ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.06.2008
Справа N 15/529
Про визнання недійсним договору в частині
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.08.2008
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали Регіонального відділення Фонду державного касаційної скарги майна України по Хмельницькій області
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 05.03.2008 р.
у справі господарського суду міста Києва
за позовом Регіонального відділення Фонду державного
майна України по Хмельницькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Стіомі-Холдінг"
про визнання недійсним договору в частині
за участю представників сторін:
позивача: Савчук В.Ф. за дов. від 04.09.2006 р.
N 1620,
відповідача: Яремчук О.В. за дов. від 11.01.07 р.
б/н
ВСТАНОВИВ:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдінг" з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.1993 р. N 43-Б в частині включення вартості гуртожитку по вул. Інститутській, 16/2, м. Хмельницький до вартості цілісного майнового комплексу ТОВ "Хлібокомбінат", який перебуває у власності відповідача.
Рішенням господарського суду м. Києва від 26.11.2007 р. у справі N 15/529 позов задоволено.
Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог з посиланням наст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ), ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2008 р. рішення господарського суду Київської області від 10.07.2007 р. з даної справи скасовано. У позові відмовлено.
Постанова мотивована відсутністю правових підстав для визнання спірного договору недійсним в частині, оскільки приватизація державного майна здійснювалась у відповідності до чинного законодавства, зокрема Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ).
Не погоджуючись із вказаною постановою у даній справі, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати та залишити рішення суду 1-ї інстанції в силі, мотивуючи скаргу тим, що постанова прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" ( 2623-12 ), в редакції, яка діяла на час приватизації, приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурні підрозділи.
Як встановлено судом 1-ї інстанції, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області від 25.10.1993 р. N 221 видано дозвіл на приватизацію державної частки майна орендного виробничо-торгівельного підприємства "Хлібокомбінат", яка була проведена шляхом викупу державної частки майна підприємства організацією орендарів "Хлібокомбінат" за договором купівлі-продажу державної частки майна від 28.12.1993 р. N 43-Б. Передачу майна здійснено відповідно до акту прийому-передачі цілісного майнового комплексу орендного державного виробничо-торгівельного підприємства "Хлібокомбінат" від 29.06.1994 р.
Згідно із планом приватизації державної частки майна взятої в оренду організацією орендарів виробничо-торгівельного підприємства "Хлібокомбінат", актом оцінки вартості майна, договором купівлі-продажу від 28.12.1993 р. та актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 29.06.1994 р. до статутного фонду приватизованого підприємства включено гуртожиток по вул. Інститутській, 16/2, залишкова вартість якого становить 2876,72 грн. (на 29.11.1993 - 287 672 тис.крб.).
На базі приватизованого майна за рішенням організації орендарів було створено товариство з обмеженою відповідальністю "Хмельницький хлібокомбінат", яке внаслідок реорганізації 29.08.2006 р. було приєднано до ТОВ "Стіомі-Холдинг" внаслідок чого останнє є правонаступником всіх майнових та немайнових прав і обов'язків ТОВ "Хмельницький хлібокомбінат".
У відповідності з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" ( 2163-12 ), в редакції, яка діяла на момент приватизації, дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Як зазначалось вище, місцевим господарським судом встановлено, що у складі цілісного майнового комплексу виробничо-торгівельного підприємства "Хлібокомбінат" було приватизовано гуртожиток по вул. Інститутській, 16/2, м. Хмельницький, та зроблено висновок, що даний гуртожиток, як об'єкт державного житлового фонду, не підлягав приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" ( 2623-12 ).
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційна інстанція обґрунтувала свою постанову тим, що ні Закон України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), а ні Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) не виключали та не забороняли приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів з огляду на що спірний правочин не суперечить зазначеним нормам права.
При цьому суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо незворотності дії законів в часі застосував стосовно оспорюваного договору, укладеного у грудні 1993 року, положення ст. 203 ЦК України ( 435-15 ), тоді як при вирішенні спорів про визнання договорів недійсними має застосовуватися законодавство, яке діяло на момент їх укладення, що є порушенням норм матеріального права та являється підставою для скасування такої постанови.
Крім того, колегія звертає увагу, що, визнавши оспорюваний договір недійсним, місцевий господарський суд в порушення вимог ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) не вирішив питання щодо наслідків визнання угод недійсними, тобто не застосував обов'язкову в такому випадку реституцію, згідно з якою спірний гуртожиток має бути повернутий у державну власність, що в свою чергу є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
Також колегія зазначає, що матеріали справи не містять договір з такими реквізитами, як договір купівлі-продажу від 28.12.1993 р. про визнання недійсним якого місцевий господарський суд постановив рішення. Натомість у справі (а.с. 9) наявний договір купівлі-продажу від 24.12.1993 р. зареєстрований розпорядженням Хмельницької міської адміністрації 28.12.1993 р., що попередніми судами з'ясовано не було, як не з'ясовано і те, кому належав гуртожиток по вул. Інститутській, 16/2, м. Хмельницький на момент укладання спірного договору.
Не досліджено попередніми судами і питання наявності чи відсутності мешканців у жилих приміщеннях спірного гуртожитку, та в залежності від встановленого не вирішено питання про залучення їх до участі у справі як зацікавлених осіб.
Поза увагою місцевого господарського та апеляційного господарського суду залишено і питання щодо пропуску позивачем передбаченого ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) строку позовної давності, який згідно ст. 75 ЦК УРСР застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Таким чином, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими судами порушено вимоги ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія вважає рішення та постанову господарських судів такими, що підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2008 р. та рішення господарського суду м. Києва від 26.11.2007 р. у справі N 15/529 скасувати.
Справу направити до господарського суду м. Києва на новий розгляд.
Головуючий суддя В.С.Божок
Судді: Т.Ф.Костенко
Г.П.Коробенко