ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
23 січня 2008 року
м. Київ

Справа N К-28543/06

Про визнання недійсними наказів

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

при секретарі: Турчин Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Колективного підприємства “Управління виробничо-технологічної комплектації” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року у справі за позовом Колективного підприємства “Управління виробничо-технологічної комплектації” до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, треті особи: Відкрите акціонерне товариство “Рівнеагробудкомплект”, Товариство з обмеженою відповідальністю ЛТД “АЕК” про визнання недійсними наказів, – ВСТАНОВИЛА:

У травні 2002 року Колективне підприємство “Управління виробничо-технологічної комплектації” (надалі – КП) звернулося до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, треті особи: Відкрите акціонерне товариство (надалі – ВАТ) “Рівнеагробудкомплект”, Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі – ТОВ ВАТ) ЛТД “АЕК” про визнання недійсними наказів N 170 від 08.05.2001 року та N 248 від 05.07.2002 року по внесенню змін до наказу N 170 від 18.05.2001 року.

Позов вмотивовано тим, що вказані накази прийняті в порушення вимог чинного законодавства України та порушують права та законні інтереси позивача.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 15 квітня 2005 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року скасовано рішення суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції КП “Управління виробничо-технологічної комплектації” звернулося з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання касаційної інстанції сторони не з’явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Розглянувши касаційну скаргу та обговоривши її доводи за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій в ході з’ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, що 12 травня 1994 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та Товариством покупців управління виробничо-технологічної комплектації “Рівнеагробуд” було укладено договір купівлі-продажу частки державного майна цілісного майнового комплексу управління виробничо-технологічної комплектації “Рівнеагробуду” , яке знаходиться за адресою м. Рівне , вул. Старицького.

На базі викупленої державної частки майна було створено Відкрите акціонерне товариство “Рівнеагробудкомплект”.

Відповідно до Наказу Фонду державного майна України N 1450 від 22.07.1998 року “Про затвердження порядку підтвердження права власності на нерухоме майно”, за заявою ВАТ “Рівнеагробудкомплект” відповідачем було видано наказ N 170 від 18.05.2001 року , яким було підтверджено право власності третьої сторони на майно, викуплене відповідно до вказаного вище договору купівлі-продажу. Цим наказом не було встановлено для сторін жодних прав і обов'язків, він не є правовстановлюючим документом, виключно підтверджує факт, що в 1994 році було укладено договір купівлі-продажу майна.

Судом першої інстанції докладно досліджено ту обставину по справі, що в договорі купівлі-продажу від 12.05.1994 року йдеться про частку державного майна цілісного майнового комплексу управління виробничо-технологічної комплектації “Рівнеагробуд”. В подальшому оскаржувані накази відповідача видавались стосовно правового регулювання відносин щодо зазначеного майна. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржувані накази підлягають скасуванню, оскільки в порушення вимог чинного законодавства в них йдеться про цілісний майновий комплекс, а не про його частку.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Фонд має право видавати в межах своєї компетенції нормативні документи, обов'язкові для виконання органами державної виконавчої влади, іншими юридичними особами, контролювати їх виконання.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації (позивача у справі).

Однак, як вбачається з судового рішення, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 86 КАС України не надав жодної правової оцінки та не перевірив належними доказами того факту, що встановлений в судовому рішенні суду першої інстанції, а саме, стосовно того, чи цілісний майновий комплекс, чи частка державного майна цілісного майнового комплексу є власністю ВАТ “Рівнеагробудкомплект”.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог процесуального права, не в повній мірі, вибірково переглянуто рішення суду першої інстанції, що могло призвести до неправильного вирішення справи і не може бути усунено судом касаційної інстанції в силу ст. 220 КАС України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За вказаних обставин слід скасувати рішення суду апеляційної інстанції і направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для усунення зазначених недоліків, допущених під час розгляду справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, а сама касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, – УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Колективного підприємства “Управління виробничо – технологічної комплектації” задовольнити частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року – скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді

Документи що посилаються на цей