ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.11.2002
Справа N 28/239
Про визнання недійсним рішення
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:Головуючого Кочерової Н.О.
Суддів Рибака В.В.
Уліцького А.М.
за участю Тимошенко В.М. за доруч. N 17 від
представників сторін 09.11.02
від позивача Огороднік Д.М. за доруч. N 1157/9/10-006
від 06.03.02
від відповідача Державної податкової інспекції у
розглянув Солом’янському районі м. Києва
касаційну скаргу
на постанову від 05.09.2002
Київського апеляційного господарського
суду
у справі N 28/239
господарського суду м. Києва
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“Нікі”
До Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва Про визнання рішення недійсним ВСТАНОВИВ:
В вересні 2001 року товариство з обмеженою відповідальністю “Нікі” пред’явило в суді позов до Державної податкової інспекції у Залізничному (Солом’янському) районі м. Києва по визнання недійсним рішення N 745-23-911-25276335/818 від 01.06.2001 яким до нього застосовані фінансові санкції за заниження податкового зобов’язання, мотивуючи тим, що порушень податкового законодавства ним допущено не було.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.11.2001 (суддя Борисенко І.В.) позов задоволено.
Визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Києва від 01.06.2001 N 745-23-911- 25276335/818.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2002 (судді: Новіков М.М. - головуючий, Мачульський Г.М., Мартюк А.І.) рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов і залишаючи рішення без змін судові інстанції виходили з того, що згідно зі ст. 3 Закону України “Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів” ( 1521-14 ) податкові зобов’язання з податку на додану вартість, що виникають у зв’язку з продажем важких дистилятів, нараховуються за наслідками податкового періоду на який припадає отримання коштів або інших видів компенсації вартості таких товарів від покупця. При цьому право на збільшення податкового кредиту платників податку на додану вартість – покупців таких товарів виникає у податковий період, на який припадає здійснення оплати коштами або шляхом надання інших видів компенсацій їх вартості без застосування положень підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ).
Будь-яких обмежень щодо часу дії встановленого “касового методу” названий закон не містить.
Крім того, листом від 27.10.2000 “Про оподаткування ПДВ паливно- мастильних матеріалів” ДПА України проінформувала органи ДПС всіх рівнів про те, що при продажу на митній території України з 1.10.2000 року без обмеження кінцевого терміну поновлено застосування “касового методу” визначення дати виникнення податкових зобов’язань та дати отримання права на податковий кредит для операцій з продажу нафти сирої та важких дистилятів.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва просить постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду м. Києва скасувати і прийняти нове рішення яким в позові товариству з обмеженою відповідальністю “Нікі” відмовити, посилаючись на те, що судовими інстанціями порушено норми матеріального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Закон України “Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів” ( 1521-14 ) спрямований на створення умов для безперебійного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників паливно-мастильними матеріалами та запобігання збільшення цін на них у період підготовки та проведення весняно- польових робіт у 2000 році.
З назви закону вбачається, що він носить тимчасовий характер.
Стаття 2 Закону ( 1521-14 ) встановлює, що тимчасово, до 1.10.2000 продаж або інші відчуження важких дистилятів, виготовлених нафтопереробними підприємствами України з використанням сировини, видобутої на території України або імпортованої, а також вироблених або ввезених (імпортованих) важких дистилятів (дизельного пального) здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності без справляння акцизного збору та збору до Державного інноваційного фонду, а при переробці ввезеної (імпортованої) сировини на давальницьких умовах – також без сплати ввізного мита.
Стаття 3 цього Закону ( 1521-14 ) передбачає, що податкові зобов’язання з податку на додану вартість, що виникають з продажем товарів, визначених у ст. 2 даного Закону ( 1521-14 ), нараховуються за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання продавцем коштів або інших видів компенсації вартості таких товарів від покупця. При цьому право на збільшення податкового кредиту платників податку на додану вартість – покупців таких товарів виникає у податковий період, на який припадає здійснення оплати коштами або шляхом надання інших видів компенсації їх вартості, без застосування положень підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ).
Наведене свідчить про те, що дія ст. 3 Закону України “Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів” ( 1521-14 ) закінчується 1.10.2000 року.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи товариством з обмеженою відповідальністю “Нікі” податкові накладні N 17-10/1 від 17.10.2000 на суму 128 581 грн., в т. ч. ПДВ 21430,17 грн. та N 21-10/2 від 21.10.2000 на суму 127 336,21 грн., в т.ч. ПДВ 21 222,70 грн. віднесені до книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) і включені до податкових зобов’язань за листопад 2000 року, тобто в період коли була здійснена оплата.
Суд задовольняючи позов, визнав дії позивача обґрунтованими і помилково прийшов до висновку, що Закон “Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів” ( 1521-14 ) діє без обмеження кінцевого терміну.
З 1.10.2000 року момент визначення податкового зобов’язання встановлюється відповідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ).
Враховуючи викладене, рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Києва N 745-23-911/25276335/818 від 01.06.2001, яким до товариства з обмеженою відповідальністю “Нікі” застосовані фінансові санкції за заниження податкового зобов’язання є законним і обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий Господарський Суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва задовольнити.
Постанову від 05.09.2002 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 13.11.01 господарського суду м. Києва у справі N 28/239 скасувати.
В позові товариству з обмеженою відповідальністю “Нікі” до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсним рішення N 745-23-911-25276335/818 від 01.06.2001 Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Києва відмовити.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
А.Уліцький