ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
19.03.2008 N 8/52
Про визнання незаконною частини постанови
Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів Пилипенко О.Є. (головуючий), Добрянська Я.І., Кочан В.М., при секретарі Коваль А.В., за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до відповідача Національної комісії регулювання електроенергетики України, третя особа Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго", про визнання незаконною частини постанови (за участю представників сторін від позивача: ОСОБА_2, від відповідача: Ч.Т.Є., від третьої особи: Д.О.В., ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії регулювання електроенергетики України про визнання незаконними абзаців 2, 3, 4 п. 1.4 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 р. за N 42/11916.
01.11.2007 р. позивачем було подано в судовому засіданні доповнення до адміністративного позову, просить визнати незаконними абзаци 2, 3, 4 п. 1.4 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 р. за N 42/11916, в редакції 14.12.2005 р., та визнати незаконними абзаци 4, 5 п. 1.4, абз. 2 п. 1.6 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.10.2007 р. за N 1177/14444, в редакції 20.09.2007 р.
В судовому засіданні 19.03.2008 р. в своєї промові в судових дебатах позивач просив суд визнати незаконним абзац 4 п. 1.4 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 р. за N 42/11916, в редакції 14.12.2005 р., та визнати незаконними абзаци 4, 5 п. 1.4, абз. 2 п. 1.6 постанови від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.10.2007 р. за N 1177/14444, в редакції 20.09.2007 р., оскільки зменшення позовних вимог позивачем відбулося після оголошення ухвали про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, при цьому позивач в процесі розгляду справи в належному порядку не звертався до суду з заявою про зменшення позовних вимог, судом зазначене зменшення до уваги не приймається, справа розглядається відповідно до заяви про доповнення позовних вимог 01.11.2007 р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що спірна постанова прийнята відповідачем поза межами його повноважень, у спосіб, який не відповідає засадам Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ), без фактичного врахування обставин справи, крім того спірна постанова містить обмеження на реалізацію права позивача щодо приєднання електроустановки трансформаторної підстанції до власної кабельної лінії 10 кВ та порушує його право власності на реконструйований об'єкт.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, вказує, що спірна постанова прийнята відповідачем в межах його компетенції, з дотриманням порядку прийняття, відповідає нормам чинного законодавства України та не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.
Третя особа свої пояснення щодо позовних вимог виклала у письмових запереченнях, позицію відповідача підтримала, тому вважає, що у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.
Позовні вимоги заявлено про визнання незаконними абзацу 4 п. 1.4 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 р. за N 42/11916, в редакції 14.12.2005 р., та визнання незаконними абзаців 4, 5 п. 1.4, абз. 2 п. 1.6 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.10.2007 р. за N 1177/14444, в редакції 20.09.2007 р.
Позивач є споживачем електричної енергії від трансформаторної підстанції N 6221 (введена в експлуатацію в 2004 році) в АДРЕСА_1.
В позові позивач зазначив, що ним були отримані технічні умови, розроблена проектна документація, що погоджена усіма необхідними структурами, на будівництво ТП N 6221 з трансформатором потужністю 160 кВа.
ТП N 6221 було введено в експлуатацію та згідно межі розподілу балансової належності є приватною власністю позивача та обслуговується АЕК "Київенерго", а також позивач зазначає, що є власником кабельної лінії 10 кВ довжиною 290 м, повітряної лінії 10 Кв довжиною 6 м., РЛНД 10 кВ, трансформатору потужністю 160 кВа та підстанції 10 кВ.
З матеріалів справи вбачається, що до вказаного ТП N 6221 були підключені інші споживачі, які уклали за погодженням з позивачем самостійні договори на постачання електричної енергії з АЕК "Київенерго" та компенсували позивачеві втрати, пов'язані з встановленням та обслуговуванням трансформаторної підстанції.
У зв'язку зі збільшенням навантаження садового будинку виникла потреба технічного переоснащення ТП N 6221, а саме заміщення мачтового ТП на комплектну трансформаторну підстанцію з заміною трансформатора та демонтажем повітряної лінії позивача 10 кВ.
Позивачем були отримані нові ТУ N 32848/44-2а, які є невід'ємною частиною проекту договору на приєднання до електричних мереж від 08.08.2007 р. N 674/32848/44-2а/12536, який додано позивачем до матеріалів справи, при цьому позивач не підписав зазначений проект договору.
Згідно з нормами пункту 3.2 розділу 3 Правил приєднання електроустановок до електричних мереж проект договору про приєднання до електричних мереж розробляється власником мереж, тобто АЕК "Київенерго", на основі Примірного договору про приєднання, схваленого постановою НКРЕ від 14.12.2005 р. N 1136.
Відповідно до пункту 1.3 проекту договору про приєднання до електричних мереж від 08.08.2007 р., який мав бути укладений між АЕК "Київенерго" (власником) та ОСОБА_1 (замовником), прогнозована межа балансової належності електромереж встановлюється на наконечниках кабелю живлення ввідно-розподільчого пункту об'єкту в РУ-0,4 кВ КТП-10/0,4 кВ.
Пунктом 7.1 вказаного вище проекту договору замовник зобов'язується передати на баланс АК "Київенерго" побудовані чи реконструйовані транзитні електромережі згідно з прогнозованою межею балансової належності з дотриманням вимог, передбачених законодавством України.
Позивач вважає вказані пункти проекту договору є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та порушують його право власності на електроустановку - трансформаторну підстанцію N 6221, побудовану ним за власний рахунок, саме внаслідок прийняття відповідачем спірної постанови.
Відповідно до п. 1.4 Правил про приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджених постановою НКРЕ від 14.12.2005 р. N 1137, в редакції 14.12.2005 р., до магістральних та/або міждержавних електричних мереж можуть бути приєднані виключно електроустановки ліцензіата з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та/або електроустановки, призначені для виробництва електричної енергії. Приєднання електроустановок споживачів, за винятком електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, безпосередньо до магістральних та/або міждержавних електричних мереж не допускається.
Приєднання електроустановок замовників до джерел живлення власних потреб підстанцій або електростанцій не допускається.
Не дозволяється приєднання електроустановки, унаслідок виконання якого споживач буде володіти транзитними електроустановками.
Судом не приймається зазначене твердження позивача, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) магістральна електрична мережа - електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії від виробника до пунктів підключення місцевих (локальних) мереж, міждержавна електрична мережа - електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії між державами, позивач не є виробником електроенергії та не може бути учасником міждержавної електричної мережі, а тому цей абзац Правил на позивача не розповсюджується.
Позивачем також не надано суду доказів того, що його права та охоронювані законом інтереси порушуються абзацом третім спірного пункту, оскільки він не був приєднаний до джерел живлення власних потреб підстанцій або електростанцій.
Щодо спірного абзацу 4 п. 1.4 Правил про приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджених постановою НКРЕ від 14.12.2005 р. N 1137, в редакції 14.12.2005 р., слід зазначити наступне, згідно з пунктом 1.2 розділу 1 Правил приєднання електроустановок до електричних мереж під транзитною електроустановкою слід розуміти електроустановку, якою електрична енергія, крім власника цієї електроустановки, передається іншим суб'єктам господарювання або споживачам електричної енергії.
Трансформаторна підстанція N 6221 позивача є за всіма ознаками транзитною електроустановкою, оскільки до та після її реконструкції, як було зазначено у позові, до неї вже підключені та будуть підключені інші споживачі.
Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) встановлено, що дотримання таких принципів державної політики в електроенергетиці як забезпечення захисту прав та інтересів споживачів енергії, а також збереження цілісності та забезпечення надійного і ефективного функціонування об'єднаної енергетичної системи України, єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного) управління нею, є можливим лише за умови відсутності дроблення засобів виробництва суб'єктів природних монополій між різними власниками.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником електроустановки, яка використовується не тільки для забезпечення власних потреб в електроенергії, а й для постачання електричної енергії іншим споживачам, саме і відбувається дроблення засобів виробництва суб'єктів природних монополій.
Також, слід зазначити, що приєднання транзитної електроустановки позивача всупереч вимогам чинного законодавства України щодо функціонування суб'єктів природних монополій матиме як наслідок порушення прав та інтересів споживачів, електроустановки яких приєднані до трансформаційної підстанції позивача.
Зокрема, стягуючи з цих споживачів компенсацію витрат на обслуговування трансформаторної підстанції, позивач створює для цих споживачів нерівні умови в порівнянні зі споживачами, електроустановки яких приєднані до мереж АЕК "Київенерго", щодо отримання однакового обсягу електричної енергії.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на ту обставину, що третя особа у справі, пропонуючи позивачеві укласти договір про приєднання, який ґрунтується на спірних Правилах, порушує його право власності на трансформаторну підстанцію N 6221, оскільки відповідно до п. 7.1 вказаного вище проекту договору, замовник зобов'язується передати на баланс АК "Київенерго" побудовані чи реконструйовані транзитні електромережі згідно з прогнозованою межею балансової належності з дотриманням вимог, передбачених законодавством України.
Судом не приймається зазначене твердження позивача з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 ЦК України ( 435-15 ) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 ЦК України ( 435-15 ) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Порядок здійснення права власності зазначений у ст. 319 ЦК України ( 435-15 ), відповідно до якої власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність зобов'язує.
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Підстави припинення права власності перелічені у статті 346 ЦК України ( 435-15 ), а саме:
1) відчуження власником свого майна;
2) відмови власника від права власності;
3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
4) знищення майна;
5) викупу пам'яток історії та культури;
6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;
8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
9) реквізиції;
10) конфіскації;
11) припинення юридичної особи чи смерті власника.
При цьому право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Слід зазначити, що передача майна на баланс підприємства (організації) не є зміною власника майна, тому суд прийшов до висновку, що право власності позивача на трансформаторну підстанцію положеннями спірного пункту Правил також не порушується.
Під час розгляду справи позивачем були подані доповнення до адміністративного позову, в яких вказує на порушення відповідачем Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ) при внесенні змін до спірної постанови від 14.12.2005 р. N 1137.
Позивач зазначив про порушення ст. ст. 4, 6 та 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ), а саме, щодо порушення принципів адекватності, доцільності, ефективності та збалансованості, задекларованих в Законі, а також щодо створення відповідачем ситуації, за якої у позивача не було можливості реалізувати своє право на участь у здійсненні державної регуляторної політики.
Крім того, позивач наголосив на недотриманні відповідачем вимог Закону ( 1160-15 ) стосовно самого процесу підготовки, прийняття, погодження та затвердження постанови про внесення змін, зокрема, в частині неспівпадання редакції окремих пунктів постанови, які були оприлюднені шляхом розміщення їх на сайті НКРЕ на стадії проекту, з редакцією цих пунктів, які були внесені в остаточний текст постанови.
З огляду на вищезазначене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 21 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ) передбачає, що проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, підлягають погодженню із спеціально уповноваженим органом.
Відповідно до ст. 30 вищевказаного Закону ( 1160-15 ), спеціально уповноваженим органом є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.
До повноважень спеціально уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики, зокрема належать проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 цього Закону ( 1160-15 ) та прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні.
Згідно з п. 1 Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 р. N 667, Держкомпідприємництво є спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
Пунктом 4 вказаного вище Положення ( 667-2007 ) передбачено, що Держкомпідприємництво відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розглядає в установленому порядку проекти регуляторних актів, що подаються для погодження, результати аналізу регуляторного впливу зазначених актів та приймає рішення про погодження таких проектів або про відмову в їх погодженні.
Суд не приймає твердження позивача щодо необхідності повторного оприлюднення проекту постанови про внесення змін до Правил, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ) повторне оприлюднення проекту регуляторного акта може здійснюватись у випадках, встановлених цим Законом.
Крім того, ч. 2 ст. 20 вищевказаного Закону ( 1160-15 ) встановлено, що за рішенням Кабінету Міністрів України або робочого органу Кабінету Міністрів України, утвореного для узгодження та підготовки питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України, на розгляд якого внесено проект регуляторного акта, можуть повторно оприлюднюватися проекти регуляторних актів, які оприлюднювалися до внесення їх на розгляд до Кабінету Міністрів України.
З огляду на вищевикладене, постанова НКРЕ від 20.09.2007 р. N 1232 "Про затвердження Змін до Правил приєднання електроустановок до електричних мереж" була прийнята відповідно до вимог чинного законодавства та погоджена з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, Антимонопольним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Міністерством палива та енергетики України, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами.
Також, в обґрунтування своєї позиції позивач посилається на Закони України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ), "Про природні монополії" ( 1682-14 ), Укази Президента України від 08.12.94 р. N 738/94 "Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики" та від 30.10.2000 р. N 1167/2000 "Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики" та зазначає, що НКРЕ не є комісією з регулювання природних монополій.
З приводу вищевказаного, суд вважає, за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 30.10.2000 р. N 1167/2000 "Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики" на НКРЕ покладено функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподілу, транспортування нафти і нафтопродуктів, інших речовин магістральними трубопроводами, а також регулювання діяльності суб'єктів господарювання на суміжних ринках з постачання природного газу та зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу.
Статтею 5 Закону України "Про природні монополії" ( 1682-14 ) встановлено, що відповідно до цього Закону регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах як, зокрема, передача та розподіл електричної енергії.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ), органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є Національна комісія регулювання електроенергетики України. Національна комісія регулювання електроенергетики України регулює діяльність суб'єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб'єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства.
Також, згідно з пунктом 3 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України ( 213/95 ), серед основних завдань Комісії, зокрема, є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі.
Таким чином, відповідач приймаючи спірне рішення діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акт державного або іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Щодо позовних вимог позивача про визнання незаконними абзаців 4, 5 п. 1.4, абз. 2 п. 1.6 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.10.2007 р. за N 1177/14444, в редакції 20.09.2007 р., позов в цій частині також не підлягає задоволенню, оскільки позивач як на порушення його прав та охоронюваних законом інтересів посилається на пп. 1.3, 7.1 проекту договору проекту оговору на приєднання до електричних мереж від 08.08.2007 р. N 674/32848/44-2а/12536, оскільки зміни до Правил приєднання електроустановок до електричних мереж прийняті після цієї події, то вони не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.
Крім того, слід зазначити, що спір між сторонами виник з приводу незгоди позивача з деякими положеннями проекту договору про приєднання, який був складений третьою особою з урахуванням вимог спірного Порядку. На час розгляду справи у суді доказів укладення договору приєднання між сторонами суду не надано.
При цьому слід зазначити, що порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 181 Господарського кодексу України ( 436-15 ), а саме, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Позивачем такий порядок укладання договору не дотриманий.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання незаконним абзацу 4 п. 1.4 постанови від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 січня 2006 р. за N 42/11916, в редакції 14.12.2005 р., та визнання незаконними абзаців 4, 5 п. 1.4, абз. 2 п. 1.6 постанови від 14.12.2005 р. N 1137 "Про затвердження Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.10.2007 р. за N 1177/14444, в редакції 20.09.2007 р., не підлягають задоволенню.
На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), судові витрати по сплаті судового збору покладаються на ОСОБА_1.
Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий, суддя О.Є.Пилипенко
Суддя Я.І.Добрянська
Суддя В.М.Кочан