчих комісій.

Більшість апеляційних скарг до Вищого адміністративного суду України надходили від партій (блоків) та їх представників, виборців. Такі суб’єкти виборчого права як офіційні спостерігачі, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації, підприємства, установи і організацій апеляційних скарг до суду не направляли.

Відповідно до частини дванадцятої статті 108 Закону про вибори народних депутатів України скаргу, подану неналежним суб’єктом звернення або з порушенням строків оскарження, суб’єкт розгляду скарги залишає без розгляду по суті.

19.12.2005 громадянка Янковець І.В. подала до Центральної виборчої комісії скаргу, в якій для захисту своїх прав як виборця просила оголосити Соціалістичній партії України попередження за проведення, на її думку, передвиборної агітації під час виборчого процесу поза строками, встановленими статтею 65 Закону про вибори народних депутатів України, шляхом розповсюдження 17.12.2005 в місті Києві на Майдані Незалежності газети Київської міської організації Соціалістичної партії України „Києве мій” від 16.12.2005 N 11, листівок з текстом передвиборної агітації та розміщення наметів рубінового кольору з написом „Соціалістична партія України”.

Вирішуючи питання про наявність порушень виборчих прав чи охоронюваних законом інтересів щодо участі Янковець І.В. у виборчому процесі, Центральна виборча комісія їх не встановила, що згідно до вимог частини дванадцятої статті 108 Закону про вибори народних депутатів України дає право суб’єкту розгляду скарги прийняти рішення про залишення скарги без розгляду по суті як такої, що подана неналежним суб’єктом звернення зі скаргою.

Судами першої та апеляційної інстанцій у справі N А-39/06 за позовом Янковець І.В. до Центральної виборчої комісії про скасування постанови відповідача, якою залишена без розгляду її скарга, також не встановлено, що 17.12.2005 в місті Києві на Майдані Незалежності були порушені виборчі права чи охоронювані законом інтереси Янковець І.В. щодо участі у виборчому процесі.

З таких же підстав відмовлено у задоволенні позову Княжицького М.Л. до Центральної виборчої комісії про визнання незаконною і скасування постанови Центральної виборчої комісії в частині здійснення реєстрації кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку політичної партії „Трудова Україна”, та зобов’язання вчинити певні дії у справі N А-14/06.

Позивач посилався на те, що рішення Центральної виборчої комісії порушує його виборчі права, а саме право на формування волі виборця, оскільки позивач мав бажання вільно формувати свою волю щодо віддання свого голосу на виборах народних депутатів України 26.03.2006 за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку політичної партії „Трудова Україна”, а також порушує його виборчі права, визначені статтями 2, 6 Закону про вибори народних депутатів України внаслідок ознак обману, що містяться в оскаржуваній постанові відповідача.

Позиція судів першої та апеляційної інстанції у цій справі полягала в наступному.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону про вибори народних депутатів України кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п’ять днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що всі партії, які входять до його складу, зареєстровані не пізніш як за триста шістдесят п’ять днів до дня виборів.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону про вибори народних депутатів України вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах депутатів України на рівних засадах.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону про вибори народних депутатів України вибори депутатів є вільними. Громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Таким чином, адміністративні суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що постанова Центральної виборчої комісії „Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку політичної партії „Трудова Україна”, не перешкоджає вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця Княжицького М.Л., а відтак він є неналежним суб’єктом звернення зі скаргою.

У судовій практиці мали місце випадки звернення до суду із позовними вимогами, в яких предметом позову була вимога зобов’язати Центральну виборчу комісію розглянути скаргу на її ж постанову. Як показує практика, суди відмовляли у задоволенні таких позовних вимог, оскільки, відповідно до частини четвертої статті 116 Закону про вибори народних депутатів України, Центральна виборча комісія є неналежним суб’єктом розгляду скарги на постанову Центральної виборчої комісії. Прикладом може бути справа N А-54/06 позовом політичної партії „Всеукраїнська політична партія – Екологія та соціальний захист” до Центральної виборчої комісії про визнання бездіяльності такою, що не відповідає вимогам законодавства України, та зобов’язання вчинити дії.

Особливості предмету оскарження у справах,
що виникають з виборчого процесу

З аналізу статистичної звітності вбачається, що найчисельнішу категорію досліджуваних справ, складають справи, в яких суб’єктами виборчого процесу оскаржувалися рішення Центральної виборчої комісії. Як показує практика, 78% рішень зазначеної категорії справ Вищим адміністративним судом України залишено без змін.

Найчастіше оскаржувалися рішення Центральної виборчої комісії у зв’язку з відмовою в реєстрації кандидата (кандидатів) в депутати. Окрім того, оскаржувалися рішення, пов’язані із проведенням жеребкування стосовно визначення номерів розміщення політичних партій, виборчих блоків політичних партій у виборчому бюлетені; про затвердження роз’яснення Центральної виборчої комісії від 30.03.2006 щодо порядку встановлення результатів виборів депутатів місцевих рад у багатомандатному виборчому окрузі.

При цьому скаржники посилалися на неправильне застосування судами норм матеріального права стосовно визначення повноважень Центральної виборчої комісії при прийнятті оскаржуваних рішень.

Підставою для відмови Центральної виборчої комісії у реєстрації кандидата в депутати, у більшості випадків, була відсутність або неналежне оформлення документів, необхідних для їх реєстрації. У судовій практиці мало місце оскарження рішення Центральної виборчої комісії про відмову в реєстрації кандидата у депутати у зв’язку з припиненням громадянства України кандидата у депутати.

При вирішення цієї категорії справ позиція судів полягала у наступному.

Порядок висування і реєстрації кандидатів у депутати визначенні статтями 55 – 64 Закону про вибори народних депутатів України.

Умови, щодо їх реєстрації визначені статтею 58 Закону про вибори народних депутатів України, якою визначений вичерпний перелік документів, що подаються для реєстрації кандидатів у народні депутати України.

Згідно з частиною першою цією статті Центральна виборча комісія реєструє кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку) за умови отримання нею таких документів:

заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, підписаної керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріпленої печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку);

копій свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвідчених безоплатно Міністерством юстиції України після оголошення про початок виборчого процесу;

рішень з’їздів (зборів, конференцій) партій про утворення виборчого блоку та витягів з протоколів з’їздів (зборів, конференцій) про утворення виборчого блоку, засвідчених підписами керівників партій, що входять до блоку, та скріплених печатками цих партій (у разі висунення кандидатів у депутати блоком);

угоди про утворення виборчого блоку (у разі висунення кандидатів у депутати блоком);

витягу з протоколу з’їзду (зборів, конференції) партії (міжпартійного з’їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку) про розгляд питання про висунення кандидатів у депутати від партії (блоку), який повинен містити відомості, передбачені частиною сьомою статті 57 цього Закону, та бути засвідченим підписом керівника партії (керівників партій, що входять до блоку) і скріпленим печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку);

виборчого списку кандидатів у депутати від партії (блоку) за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією;

заяв осіб, включених до виборчого списку партії (блоку), про згоду балотуватися кандидатом у депутати від цієї партії (блоку) із зобов’язанням у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України, та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв’язку з участю у виборах, а також із зобов’язанням у разі обрання депутатом протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом;

автобіографій осіб, включених до виборчого списку партії (блоку), обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов’язково повинні містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім’ї, місце проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про наявність чи відсутність судимості;

передвиборної програми партії (блоку), викладеної державною мовою, обсягом до семи тисяч восьмисот друкованих знаків;

декларації про майно та доходи кожного кандидата у депутати відповідно до статті 60 цього Закону;

документа про внесення грошової застави відповідно до статті 59 цього Закону;

фотографій осіб, включених до виборчого списку партії (блоку), за розмірами та у кількості, встановленими Центральною виборчою комісією не пізніш як за сто двадцять днів до дня виборів.

Як показує судова практика, підставою для відмови у реєстрації кандидатів у депутати найчастіше були відсутність у заяві зобов’язання у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції та законів України несумісні з мандатом народного депутата України; відсутність в автобіографії відомостей про громадянство, посаду (заняття), про місце проживання із зазначенням часу проживання в Україні, наявність чи відсутність судимості; розбіжності в зазначенні відомостей про місце проживання, про партійність, про посаду (заняття) та місце роботи, в написанні прізвища у виборчому списку та автобіографії; надання автобіографії, написаної російською мовою; відсутність документа про внесення грошової застави.

У судовій практиці були справи, в яких позивач вимагав скасувати реєстрацію всіх кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку партії (блоку).

З аналізу частини другої статті 64 Закону про вибори народних депутатів України вбачається, що Центральна виборча комісія не пізніше ніж за десять днів до дня виборів приймає рішення про скасування реєстрації всіх кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку) у випадках:

- якщо внаслідок відмови Центральної виборчої комісії в реєстрації включених до виборчого списку кандидатів у депутати або подальшого скасування реєстрації кандидатів у депутати цією комісією кількість кандидатів у депутати у відповідному виборчому списку партії (блоку) залишилась меншою від мінімальної кількості кандидатів у депутати – 18 осіб (частина четверта статті 62 Закону про вибори народних депутатів України);

- якщо партії, що входять до блоку, після реєстрації їх кандидатів у депутати, прийняли рішення про розпуск виборчого блоку (частина десята статті 63 Закону про вибори народних депутатів України).

У справі N А-75/06 за позовом Всеукраїнської партії „Нова Сила” до Центральної виборчої комісії про скасування постанови Центральної виборчої комісії та зобов’язання Центральної виборчої комісії скасувати реєстрацію всіх кандидатів у народні депутати України до Верховної Ради України від Всеукраїнської партії „Нова Сила”, зареєстрованих Центральною виборчою комісією, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Центральною виборчою комісією правомірно відмовлено у скасуванні реєстрації всіх кандидатів у народні депутати України від Всеукраїнської партії „Нова Сила”, оскільки не було встановлено наявності правових підстав для прийняття такого рішення. Водночас, Центральною виборчою комісією прийнято рішення про звернення до Генеральної прокуратури України для перевірки, викладених у позовних заявах фактів стосовно фальсифікації протоколу Шостого позачергового з’їзду цієї партії та порушення положень Статуту щодо організації проведення з’їзду та доданих до них матеріалів, та реагування відповідно до законів України.

Прикладом правомірного скасування реєстрації усіх кандидатів в депутати, висунутих партією (блоком) може слугувати справа N А-35/06 за позовом голови партії „Народна влада” Нечипорука В.П. до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та скасування постанови про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку партії „Народна влада”, та покладення зобов’язання на Центральну виборчу комісію зареєструвати кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку партії „Народна влада”.

Центральною виборчою комісією при перевірці поданих документів 42 кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку партії „Народна влада”, було виявлено, що документи 27 кандидатів у народні депутати України не містять необхідних для відповідних документів даних або містять розбіжності між ідентичними даними, зазначеними у виборчому списку та в наданих документах. Належно оформлені на реєстрацію документи 15 кандидатів у народні депутати, включені до виборчого списку партії.

Таким чином, Печерський районний суд міста Києва та Вищий адміністративний суд України дійшли висновку, що постановою Центральної виборчої комісії правомірно відмовлено в реєстрації кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку партії „Народна влада” у зв’язку з тим, що подані для реєстрації документи 27 кандидатів не відповідають вимогам Закону про вибори народних депутатів України, належно оформлені документи лише 15 кандидатів, кількість яких є меншою від встановленої мінімальної кількості кандидатів у народні депутати.

Як показав аналіз, у судовій практиці мали місце складності із вирішенням питання про право повторного подання партією (блоком) до Центральної виборчої комісії заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), та неоднакова практика суду першої інстанції з цього питання.

У зазначеній вище справі посилання скаржника на те, що Центральна виборча комісія не надала строк для виправлення недоліків і повторного подання документів для реєстрації судами визнано необґрунтованим, оскільки статтями 58, 61, 62 Закону про вибори народних депутатів України не передбачено, що помилки і неточності в документах кандидатів у депутати, виявлені Центральною виборчою комісією, підлягають виправленню в період прийняття рішення про реєстрацію. Також не передбачено, що Центральна виборча комісія при виявленні відсутності чи неналежного оформлення документів кандидатів у народні депутати надає суб’єкту виборчого процесу – партії (блоку) строк для виправлення таких недоліків.

Згідно вимог частини третьої статті 62 Закону про вибори народних депутатів України відмова в реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчому списку партії (блоку), через невідповідне оформлення поданих партією (блоком) документів, не виключає повторного подання партією (блоком) до Центральної виборчої комісії заяви про реєстрацію кандидатів у депутати з виправленими документами, в строк не пізніше ніж за сімдесят п’ять днів до дня виборів.

Однак, партія „Народна влада” своїм правом повторного подання до Центральної виборчої комісії у встановлений законом строк заяви з виправленими документами кандидатів у депутати не скористалася, а на час розгляду справи в суді першої інстанції цей строк сплинув.

Іншою була позиція суду першої інстанції у справі N А-36/06 за позовом Боклаганич Н.А. до Центральної виборчої комісії про скасування постанови та зобов’язання розглянути по суті заяву про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, Печерський районний суд міста Києва, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, виходив з того, що політична партія “Могутня Україна” не мала права повторно звертатися із заявою про реєстрацію кандидатів у народні депутати України. Тому Центральна виборча комісія обґрунтовано залишила без розгляду таку заяву.

З таким висновком не погодився Вищий адміністративний суд України, позиція якого полягала в наступному.

Згідно зі статтею 9 КАС, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Залишаючи заяву політичної партії „Могутня Україна” без розгляду Центральна виборча комісія вийшла за межі повноважень, наданих їй законодавством і прийняла постанову, яка не відповідає принципам законності, а тому підлягає скасуванню.

Однією з підстав для відмови у реєстрації кандидатів у депутати була відсутність документа про внесення грошової застави відповідно до статті 59 Закону про вибори народних депутатів України. Зі змісту зазначеної статті вбачається, що грошова застава становить дві тисячі мінімальних розмірів заробітної плати і вноситься партією (блоком) у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії.

Відсутність документа, підтверджуючого здійснення платежу на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії у якості грошової застави, стало підставою для відмови у задоволенні позову, а в подальшому відмови в задоволенні апеляційної скарги у справі N А-32/06 за позовом Грабара М.Ф. до Центральної виборчої комісії про скасування постанови Центральної виборчої комісії та зобов’язання Центральної виборчої комісії розглянути по суті заяву про реєстрацію кандидатів у народні депутати і негайно зареєструвати його кандидатом у народні депутати України за виборчим списком від політичної партії „Могутня Україна”.

При цьому Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, відповідно до якого у разі відмови в реєстрації кандидатів у депутати, з підстав відсутності документів, передбачених частиною першою статті 58 Закону про вибори народних депутатів України, повторне подання партією (блоком) заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, цим Законом не передбачається. Аналогічним чином вирішено справи N N А-28/06 позовом Ковальчук М.В., Казановської Л.Л. та політичної партії “Могутня Україна” до Центральної виборчої комісії про визнання її постанови протиправною, А-29/06 за позовом Голови Партії Реабілітації Народу України Черниша Г.С. про скасування постанов Центральної виборчої комісії, прийнятих за результатами розгляду заяв Партії Реабілітації Народу України про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, внесених до виборчого списку партії та зобов’язання зареєструвати усіх кандидатів у народні депутати України, внесених до виборчого списку партії.

Підставою для відмови у реєстрації кандидатів у депутати була й відсутність заяви про згоду балотуватися кандидатом у народні депутати на день подання заяви про реєстрацію кандидатів у народні депутати від партії (блоку).

Згідно з частиною третьою статті 61 Закону про вибори народних депутатів України особа, включена партією (блоком) до виборчого списку кандидатів у народні депутати України, яка на день подання заяви партії (блоку) про реєстрацію кандидатів у депутати до Центральної виборчої комісії не подала заяви про згоду балотуватися кандидатом у депутати від цієї партії (блоку), вважається виключеною з виборчого списку партії (блоку) з дня подання заяви партії (блоку) відповідно до пункту 1 частини першої статті 58 цього Закону. Заява такої особи про згоду балотуватися, подана після подання партією (блоком) зазначеної заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, не приймається. Такого висновку дійшли Печерський суд міста Києва та Вищий адміністративний суд України у справі N А-31/06 за позовом Політичної партії “Селянська партія України” до Центральної виборчої комісії про визнання рішень, дій та бездіяльності неправомірними.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону про вибори народних депутатів України депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

При вирішенні справи N А-04/06 за позовом Лазаренка П.І та Блоку Лазаренка політичних партій Всеукраїнське об’єднання „Громада”, „Соціал-демократичний союз”, Соціал-демократична партія України про визнання незаконною постанови Центральної виборчої комісії в частині відмови в реєстрації Лазаренка П.І. кандидатом у народні депутати України, та зобов’язання Центральної виборчої комісії вчинити певні дії суди першої та апеляційної інстанції висловили наступну позицію.

Виниклі між сторонами правовідносини врегульовані Законом про вибори народних депутатів України.

Згідно частини другої статті 9 зазначеного Закону проживання в Україні означає:

1) проживання на території в межах державного кордону України;

2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах;

4) перебування на полярних станціях України;

5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України.

Пунктами 2 – 5 частини другої статті 9 цього Закону передбачено вичерпний перелік, коли фізична відсутність особи на території в межах державного кордону України визначається проживанням в Україні.

Та обставина, що кандидат в народні депутати зареєстрований (прописаний) в м. Києві не є доказом факту його постійного проживання в Україні протягом останніх п’яти років, якщо в подальшому визнано, що фактично особа проживає за межами України.

Також не є доказом факту постійного проживання кандидата в народні депутати в Україні протягом останніх п’яти років та обставина, що останній був народним депутатом України і що його трудова книжка знаходиться у Верховній Раді України, оскільки питання ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок регулюються трудовим законодавством України і не відносяться до встановлення факту проживання в Україні для визначення права бути обраним народним депутатом України.

Наведені в апеляційній скарзі доводи представників позивачів щодо того, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору не було враховано рішення Європейського Суду по справі „Мельниченко проти України” визнано судами необґрунтованими, оскільки, розглядаючи зазначену справу, Європейський суд з прав людини, дійшов висновку, що Центральна виборча комісія, вирішуючи питання щодо реєстрації Мельниченка кандидатом у народні депутати, „зобов’язана була взяти до уваги особливу ситуацію” конкретного кандидата.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що при вирішенні питання про реєстрацію Лазаренка П.І. кандидатом у народні депутати у Центральної виборчої комісії не було підстав вважати, що його особиста безпека і недоторканість знаходилися під загрозою, він незаконно обмежувався у реалізації своїх конституційних прав в Україні, через що він вимушений був виїхати за кордон.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 23 Закону про вибори депутатів Центральна виборча комісія приймає обов’язкові для використання в роботі виборчих комісій роз’яснення з питань застосування цього Закону.

Відповідно до пунктів 4 й 5 статті 17 Закону України „Про Центральну виборчу комісію” комісія забезпечує однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України; здійснює консультативно-методичне забезпечення діяльності виборчих комісії та комісій з референдумів, приймає обов’язкові для використання в роботі виборчих комісій та комісій з референдумів роз’яснення і рекомендації з питань застосування законодавства про вибори і референдуми. Так, 30.03.2006 Центральна виборча комісія своєю постановою N 1126 затвердила Роз’яснення з питань застосування Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” щодо порядку встановлення результатів виборів депутатів місцевих рад у багатомандатному виборчому окрузі

3 адміністративних справи (N N А-78/06, А-79/06, А-81/06) стосувалися визнання протиправним абзацу третього частини першої додатку до постанови Центральної виборчої комісії від 30.03.2006 N 1126 „Про роз’яснення з питань застосування Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” щодо порядку встановлення результатів виборів депутатів місцевих рад у багатомандатному виборчому окрузі”. Позивачі вважали, що зазначене роз’яснення прийняте з перевищенням повноважень, наданих відповідачу Законом України „Про Центральну виборчу комісію”, та суперечать Закону про вибори депутатів.

При розгляді цих справ суди дійшли висновку, відповідно до якого Методика встановлення результатів виборів депутатів місцевих рад у багатомандатному виборчому окрузі не суперечить вимогам Закону України „Про Центральну виборчу комісію”, Закону про вибори депутатів. Кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, включає в себе: кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними; кількість голосів виборців, поданих за кожен виборчий список місцевої організації партії (блоку); кількість виборців, які не підтримали жодного з виборчих списків місцевих організацій партій (блоків). Отже роз’яснення Центральної виборчої комісії, дане в абзаці третьому першого пункту додатку до оскаржуваної постанови не можна визнати неправомірним.

Аналіз причин оскарження дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії свідчить про те, що предметом позовних вимог було зобов’язання членів Центральної виборчої комісії утримуватися від висловлювань, які мають ознаки передвиборчої агітації, вчинення дій, зокрема надання представнику партії до початку засідання Центральної виборчої комісії проектів постанов Центральної виборчої комісії тощо.

Відповідно до положень частини першої статті 10 „Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод” та частин першої, другої статті 34 Конституції України кожен громадянин, у тому числі і посадова особа, має право на свободу вираження власних поглядів. Таке право може бути обмежене лише у випадках, передбачених законом, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності та громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі та інше.

У частині першій статті 66 Закону про вибори народних депутатів України зазначено, що передвиборна агітація – це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу.

Відсутність спеціальної мети щодо спонукання виборців голосувати проти партії (блоку) виключають наявність в цих діях ознак передвиборної агітації. До такого висновку дійшли суди першої та апеляційної інстанції у справі N А-71/06 за позовом Всеукраїнської партії „Нова Сила” до Голови Центральної виборчої комісії Давидовича Я.В. про визнання неправомірними дій.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 72 Закону про вибори народних депутатів України представник партії (блоку) у Центральній виборчій комісії має право, зокрема отримувати до початку засідання порядок денний та матеріали до питань порядку денного, які містять документи, на підставі яких приймається відповідне рішення на засіданні Центральної виборчої комісії. На підставі цих матеріалів член Центральної виборчої комісії готує доповідь, проект постанови, які заслуховуються на засіданні Центральної виборчої комісії.

Слід зазначити, що ні Законом про вибори народних депутатів України, ні Законом України „Про Центральну виборчу комісію” не передбачено, що представники політичних партій мають право до початку засідання Центральної виборчої комісії отримувати проекти постанов Центральної виборчої комісії.

Таким чином, проекти постанов Центральної виборчої комісії не відносяться до тих матеріалів до порядку денного, право на отримання яких до початку засідання Центральної виборчої комісії має представник партії.

За таких обставин вірним є висновок судів, що вимога позивача про надання йому до початку засідання Центральної виборчої комісії проектів постанов Центральної виборчої комісії є безпідставною.

Згідно пункту 1 частини чотирнадцятої статті 72 Закону про вибори народних депутатів України представник партії (блоку) у Центральній виборчій комісії має право на засіданнях Цнтральної виборчої комісії під час обговорення питань, пов’язаних із виборами депутатів, брати участь у їх обговоренні з правом дорадчого голосу.

Чинним законодавством не встановлено, що на засіданні Центральної виборчої комісії головуючий зобов’язаний надавати представнику політичної партії в Центральній виборчій комісії час для виступів з політичними заявами, деклараціями тощо.

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону України „Про Центральну виборчу комісію” та Регламенту Центральної виборчої комісії, комісія може прийняти вмотивоване рішення про позбавлення осіб, що мають право бути присутніми на її засіданні, права участі в засіданні комісії, якщо вони перешкоджають його проведенню.

У справі N А-38/06 за позовом представник партії Народний Рух України за єдність Макара І.І. до Центральної виборчої комісії на неправомірні дії і покладення зобов’язання на Центральну виборчу комісію вчиняти дії, на засіданні комісії використовував свій виступ для політичних заяв, декларацій, Центральна вборча комісія правомірно позбавила його права голосу.

Як свідчить аналіз судової практики мали місце випадки звернення до суду із неналежним предметом оскарження. Зокрема, у справі А-45/06 за позовом Крижанівського С.В. до Центральної виборчої комісії, третя особа Ліберально-Демократична партія патріотів України, про визнання незаконною і скасування постанови Центральної виборчої комісії, представник третьої особи надіслав до Печерського районного суду міста Києва зауваження на журнал судового засідання, посилаючись на те, що в ньому неправильно та неповно відображений хід судового процесу.

Вищий адміністративний суд України висловив позицію, відповідно до якої в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення за наслідками розгляду справ, визначених статтями 172 - 175 КАС, які не передбачають можливості оскарження ухвали суду першої інстанції з процесуальних питань, якими не закінчується провадження в справі, окремо від судових рішень.

Не можуть бути оскарженими до Центральної виборчої комісії рішення чи дії партій (блоку), що стосуються виборчого процесу, але, які відповідно до закону чи статуту (положення) об’єднання громадян належать до його внутрішньої організаційної діяльності або його виключної компетенції.

Застосовуючи частину першу статті 113 Закону про вибори народних депутатів України, адміністративні суди у справі N А-12/06 за позовом Княжицького М.Л. до Центральної виборчої комісії про визнання недійсною та скасування постанови про залишення без розгляду скарги позивача на рішення, прийняті на 10-му з’їзді політичної партії „Трудова Україна” щодо висування кандидатів у народні депутати України, та зобов’язання вчинити певні дії дійшли правильного висновку, що предметом оскарження не можуть бути рішення чи дії партій (блоку), що стосуються виборчого процесу, але які відповідно до закону чи статуту (положення) об’єднання громадян належать до його внутрішньої організаційної діяльності або його виключної компетенції.

Варто зазначити, що пункт 4 частини другої статті 17 КАС, виключає й можливість розгляду в адміністративних судах справ із таким предметом оскарження.

Висновки

Як показує аналіз судової практики вирішення виборчих справ, суди, в основному, правильно вирішували ці справи, працювали своєчасно та прозоро.

Поодинокі випадки неоднакового вирішення справ були пов’язані із нестабільністю, суперечностями та прогалинами у нормативному регулюванні виборчих правовідносин.

Наслідком неврегульованості між законодавчими актами, відсутності роз’яснень з приводу застосування виборчого законодавства, яке набрало чинності напередодні виборчої кампанії було те, що учасники виборчого процесу направляли позовні заяви до адміністративних судів різних інстанцій з порушенням підсудності; із предметом, який не підлягає оскарженню; з пропуском встановлених КАС строків звернення із позовною заявою та оскарження в апеляційному порядку судового рішення, а також оскаржували судові рішення в касаційному порядку, що КАС не передбачено.

Недостатня обізнаність суб’єктів виборчого процесу із новелами виборчого законодавства та процесуального законодавства, що регулювало порядок розгляду виборчих справ, призводило до затягування вирішення спорів.

Таким чином, виборче законодавство потребує удосконалення з урахуванням досвіду виборчої кампанії 2006 року. Нововведення мають бути завчасними та системними і служити підґрунтям для проведення демократичних, чесних та прозорих виборів.

Пропонуємо зазначене узагальнення винести на обговорення президії Вищого адміністративного суду України, довести до відома суддів Вищого адміністративного суду України та надіслати до Печерського районного суду міста Києва.

Начальник відділу узагальненнясудової практики О.Головенко

Головний консультант відділу узагальнення судової практики Н. Богданюк

Документи що посилаються на цей