МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ЛИСТ
25.01.2007 N 31-20030-05-18/1283
Щодо застосування податкового кредиту
Міністерство фінансів розглянуло лист Державної податкової адміністрації від 25.12.2006 р. N 46/5/17/-0116 щодо практичного застосування підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 та статті 10 Закону України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) і висловлює свою позицію з цього питання.
Статтею 1 Закону України від 05.06.2003 р. N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898) передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця.
Згідно з положеннями абзацу п'ятого статті 5 та статті 16 Закону N 898 предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва з переданням у іпотеку прав на земельну ділянку, на якій він розташований, або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Відповідно до положень пункту 1.5 статті 1 Закону N 889 іпотечним житловим кредитом є фінансовий кредит, що надається фізичній особі (позичальнику) строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки) у власність з відповідним прийняттям кредитором такого житла у заставу.
Згідно з підпунктом 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) фінансовим кредитом є кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Отже, кредит, наданий небанківською фінансовою організацією під заставу викупної суми у порядку та на умовах, встановлених Положенням про порядок, умови видачі та розміри кредитів страхувальникам, які уклали договори страхування життя, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 грудня 2004 року N 2883 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2004 року за N 1615/10214, не розглядається як іпотечний житловий кредит для цілей Закону N 889 з метою включення до податкового кредиту частини суми процентів, фактично сплачених за кредитним договором.
Поряд з цим статтею 10 Закону N 889 встановлено, що у платника податку право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбавається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання та не частіше, ніж один раз на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбавається або починає будуватися.
Таким чином, якщо платник податку отримує декілька іпотечних житлових кредитів, право на податковий кредит виникає у нього лише за одним таким кредитом, забезпеченим одним предметом іпотеки, який платник визначає як основне місце проживання. Такий платник податку на підставі прав, наданих пунктами 10.1, 10.5 та 10.6 статті 10 Закону N 889, може включати щороку до складу податкового кредиту частину суми процентів, фактично сплачених за одним іпотечним житловим кредитом починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися.
Щодо визначення основного місця проживання, то слід зазначити, що у разі придбання (купівлі) житла підтвердженням визначення платником такого житла основним місцем проживання є відмітка у паспорті такого платника про його реєстрацію за місцезнаходженням цього житла. При визначенні основним місцем проживання житла, яке будується, - є відповідний пункт договору про іпотечний житловий кредит на таке житло.
Одночасно звертаємо увагу на те, що потребує законодавчого врегулювання питання повернення громадянином включеної до складу податкового кредиту відповідної частини суми процентів за іпотечним кредитом у разі, коли платник податку вже скористався правом на податковий кредит, але достроково припиняє виконання іпотечного договору (наприклад, для подальшого продажу предмету іпотеки).
Заступник міністра Т.Єфименко