Визнання договорів нікчемними
Дотепер податкові органи могли визнавати зобов'язання недійсними виключно у судовому порядку. Однак ДПАУ знайшла інший вихід.
Підстави визнання недійсним господарського зобов'язання передбачені положеннями ст. 207 ГК України:
1. Господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, що заздалегідь суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одного з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або у частині.
2. Недійсною може бути визнана також нікчемна умова господарського зобов'язання, яке самостійно або в сукупності з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони чи третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, які:
- виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) чи взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;
- допускають однобічну відмову від зобов'язання з боку виконавця або однобічну зміну виконавцем його умов;
- вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
3. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або у частині, припиняється повністю або у частині з дня набуття рішенням суду законної сили як таке, яке вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі коли за смислом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
На цей час ДПАУ передбачила й інший (крім судового) порядок визнання зобов'язань нікчемними.
Повноваженнями ДПС передбачається (п. 11 ст. 10 Закону про державну податкову службу), що підрозділи ДПІ можуть подавати до судів позови проти підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення у дохід держави коштів, отриманих ними за нікчемними угодами, отриманими без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Дотепер податкові органи могли визнавати зобов'язання недійсними виключно у судовому порядку. Однак ДПАУ знайшла вихід з такої ситуації. Так, відповідно до роз'яснень, наданих ДПАУ в Листі № 9071/6/16-1116, податкові органи можуть оскаржити недійсність не зобов'язань, а установчих документів та свідоцтв. Розглянемо докладніше цей механізм.
У Листі № 6448/7/23-5017 йдеться про те, що коли внаслідок проведення зустрічних перевірок ознаки фіктивності постачальника підтверджуються, то готуються і подаються позовні заяви про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ з моменту реєстрації, а також усіх виданих таким постачальником первинних документів з моменту їх складання.
Коли судом одночасно визнаються недійсними не лише установчі документи та свідоцтво платника ПДВ, а також усі первинні документи, видані суб'єктом господарювання з ознаками фіктивності з моменту їх складання, підготовка і подання позовних заяв про визнання недійсними угод у ланцюжку поставки вже не потрібні. У такому випадку, протягом усього ланцюжка поставки, де товаро-супровідні або інші первинні документи були сформовані на підставі просування (використання)даних, зазначених у первинних документах, визнаних судом недійсними, можна за результатами перевірок зменшувати суми, віднесені на валові витрати і податковий кредит учасників ланцюжка поставки, посилаючись на недостовірність первинних облікових документів.
Однак й тут можна знайти спосіб захисту.
Закон про державну податкову службу не передбачає подання позовних заяв про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ. Так, п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України передбачає, що юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною держреєстрації юридичної особи у зв'язку з допущеними при її створенні порушеннями, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом.
Таким чином, податковим органам треба визнавати недійсність державної реєстрації, а не недійсність установчих документів. Тим більше, що п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону про державну податкову службу передбачає право податкових органів звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, "а не про визнання недійсними установчих документів або свідоцтв.
Невідповідність
роз'яснень ДПАУ чинному
законодавству
Міністерство юстиції України у своєму Листі № 1022-0-1-08-19 розглянулоЛистДПАУ № 9071/6/16-1116 з роз'ясненнями щодо положень Зразкового порядку взаємодії органів державної податкової служби при обробці розшифровок податкових зобов'язань і податкового кредиту за ПДВ у розрізі контрагентів, щодо визнання зобов'язань недійсними.
За загальним правилом орган виконавчої влади, який видає нормативно-правовий акт, надає роз'яснення щодо його застосування. Згідно зі ст. 2 Закону про державну податкову службу однією з функцій ДПС є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків. Зазначене роз'яснення видане в межах компетенції ДПАУ.
Однак, як зазначено Мін'юстом, сама позиція ДПАУ, викладена у зазначених роз'ясненнях, суперечить чинному законодавству, а саме - положенням ст. 207 ГК України, яка передбачає визнання недійсності господарського зобов'язання, у тому числі укладеного з метою, яка заздалегідь суперечить інтересам держави та суспільства, лише у судовому порядку.
У зв'язку з цим Мін'юст звертає увагу на висновки, зроблені Вищим господарським судом України в інформаційному Листі № 01-8/211 щодо застосування положень ГК України про недійсність господарських зобов'язань, враховуючи положення ЦК України.
Так, ч. 1 ст. 216 ЦК України містить загальні правила про недійсні зобов'язання тобто це зобов'язання, які не створюють тих наслідків, на створення яких вони спрямовані. При цьому ці зобов'язання розподіляються на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і спірні (ч. З ст. 215 ЦК України).
Нікчемне зобов'язання є недійсним у силу закону.
Спірне зобов'язання стає недійсним на підставі судового рішення, яке має зворотну силу в часі (ст. 236 ЦК України).
Положення ч. 1 ст. 207 ГК України зазначеного розподілу не передбачають, але фактично розглядають як спірні всі зобов'язання, що виникають із зобов'язань, які за ЦК України визнаються нікчемними. У ч. 2 ті ж статті вживається термін “нікчемна умова”, але визначення цього поняття відсутнє. Положення ч. З ст. 207 ГК України встановлюють, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набуття рішенням суду законної сили і передбачає можливість визнання зобов'язання недійсним у майбутньому, що також суперечить ст. 236 ЦК України.
Таким чином, як підсумовує Вищий господарський суд, ст. 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за смислом. Тому положення ст. 207 ГК України не можуть застосовуватися згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК України та абз. 2 ч. 1 ст. 4 ГК України.
Отже, виходячи з цих висновків, зобов'язання, що порушує публічний порядок і спрямоване, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави тощо, є нікчемним (ст. 228 ЦК України). У свою чергу, ч. 2 ст. 215 ЦК України встановлює, що визнання нікчемних зобов'язань недійсними не потрібно.
Наслідки нікчемного зобов'язання
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності зобов'язань є недотримання у момент його здійснення стороною вимог правомірності зобов'язання (ст. 203 ЦК України):
- зміст зобов'язання не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним основам суспільства;
- особа, яка здійснює зобов'язання, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасників зобов'язання повинно бути вільним і відповідати його власному бажанню;
- зобов'язання повинно бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
Однією з головних особливостей нікчемного зобов'язання є відсутність необхідності визнання такого зобов'язання недійсним у судовому порядку. У зв'язку з цим, сторонам надається можливість відмовитися від виконання зобов'язань без рішення суду, який подібний інституту неукладеної угоди.
Згідно зі ст. 236 ЦК України, моментом недійсності нікчемного зобов'язання є момент його здійснення. Але якщо недійсним зобов'язанням права та обов'язки передбачалися лише у майбутньому, то можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Згідно зі ст. 216 ЦК України нікчемне зобов'язання не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності зобов'язання кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні у натурі усе, що вона отримала для виконання цього зобов'язання, а у разі неможливості такого повернення (якщо отримане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) - відшкодувати вартість отриманого за цінами, що склалися на момент такого відшкодування. Причому, якщо у зв'язку зі здійсненням недійсного зобов'язання контрагенту або третій особі завдано матеріальну або моральну шкоду, вони також підлягають відшкодуванню винною стороною. Такі правові наслідки застосовуються, коли законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних зобов'язань. Слід зазначити, що правові наслідки недійсності нікчемного зобов'язання, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Якщо раніше для настання наслідків недійсності зобов'язання необхідно було визнавати його недійсним у судовому порядку, то тепер треба лише пред'явити в суді вимоги про примусове застосування наслідків нікчемного зобов'язання. Причому, згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України, така вимога може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою стороною. Суд також може застосувати наслідки недійсності нікчемного зобов'язання за власною ініціативою.
Слід зазначити, що згідно з ч. 4 ст. 258 ЦК України до вимог про застосування наслідків нікчемного зобов'язання застосовується спеціальна позовна давність - 10 років. Причому, згідно зі ст. 261 ЦК України, плин позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного зобов'язання починається з дня початку його виконання. Проте, згідно з п. 7 Перехідних положень ЦК України, до позовів про застосування наслідків недійсності нікчемного зобов'язання, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше (три роки).
Однак, у випадках, установлених ЦК України, нікчемне зобов'язання може бути визнано судом дійсним Це положення стосується лише нікчемних зобов'язань з дефектом форми та зобов'язань без необхідного схвалення.
Дефект форми зобов'язання
Одне з найбільш поширених підстав нікчемності зобов'язання - дефект форми (тобто недотримання вимог ч. 4 ст. 203 ЦК України при укладанні певного виду зобов'язання у формі, встановленій законом).
Дефект форми може мати місце у двох випадках:
1) недотримання простої письмової форми, передбаченої законом;
2) недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення угод.
Для першого випадку дефект простої письмової форми не матиме наслідків недійсності зобов'язання, якщо такі наслідки прямо не встановлені законом (ч. 1 ст. 218 ЦК України).
Законом прямо передбачена нікчемність зобов'язання при недотриманні письмової форми лише для:
- зобов'язань за забезпеченням виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 547 ЦК України);
- договору дарування майнового права та договору дарування з обов'язком передачі подарунка у майбутньому (ч. 3 ст. 719 ЦК України);
- договору страхування (ч. 2 ст. 981 ЦК України);
- кредитного договору (ч. 2 ст. 1055 ЦК України);
- договору банківського вкладу (ч. 2 ст. 1059 ЦК України);
- договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ст. 1107 ЦК України);
- договору комерційної концесії (ч. 1 ст. 1118 ЦК України).
Однак, згідно з ч. 2 ст. 218 ЦК України, якщо такі зобов'язання укладені усно, і одна зі сторін вчинила діяння, а друга сторона підтвердила його здійснення, зокрема, шляхом прийняття виконання, то, у разі спору, це зобов'язання може бути визнано судом дійсним.
В другому випадку, згідно з ч. 1 ст. 219 та ст. 220 ЦК України, при недотриманні вимоги закону про обов'язкове нотаріальне посвідчення зобов'язання визнається нікчемним без прямого зазначення закону на такі наслідки для кожного виду зобов'язання.
До таких зобов'язань відносяться:
- договори про відчуження нерухомого майна (купівля-продаж, міна, дарування, пожертвування, рента, довічне утримання, спадкоємний договір);
- іпотечні договори, договори застави транспортних засобів;
- договори про загальну пайову власність на земельну ділянку; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) земельними власниками;
- договори приватизації державного майна;
- шлюбні договори та договори про розподіл загальної спільної власності подружжя;
- договори про надання утримання;
- договори про припинення права утримання замість переведення права на нерухоме майно або про отримання одноразової грошової виплати;
- договори між подружжям про розмір і строки виплати аліментів на дитину;
- договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з переведенням права власності на нерухоме майно;
- договори найму будівлі або іншого капітального будівництва (їх частини) строком на 1 рік і більше;
- договори найму або позики транспортних засобів за участі фізичної особи;
- договори про створення акціонерних товариств, якщо товариство створюється фізичними особами;
- договори управління нерухомим майном;
- заповіти і договори про зміну черговості отримання права на спадщину;
- довіреність на здійснення зобов'язань, які вимагають нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб.
Проте, згідно з ч. 2 ст. 219 ЦК України, суд може визнати таку однобічну угоду дійсною, якщо буде встановлено, що вона відповідала власному бажанню особи, що її здійснила, а нотаріальному посвідченню перешкоджали обставини, які не залежать від неї. Таке правило, зокрема, стосується нотаріально непосвідчених заповітів (ст. 1257 ЦК України) та довіреностей (ст. 245 ЦК України). Щодо нікчемних договорів ч. 2 ст. 220 ЦК України передбачає можливість визнання судом їх дійсності, якщо сторони домовилися щодо всіх необхідних умов договору, які підтверджуються письмовими доказами, або коли відбулося повне чи часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. У цьому випадку подальше нотаріальне посвідчення договору не потрібне.
Нікчемні зобов'язання з дефектом форми в основному визнаються недійсними в цілому. Проте у змішаних договорах, за наявності нікчемної частини договір, який не має дефекту форми, може бути укладений без її включення. Така частина на підставі ст. 217 ЦК України залишається дійсною.
Здійснення зобов'язання
без необхідного схвалення
Особа, яка укладає угоду про зобов'язання, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. При здійсненні зобов'язання за межами цивільної дієздатності закон у деяких випадках передбачає правомірність такого зобов'язання за умови його подальшого схвалення. У разі відсутності такого схвалення, зобов'язання вважається нікчемним у цілому (ч. 2 ст. 203 ЦК України).
Так, ст. 221 ЦК України передбачає нікчемність зобов'язання, вчиненого малолітнім за межами його дієздатності і не схваленого його батьками або опікуном. Таке зобов'язання може бути визнано схваленим, якщо ці особи протягом місяця не заявили претензій іншій стороні. Згідно зі ст. 226 ЦК України зобов'язання, не схвалене опікуном недієздатної особи, є нікчемним. Крім того, зобов'язання, здійснені без дозволу органу опіки та піклування у порушення ст. 71 ЦК України, також є нікчемним (ст. 224 ЦК України). Проте ЦК України передбачає можливість визнання судом таких зобов'язань дійсними у разі коли буде встановлено, що зобов'язання було вчинено на користь особи.
Умови відмови від права або їх обмеження
Згідно зі ст. 27 ЦК України зобов'язання, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. У кодексі прямо передбачені випадки, коли умови зобов'язання про відмову від свого права або їх обмеження є нікчемними, тобто такі, що не потребують визнання недійсності судом.
Такими нікчемними умовами, відповідно до закону, є:
- відмова учасника повного товариства від права знайомитися з усією документацією щодо справ товариства або його обмеження, зокрема, за домовленістю учасників товариства (ст. 121 ЦК України);
- відмова від права виходу з повного товариства (ч. 2 ст. 126 ЦК України);
- відмова особи, що видала відкличне доручення, від права у будь-який час скасувати довіреність або передоручити (ст. 249 ЦК України);
- умови зобов'язання, які обмежують право заставника заповідати закладене майно (ч. 3 ст. 586 ЦК України);
- умови зобов'язання, які обмежують право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно (ст. 9 Закону України “Про іпотеку”);
- умови договору, за яким платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти (ст. 739 ЦК України);
- умови договору, які позбавляють замовника права у будь-який час до здавання йому роботи відмовитися від договору побутового підряду, сплативши підрядчику частину встановленої вартості роботи пропорційно роботі, фактично виконаної (до повідомлення про відмову від договору), та відшкодувавши йому витрати, понесені до цього моменту з метою виконання договору, якщо вони не входять у частину ціни роботи, що підлягає сплаті (ч. 2 ст. 867 ЦК України);
- відмова довірителя або повірника від права на відмову від договору доручення (ч. 2 ст. 1008 ЦК України);
- умова договору банківського вкладу про відмову від права на отримання внеску на першу вимогу (ст. 1060 ЦК України);
- умови договору про створення на замовлення і користування об'єктом інтелектуальної власності або договору про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності, які обмежують право автора об'єкта на створення інших об'єктів (ч. 4 ст. 1112 і ч. 3 ст. 1113 ЦК України);
- відмова учасника договору простого товариства від права знайомитися з усіма документами щодо ведення загальних справ учасників або його обмеження, у тому числі за узгодженням учасників (ст. 1136 ЦК України), відмова учасника від права на частину прибутку (ст. 1139 ЦК України), умови про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства (ст. 1142 ЦК України);
- умова конкурсу, за яким засновник конкурсу не повертає учаснику його майно, передане на конкурс (ст. 1157 ЦК України).
Нікчемність вищеперелічених умов не створює недійсності всіх зобов'язань, якщо частина зобов'язання може бути здійснена без включення до неї нікчемної частини (ст. 217 ЦК України).
Таким чином, виходячи з положень, передбачених чинним законодавством, нікчемність зобов'язання (договору, правочину, угоди) може бути встановлена лише у судовому порядку.
Список використаних документів
ГК України - Господарський кодекс України
ЦК України - Цивільний кодекс України
Закон про державну податкову службу - Закон України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ “Про державну податкову службу” у редакції від 24.12.1993 р. № 3813-ХІІ
Лист № 1022-0-1-08-19 - Лист Мін'юсту України від 30.10.2008р. № 1022-0-1-08-19 “Про визнання договорів нікчемними”
Лист № 01-8/211 - Лист ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”
Лист № 6448/7/23-5017 - Лист ДПАУ від 02.04.2007 р. № 6448/7/23-5017 “Щодо руйнування механізмів мінімізації, що використовуються суб'єктами, які декларують від ємного значення об'єкта оподаткування (збитковими підприємствами)”
Лист № 9071/6/16-1116 - Лист ДПАУ від 22.09.2008р. № 9071/6/16-1116 “Щодо положень Зразкового порядку взаємодії органів державної податкової служби при обробці розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту за ПДВ у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПАУ від 18.04.2008р. №266, щодо визнання зобов'язань недійсними”
“Консультант бухгалтера” № 49-50 (485-486) 8 грудня 2008 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)