Щодо порядку реєстрації договору фінансового лізингу
ПИТАННЯ: Чи підлягає обов’язковій реєстрації договір фінансового лізингу?
ВІДПОВІДЬ: Лізинг є однією із форм надання майна у користування і має спеціальне правове регулювання, яке відповідне до Цивільного кодексу (далі - ЦК), а також Закону України “Про фінансовий лізинг”.
Згідно з цим Законом фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За таким договором лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначний строк не менше 1 року за встановлену плату (лізингові платежі).
Лізинг здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини учасників лізингу.
Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі, але її недодержання не впливає на дійсність правочину.
У разі якщо об’єктом лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації в Порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Такий договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Істотними умовами договору фінансового лізингу є:
предмет лізингу;
строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
розмір лізингових платежів;
інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Тобто вимоги до предмета договору лізингу можна охарактеризувати наступним чином:
предметом договору лізингу можуть виступати тільки речі, згідно зі ст. 179 ЦК - річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки;
речі повинні мати характеристику непоживності: неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу;
неспоживна річ має бути визначена індивідуальними ознаками, тобто вона повинна бути наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її;
річ, яка є предметом договору лізингу, має бути віднесена до основних фондів відповідно до законодавства.
Під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, призначені для використання в господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зношується у зв’язку з фізичним та моральним зносом.
Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог вищевказаного Закону.
Суб’єктами лізингу можуть бути:
лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
Василь Мороз,
юрист
Газета “Юрист консультує”, 66/2008, 01.12.2008
Державне підприємство “Державне спеціалізоване видавництво “Україна”